архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

"В ЛІТЕРАТУРІ МУСИТЬ БУТИ ХОЧ ЩОСЬ СВЯТЕ…"

Інтерв'ю з письменницею Танею МАЛЯРЧУК

Писання, принаймні я би того хотіла, ніколи не стане для мене професією. Писання завжди дилетанство, і в тому найбільший кайф. А "кар'єра" в писанні найбільше залежить від фортуни, від того, наскільки на часі те, що ти пишеш. Ти можеш попасти, а можеш ні, але це від тебе не залежить, бо ж все одно не змінишся.
докладніше тут

ПАРТІЯ, РОЗІГРАНА НАД ПРІРВОЮ

Те, про що, власне, оповідає книга Іздрика "АМ ТМ", в стислому вигляді викладено в новелі "Партія". З її абсурдного антуражу можна виділити такий хід: гра, в якій треба захищатися, як у шахах; зрада або бездіяльність власного війська, відтак капітуляція, потім, так би мовити, "переототожнення" себе з ворогом й долучення до його тріумфу і нарешті — власний занепад.
докладніше тут

ЗАСПІВАЙМО?

Герої Сергія Жадана за життя можуть потрапити хіба що в напіваматорський порнофільм і в кримінальну хроніку, але вже здебільшого після смерті. Проте автор пише про них так, як ще зовсім нещодавно писав про самого себе в жанрі "нон-фікшн". І не в якомусь там репортажі — він складає на їх честь "Гімн..."
докладніше тут

ЛАГІДНА ГРА У НЕБУТТЯ

Якщо Ви відчуваєте, що простір та час інколи божеволіють, що на вулиці можна зустрітися із самим собою, що найліпше у сирі — це дірки, але щоб оцінити це належним чином, спочатку варто подорослішати, — тоді Єжі Сосновський є дійсно Вашим письменником.
докладніше тут

ДВІ ДОЛІ, "ТРИ ТОВАРИША" І ШІСТЬ ДВЕРЕЙ

В одному з інтерв'ю пані Ірен Роздобудько відзначила, що в сучасній українській літературі бракує відвертості й мудрості. Вона прагне донести це своєю своєю творчістю, й у дилогії "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері" їй це цілком вдалося.
докладніше тут

"ПОБЄДА" СКРЯБІНА І ВАПШЕ

У ранній пісеньці з альбому "Мова риб" Андрій Кузьменко, лідер гурту "Скрябін", звертався до своїх фанів: "Мій тато має бороду, сто баксів і гараж, / А я їх маю десять, бо нашо мені мені той раш?" Минув час, батьківські бороди посивіли, а дитячі біографії підросли. Тож у розгорнутому конспекті своєї давньої пісні, на який схожа збірка прози "Я, "Побєда" і Берлін" Кузьми Скрябіна, вже не сто, а цілих двісті баксів спричинюють з'яву чудового чтива.
докладніше тут

З НОСТАЛЬГІЄЮ, АЛЕ БЕЗ ЧОРНОГО ПЕСИМІЗМУ

Інтерв'ю з письменницею Євгенією Кононенко

"Зараз такий час, чоловіки "списалися", можливо, вони наберуться снаги й у наступному поколінні знову буде добра чоловіча література. Це стосується й перекладної художньої літератури".
докладніше тут

НОВАЯ ПЛАНКА ЕВГЕНИЯ ГРИШКОВЦА

Евгений Гришковец выбирает для своей прозы простые, обыденные темы, описывает ситуации, которые могли бы произойти с любым. Но эта обыденность не становится пошлостью, более того, в ней назревает трагизм.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Сакраментальна історія

Ярослава ВАНЕЧКА, Київ.
Червень 05, 2006 р., понеділок.

Цього року у видавництві "Фоліо" вийшла нова книга дипломантки літературного конкурсу "Коронація слова" 2004-го року Ірини Хомин. "Сакрал" — саме так названо роман — знайде своїх прихильників серед любителів містики та пригодницьких історій. Світ, вибудований письменницею, перебуває — нічого нового тут чекати не доводиться — на Межі добра і зла. В ньому є місце буденності і легендам, нереально відданим своєму коханню чоловікам та реально існуючим привидам, могутній руйнівній Силі і Хранителям, що здатні захистити людство від неї.


Історія, повідана нам Іриною Хомин, бере свій початок з Єгипту. Для авторки це країна не твердолобих, приземлених та догматичних "бюрократів духу", як сказав би "дослідник" египтології — саме через "е" — Д. Краулі, а великих та всезнаючих жреців, практичної магії та суцільних таємниць. Іншими словами, це великий сховок сакральних знань про історію всесвіту.

Так от, колись, багато століть тому, в Єгипті достойні мужі не змогли зупинити Зло. З тих пір незбориме ВОНО — авторка постійно називає це породження мороку так — блукає по світу, шукаючи притулку в людському тілі. Цього разу активізувавшись точнісінько на околицях Львова, на дачі однієї молодої, але перспективної художниці, прадавній демон забезпечив зав'язку роману. Одним словом, трафарет відомий, неодноразово використаний і в літературі, і в кіно. Шукачі оригінальних ідей та нестандартних сюжетів можуть не приховувати свого обурення.

Але… Ортега-і-Гассет якось в ессе "Багатосерійний фільм" писав: "Не суть важливо, що відбувається, — нам подобається, як ці люди заходять, виходять, пересуваються по екрану. Неважливо, що вони роблять, важливо, що це саме вони". Прихильників такої точки зору на мистецтво Ірина Хомин не розчарувала. Її коник — хороша мова, грамотно спланована фабула, цікаві характери, психологічно достовірно виписані діалоги. Тобто читачеві справді може бути цікаво, як "пересуваються", про що думають, яким чином реагують на ту чи іншу репліку персонажі роману.

Основних героїв у книзі шість: це Тереза Януш, доволі інфантильна особа, яка прагне здобути славу всесвітньо відомої художниці; її батьки Олександр та Марта; її наречений Валентин — черствий, не здатний по-справжньому полюбити нікого, окрім себе, бізнесмен; і, нарешті, її лицар, Борис — хранитель всіх знань, рішучий борець із нечистю та просто надійний чоловік, за яким, як то кажуть, як за кам'яною стіною. Роль колишньої дружини Бориса, Діни, теж не з останніх, хоч і померла вона за двадцять років до всіх описаних Іриною Хомин подій. От оцій усій компанії і довелося не тільки зустрітися з Невідомим, але ще й поборотися з ним. Ставка, як завжди у таких битвах, життя, і живим залишається, як і належить за жанром, один. Результат — людство виграло черговий раунд, але війна триває. Сили зла в цьому світі залишились, але й боротись із ними є кому. Ну, і хранитель з ними, врешті решт.

Висновок може бути таким: сюжет доволі банальний, але книга цілком приємна, можна сказати, добротно "зроблена" і для того, щоб розігнати нудьгу на якихось вечір — два, цілком придатна.

Ірини Хомин. Сакрал. — Харків: Фоліо, 2006.