все статьи по теме

• Читання для всіх
Інтерв'ю з Наталкою Сняданко.
• Сезонний розпродаж блондинок
Збірка оповідань Наталки Сняданко в серії "Агресивна бібліофілія".




архів статей
можна подивитися тут



анонсb статей

МІЖ НАМИ І НЕЮ

Слід сказати, що в Україні нечасто з'являлися подібні до антології одинадцятьох авторок "Ми і Вона" поетичні видання, які б сполучали довершеність текстів й мистецькі концептуальні фотопортрети.
полный текст здесь

ПРОМОЦІЇ, ПРОГУЛЯНКИ, МЕДИТАЦІЇ
у місті Львові під час Форуму книговидавців 2005 року.

Незважаючи на всі незручності, у цьогорічного Форуму є беззаперечний здобуток. Національна книжкова виставка "Форум видавців" стала вагомим брендом.
полный текст здесь

"БЕЗ МУЖИКА", НО С КИЕВОМ

Книга объединяет три произведения, представляющих автора виртуозным летописцем как событий собственной душевной жизни, так и жизни персонажей, перетекающей с разной степени потрясениями из советского экзистенциального опыта в постсоветский.
докладніше тут

КЛЮЧКИ ВАСИЛЯ ШКЛЯРА

Ми маємо — надзвичайно "читабельний" (саме цього Шкляр і прагне), написаний хорошою мовою, з цікаво закрученою інтригою, детектив. Цього достатньо, щоб книжка запам'яталася та зайняла належне місце в домашній бібліотеці.
полный текст здесь

ПОСТКОЛОНІАЛЬНИЙ ГЕНДЕР

Маємо звичну для постколоніальної та посттоталітарної країни гендерну інверсію: чоловічі образи в романі Жадана просякнуті фемінними рисами. А в романі Карпи з’являється жінка, яка претендує на володіння маскулінними рисами.
докладніше тут

"РЕДКАЯ ПТИЦА…"

Антология "НеИзвестная Украина" — это своего рода Ковчег: укромное пространство, стремящееся разомкнуться в руках отзывчивого читателя. Опытный Ной — автор проекта, составитель и редактор Игорь Клех — задался целью вывести из не- и малоизвестности произведения самых разных авторов.
полный текст здесь

НЕЧИТАБЕЛЬНАЯ ИСТОРИЯ

Книга американской писательницы Элизабет Костова "Историк" должна была влиться в дружные ряды поклонников вампира, а также стать подарком для любителей литературщины в стиле Дэна Брауна. А что же вышло на деле?
полный текст здесь

"РУССКАЯ НАДЕЖДА" ЖИВЕТ В УКРАИНСКОМ ХАРЬКОВЕ

Самым молодым из лауреатов Всероссийской литературной премии имени Сергея Есенина "О Русь, взмахни крылами..." стала харьковчанка Анна Минакова.
полный текст здесь

КАК СЫТЫЙ ГОЛОДНОГО ЖИТЬ УЧИЛ

Так или иначе, вся наша жизнь строится так, чтобы заработать побольше. Но каким будет возможный финиш? И к этому ли ты стремился, этого ли добивался? Об этом сказка Мадонны "Лотса Тугой Кошелек".
полный текст здесь

ПРОМОЦІЇ, ПРОГУЛЯНКИ, МЕДИТАЦІЇ
у місті Львові під час Форуму книговидавців 2005 року.

Незважаючи на всі незручності, у цьогорічного Форуму є беззаперечний здобуток. Національна книжкова виставка "Форум видавців" стала вагомим брендом.
полный текст здесь

"РУССКАЯ НАДЕЖДА" ЖИВЕТ В УКРАИНСКОМ ХАРЬКОВЕ

Самым молодым из лауреатов Всероссийской литературной премии имени Сергея Есенина "О Русь, взмахни крылами..." стала харьковчанка Анна Минакова.
полный текст здесь

"СТАНИСЛАВКА" — БОЛЬШЕ, ЧЕМ ПРОСТО БИБЛИОТЕКА

В канун празднования Всеукраинского дня библиотек знаменитая Харьковская музыкально-театральная библиотека им. Станиславского (ХМСМТБ) отметила 50-летие.
полный текст здесь

>

Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Сезонний розпродаж блондинок

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Жовтень 17, 2005 р., понеділок.

На ХІІ Форумі видавців (Львів) видавництво "Лілея НВ" пропонувала читачам, серед іншого, й книжкову серію "Агресивна бібліофілія". Напевне, мається на увазі насамперед інтелектуальна агресія книжок, бо всі три з них скоріше тоненькі, ніж придатні до нанесення вагомих ударів, наприклад, по голові, та й зовнішнє оформлення далеке від того, що модно нині називати "агресивним дизайном" — ніяких надто відвертих картинок на обкладинці, кричущо-яскравих або "кислотних" кольорів, навіть значок серії якийсь маленький, надрукований внизу обкладинки й не одразу помітний.

Для першого долучення до книголюбної агресії я вибрав збірку оповідань Наталки Сняданко з провокативною назвою "Сезонний розпродаж блондинок". На фотографії на обкладинці таки справді зображає блондинку на морському узбережжі, просто-таки класичну блондинку з часу 50-х років, на що вказують її зачіска, купальник й окуляри від сонця, але зовсім не схожа ні на авторку — Наталю Сняданко, — ні на ту рожевощоку й пухкеньку Мар'яну, що в однойменному з назвою збірки оповіданні і була, власне, блондинкою, придбаною на сезонному розпродажі. Цей розпродаж є однією з багатьох фантастичних гротескних конструкцій, які майстерно вмонтовуються авторкою в, сказати б, побутописання й так чи інакше присутні в кожному Наталчиному оповіданні.


Автор фото: Н.Машарова (http://proza.com.ua)

В першому творі збірки, "Дідовій історії" такою конструкцією є, власне, сама історія діда героїні-оповідачки, тобто його частина біографії, що стосувалася років війни та перебування на примусових роботах у Німеччині. Він розповідає "історію свого життя щоразу по-іншому, так, ніби йому вдалося двічі вступити в ту саму річку, чи ніби життя -це літературний текст, який автор може переписувати безліч разів". Ця сконструйована з правдивих та вигаданих деталей історія, а точніше, ставлення до неї героїні-оповідачки являє собою "конфлікт дідуся-бабусі з онуками", про який пишеться в старанно прописаному (у тому ж смислі, що й говорять про старанно прописане обличчя на чиємось живописному портреті) й насиченому роздумами відступі ("Якщо хочете, можете вважати його ліричним").

Оповідачка виросла-бо зовсім в інші часи, для неї і власна біографія, і її проекція в майбутнє, що називається життєвими планами, і життєва історія дідуся, як і будь-кого іншого — це щось чітке, ясне й нездатне мінятися щоразу, щохвилини. Для дідуся, навпаки, ця незмінність й сталість лише маскування безперестанної мінливості власної особистості, включно з переконаннями й спогадами, що в час війни та перебування в концтаборі й на примусових роботах, а потім після приходу Радянської влади допомогла йому вижити.

Конфлікт виявляється під час підготовки поїздки онуки до Німеччини, до місць, де її дідусь працював на примусових роботах, у її уявленні — по необхідні для отримання компенсації від німецького уряду документи (яких насправді не могло бути, бо дідусь свого часу потурбувався, щоб усі документи було знищено), а в уявленні дідуся — щоб вона змогла увійти в його світ, створений від ігнорування плину часу, знайти вихідну точку змін його життєвої історії. В його сприйманні це мала бути поїздка без практичної мети або вигоди, ніби втілений безпосередньо в житті, а не на сторінках літературний твір. Вирішення цього конфлікту несподіване настільки, що не сприймається спершу як вирішення й відтак усе оповідання здається недописанним — онука-оповідачка раптово, в момент відкриття-осяяня розуміє ввесь смисл нескінченної мінливості дідової біографії й сама повністю й безповоротно приймає його погляд на життя: "...єдине, що ми можемо змінити насправді, — це вигадувати все нові й нові подробиці у власному чи чужому минулому, і ми робимо це, ми з дідом робимо це".


В другому, як і в четвертому оповіданні тою гротескною конструкцією, що про неї буде мова, є поїздка. У "Варшавських медитаціях" це є поїздка до польської столиці на заняття дуже специфічної Школи Феміністичної Медитації Трансцедентальної, розташованої волею авторки в досить відомій варшавській споруді — височезному, побудованому у "сталінському" дусі й стилі Будинку культури. На курсах жінкам із бідних країн американська інструкторка Кейт за американські гроші намагається прищепити самосприймання й спосіб поведінки, передусім сексуальної, запозичені з якоїсь радикальної та войовничої феміністичної утопії. "Коли такі курси стануть можливими в глибокій російській провінції, ми зможемо святкувати нашу перемогу над найбільш патріархальною нацією в світі", — цитує Кейт оповідачка. Описи занять, інших слухачок курсів міцно сплетені в одне ціле з такими деталями, що супроводжували або супроводжують поїздки українських громадян — стояння на кордоні, митного огляду, торговців, що їдуть на варшавський базар і вмовляють "взяти на себе" їхній товар, якщо ви не везете з собою горілки або цигарок.

Для чого ж була потрібна ліричній героїні ця поїздка? Формально — як написано в тексті оповідання — вона як журналіст їде по матеріал до статті. Насправді вона дістала можливість споглядати всі ідеї, що стосуються її буття в цьому світі, причому буття як жінки — від кількісно та якісно обчислюваного та наскрізь технологізованого, аж до кохання (тобто сексу), явленого в "1637-ми таблицях, графіках і формулах", що описують коїтус, з наукової роботи аспірантки Лєни; до витончено-чуттєвого, наповненого найтоншими переживаннями, висловленого в анонімних статтях з газети, що її роздавали на вході до готелю, де мешкала героїня. Ще оповідачка мала змогу поспостерігати, як інша слухачка курсів, музикознавець Соня тішить своє самолюбство, виводячи зі своїх абстракцій про "статеву природу звуків" переконання, що жіноча основа, зокрема, в музиці, "несла в собі сильніший потенціал для розвитку".

Але заняття несподівано закінчуються, Школа Медитації виявляється досить-таки підозрілою установою, і лірична героїня повертається в Україну. І навіть попри те, що все, що вона побачила й мала навчитися в тій Школі, було здискредитоване, ще більшими є сумніви щодо того, чи матимуть рацію ті ідеї в Україні, яка виглядає в момент повернення зовсім інакшою культурною територією. Та все ж мені здається, оповідання оптимістичне, бо його героїня все ж учасно пересвідчилася, що всі готові рішення щодо свого буття — це пастка, яка врешті явно чи приховано відбирає свободу. Хоч і путь до неї, до свободи так і не знайдений, але збільшилося знання про те, якою дорогою не варто до неї йти...

Оповідання із "Сезонного розпродажу блондинок" зовні не нагадує те, що нині прийнято називати експериментальною прозою. В них є звичний для читачів реалістичної літератури спосіб оповіді та сюжет, нема ні потоку свідомості без жодного розділового знаку та великих літер, ні ламаних рядків або речень, ні ще чогось подібного. Проте експерименти є, і стосуються вони літературного жанру, який, по суті, є тією ж конструкцією із життєвого матеріалу й вимислу, що й явлені в сюжеті оповідань Наталки Сняданко об'єкти, тільки більш віддаленою від конкретних подій й затвердженою традицією. У "Варшавських медитаціях" авторка, описуючи українську митницю, а потім ще раз, завершуючи "Обов'язки професійного ангелолога", згадує про твори, які в ході свого розгортання перед читачем можуть змінювати свій жанр, у всіх оповіданнях пробує сполучати жанрову природу оповідання з іншими. Найбільш цікавими здалися поєднання зі сценарієм комп'ютерної гри в "Житті без батьків" або з гіпертекстуальною структурою, притаманною Інтернетові, в "Обов'язках професійного ангелолога". Подібно до того, як на сторінці Інтернет від натискання клавіші "миші" на якомусь виділеному слові чи місці виникає який-небудь новий текст або картинка, так і до кожного тексту напису-епітафії на могильній плиті пригадується або домислюється життєва історія, що могла б належати тим, хто під нею лежить.

Підозрюю, що для того, щоб читати й отримувати задоволення оповідання Наталки Сняданко, дуже бажана яка-небудь гуманітарна освіта, найкраще філологічна або філософська (будучи філологом, мені важко забути під час читання, чого мене вчили в інституті й бути, так би мовити, середньостатистичним споживачем літератури). Втім, можливо, це не обов'язково, але й у цьому випадку не можна сказати, що це такий безтурботний текст, який не вимагатиме абсолютно нічого від свого читача, тобто ні роздумів, ні уяви, ні почуття гумору вкупі із вмінням відчувати іронію. Можливо, саме через ці вимоги до читача бібліофілію Наталки Сняданко упорядники серії вважають агресивною? Принаймні, оповідання після прочитання не відпускають, не надто швидко пропадають з пам'яті.