архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

ПАРТІЯ, РОЗІГРАНА НАД ПРІРВОЮ

Те, про що, власне, оповідає книга Іздрика "АМ ТМ", в стислому вигляді викладено в новелі "Партія". З її абсурдного антуражу можна виділити такий хід: гра, в якій треба захищатися, як у шахах; зрада або бездіяльність власного війська, відтак капітуляція, потім, так би мовити, "переототожнення" себе з ворогом й долучення до його тріумфу і нарешті — власний занепад.
докладніше тут

ЗАСПІВАЙМО?

Герої Сергія Жадана за життя можуть потрапити хіба що в напіваматорський порнофільм і в кримінальну хроніку, але вже здебільшого після смерті. Проте автор пише про них так, як ще зовсім нещодавно писав про самого себе в жанрі "нон-фікшн". І не в якомусь там репортажі — він складає на їх честь "Гімн..."
докладніше тут

ЛАГІДНА ГРА У НЕБУТТЯ

Якщо Ви відчуваєте, що простір та час інколи божеволіють, що на вулиці можна зустрітися із самим собою, що найліпше у сирі — це дірки, але щоб оцінити це належним чином, спочатку варто подорослішати, — тоді Єжі Сосновський є дійсно Вашим письменником.
докладніше тут

ДВІ ДОЛІ, "ТРИ ТОВАРИША" І ШІСТЬ ДВЕРЕЙ

В одному з інтерв'ю пані Ірен Роздобудько відзначила, що в сучасній українській літературі бракує відвертості й мудрості. Вона прагне донести це своєю своєю творчістю, й у дилогії "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері" їй це цілком вдалося.
докладніше тут

"ПОБЄДА" СКРЯБІНА І ВАПШЕ

У ранній пісеньці з альбому "Мова риб" Андрій Кузьменко, лідер гурту "Скрябін", звертався до своїх фанів: "Мій тато має бороду, сто баксів і гараж, / А я їх маю десять, бо нашо мені мені той раш?" Минув час, батьківські бороди посивіли, а дитячі біографії підросли. Тож у розгорнутому конспекті своєї давньої пісні, на який схожа збірка прози "Я, "Побєда" і Берлін" Кузьми Скрябіна, вже не сто, а цілих двісті баксів спричинюють з'яву чудового чтива.
докладніше тут

З НОСТАЛЬГІЄЮ, АЛЕ БЕЗ ЧОРНОГО ПЕСИМІЗМУ

Інтерв'ю з письменницею Євгенією Кононенко

"Зараз такий час, чоловіки "списалися", можливо, вони наберуться снаги й у наступному поколінні знову буде добра чоловіча література. Це стосується й перекладної художньої літератури".
докладніше тут

НОВАЯ ПЛАНКА ЕВГЕНИЯ ГРИШКОВЦА

Евгений Гришковец выбирает для своей прозы простые, обыденные темы, описывает ситуации, которые могли бы произойти с любым. Но эта обыденность не становится пошлостью, более того, в ней назревает трагизм.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Откуда есть пошел Пелевин...

Светлана ОЛИШЕВСКАЯ, Киев.
Май 15, 2006 г., понедельник.

С чего всё началось? Извечный вопрос, он может относиться как и к самой жизни, так и к любой из ее сфер. А вот Виктор Олегович Пелевин дал возможность читателям приобщиться к истокам своего творческого пути, собрав свои ранние произведения, в частности, шестнадцать рассказов и шесть эссе, в сборнике "Relics. Раннее и неизданное".

Ну что тут скажешь — в который раз порадовал, пожалуй, самый известный российский классик современности. Снова с безграничным удовольствием окунаешься в эту пелевинскую атмосферу, ощущая всю ее силу и мощь. И хотя некоторые из рассказов сборника можно было ранее встретить в Интернете, теперь они приобрели некую совершенность и упорядоченность, как собранные вместе кусочки мозаики. Здесь чувствуешь то, с чего начинался Пелевин, видишь предшественников его знаменитых "Поколения Пи", "Чапаева и Пустоты", "ДПП". Можно сказать, физически ощущаешь, как со страниц веет чем-то до боли знакомым, пытаешься выхватить эти моменты, а находя, не спеша смакуешь...


Сборник начинается "Психологической атакой" — сонетом, который вызывает самые противоречивые чувства только тем, что вместо букв на странице ровными строчками изображены "человеки" с ружьем, подписанный, к слову сказать, ни кем-нибудь, а самим Петром Пустотой. И в самую точку к нему эпиграф Маяковского "Я вывожу страниц своих войска"… И действительно, выводит! На страницах "Раннего и неизданного" разворачивается битва букв, слов, выражений, философских размышлений.

Во всей красе предстают бурные 90-ые, представляющиеся сейчас совсем иными, нежели лет десять назад. С высоты и продолжительности прошедшего времени взгляд стал острее и проницательнее. Время малиновых пиджаков под бременем лет приобрело еще больше гротеска ("Краткая история пэйнтбола в Москве", "Греческий вариант"). Присутствуют в книге и тайны Третьего рейха ("Откровение Крегера", "Музыка со столба"), и опасные для слишком впечатлительных размышления насчет психотропного оружия ("Бубен Нижнего Мира").

Пелевин все так же умело балансирует на грани гротеска, и порой не понимаешь, что же перед тобой — нагловатый стёб или тонкое психологическое повествование? В этом-то и вся прелесть автора — он играет с читателем в своеобразную психологическую игру, не просто выдавая на-гора свои размышления на ту или иную тему, а ведя размеренный диалог с читателем. Именно диалог, так как постоянно ловишь себя на мысли, что хочется поддакнуть или высказать собственную точку зрения, а автор уже в ответ на твой незаданный вопрос дает ответы и резонные доводы, тонко вплетая сюда Кастанеду и Венечку Ерофеева ("Икстлан-Петушки"), Фаулза ("Джон Фаулз и трагедия русского либерализма") и Кундеру…

Завершает же свой сборник Виктор Пелевин четко и по существу — эдаким вечным размышлением на тему фатальности судьбы — "Мост, который я хотел перейти". И если у вас оставались какие-то сомнения насчет несерьезности происходящего, они развенчиваются в мгновение ока: жизнь — это не черновик, живется она набело, без репетиций и тренировок, и откладывать на потом ничего нельзя — ускользнет, не поймаешь.

Виктор Пелевин. "Relics. Раннее и неизданное"

Еще о Викторе Пелевине можно прочитать в статье Михаила Рабовского "Унитаз и гитара".