архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

"ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ"

Коли я прочитала роман Ірен Роздобудько, який називається "Останній діамант міледі", сталося щось не те - ніби якесь розчарування або, радше, неочікуваний ефект. Короче, глюк у матриці. Місяць я думала над цим романом, але потім вирішила звернутися до письменниці за роз'ясненнями. Отже відповіді на запитання про роман плавно переросли в інтерв'ю.
докладніше тут

ОСТАННЯ НАДІЯ САМОСТРАЧЕНОЇ

Основна частина "Щоденника страченої" дійсно зовнішньою композицією наслідує щоденникові записи. Проте - героїня-оповідачка не тільки читає свою історію, а ще й напружено та зосереджено рефлексує над нею, а рефлексія - це шлях до усвідомлення того, чим є власна особистість та її буття. У Марії Матіос і сама пристрасть, і її рефлексія, і рефлексуюча особистість - категорії в значній мірі соціальні.
докладніше тут

ВЕЧІРКА, ПОДАРУНКИ, ТОРТИК І... "СУМНО"

19 жовтня 2006 року в мистецькому кнайп-клубі "Купідон" інтернет-портал "Сумно", присвячений українській культурі та мистецтву, відсвяткував свій перший день народження.
докладніше тут

СЛАВКА UNLIMITED

Письменниця Галина Ткачук у книзі "Славка" несподівано виявила цілий незвіданий літераторами-скарбошукачами край, в який можна потрапити без шкоди здоров'ю та психіці. Як виявилося, проглядаючи світ очима семи-десятирічної дитини, можна побачити в ньому такі чарівні речі, яскраві образи й гротескні поєднання, які доросла не зможе ні витворити, ні побачити "під кайфом", як би не старалася.
докладніше тут

ПОГЛЯД НА СВІТ ІЗ ЮНОСТІ

Книжка Петра Яценка "Повернення придурків" та роман Галини Пагутяк "Королівство" дуже схожі. Обидва твори являють, так би мовити, дитячий - тобто простий, наївний і водночас ґротескно-іронічний погляд на суспільне життя-буття.
докладніше тут

"ХУЛІГАН" І "КАПІТАЛІСТ"

11 та 12 жовтня в київському кнайп-клубі "Купідон" пройшли вечори-презентації нових книжок - "Хулігани" та "Капітал" двох відомих і водночас контраверсійних українських письменників - Юрія Покальчука та Сергія Жадана.
докладніше тут

РЕКЛЯМА САМОГО СЕБЕ

Вийшла нова книжка "повного неґативатора" від постмодерної укрсучліт ІБТ (Ігора Бондаря-Терещенко) - "Автогеографія".

Найрозповсюдженішою ж думкою про ІБТ залишається міф про відсутність у нього будь-якої толерантності по відношенню до текстів, які він розглядає, і брак такту по відношенню до їхніх авторів. Критика критикують за те, що він когось критикує. Це за ситуації, коли ІБТ майже сам тягне вітчизняне літературознавство геть від звичного міфологізаторства його функцій. Та будемо чесні: передражнювання, панібратство, зверхність - прикмети його письма.
докладніше тут

"І НА ТІМ РУШНИЧКОВІ..."

5 жовтня в кнайп-клубі "Купідон" пройшла презентація нових книжок Тані Малярчук "Як я стала святою" і Олега Криштопи "Кохання, секс і смерть - гарантовані". Головна інтрига вечора полягала, втім, у представленні читацькій публіці не тільки нових книжок, а й, так би мовити, нової ланки літературного "виробництва", іронічно пойменованої в афіші як "Сімейний дует "Рушничок".
докладніше тут

"ТРЕБА ЛЯГТИ ПІД АУДИТОРІЮ..."

Інтерв'ю з керманичем молодих українських поетів - Стронґовським.

Поезія має бути чутною, для того, щоб їй бути чутною, вона має набувати тих форм, які здатне сприймати суспільство, яке виросло на кліпах, на МTV, на "Сімпсонах" зрештою. Щоб воно впізнавало знайомі ритми, знайомі емоції, які їй відомі з кліпів та музики, і відповідно на це реагувало. Ми вже маємо позитивний ефект від того, що в поезію прийшов слем.
докладніше тут

архів статей

можна подивитися тут





Ульяненко повертається

Олена КАГАНЕЦЬ, Київ.
Листопад 14, 2006 р., вівторок.

Зовсім нещодавно, після п'ятирічної перерви вийшли три нові книжки Олеся Ульяненка - "Знак Саваофа", "Син тіні" і "Богемна рапсодія", які були презентовані 26 жовтня в кнайп-клубі "Купідон" на творчому вечорі письменника, відомого передовсім своїм романом "Сталінка", завдяки якому він став лауреатом малої Державної премії ім. Тараса Шевченка в 1997 р.

Цю подію було організовано зусиллями видавництва "Нора-Друк" та безпосередньо її директоркою Елеонорою Симоновою, яка розповіла, що вийшла фантастична ситуація: три українських видавництва, не змовляючись, видали до Львівського форуму видавців книжки Олеся Ульяненка.

Видавництво "Нора-друк" подарувало світові "Знак Саваофа", тернопільське видавництво "Джура" - "Сина тіні", а львівська "Піраміда" - "Богемну рапсодію". І книги вже оцінені читачами, навіть написані деякі рецензії.

Але мета зібрання, як сказала Елеонора Сімонова, що була фактично його ведучою, - це невеличкий богемний або камерний творчий вечір письменника, на який прийшли друзі. І оскільки Олесь Ульяненко не любить говорити про себе, то говорили за нього і про нього люди, які його добре знають.

Дійсно, на цій богемній тусовці зібралася ціла когорта сучасних українських письменників, різного роду діячів та творчих особистостей, яких можна охарактеризувати дуже влучним українським словом - "митці".

А говорили за Ульяненка і про Ульяненка письменники Володимир Цибулько, Ірен Роздобудько, Андрій Кокотюха, режисер Андрій Дончик, літературознавець Сергій Грабар, політолог Олесь Доній. Також виступив директор видавництва "Джура" Василь Ванчура.

Володимир Цибулько побажав, щоб усіх присутніх душила жаба від цієї зливи книжок Ульяненка. Він відзначив, що, читаючи його останні романи, особливо "Знак Саваофа", був здивований такій кількості трупів, а в кінці свого коротенького виступу дорікнув, що прізвище Ульяненка досі не пишеться згідно з українською правописною традицією.

Олесю Ульяненку Володимир Цибулько побажав, щоб в наступних творах замість трьохсот трупів було триста красивих українок, які народять триста красивих українців - і тоді все в нього піде на краще.

Відклав свої справи на телебаченні і прийшов сказати своє слово режисер Андрій Дончик, з яким працював Олесь Ульяненко над телесеріалом "Украдене щастя". Отже, Олесь Ульяненко - ще й кіносценарист, а саме автор діалогів і редактор, який, як сказав Андрій Дончик, майже переписав сценарій телесеріалу.

Незабаром вийде ще один фільм, над яким вони працювали разом, - "Жага екстріма". В сценарії до нього він також багато переписав. Андрій Дончик сказав, що дуже радіє з того, що Олесь Ульяненко нарешті знайшов застосування своєму талантові письменника і побажав йому більше не займатися тим, що йому не властиве.

Наступним був Олесь Доній, який називав автора презентованих книжок Ульяном і стверджував, що насправді він мовчить, бо придивляється, а коли вип'є свої п'ятдесят бойових грам, тоді і скаже. Олесь Доній каже, що спочатку познайомився з ним не як з людиною, а як з легендою.



Олесь Уляненко та Андрій Кокотюха
В 80-ті роки минулого століття в студентських гуртожитках про нього знали як про генія. Це вже потім він став відомим своєю книжкою "Сталінка", за яку йому дали малу Шевченківську премію, яку зразу ж (можливо, саме із-за Ульяненка, на думку Олеся Донія) і прикрили.

Письменник і літературознавець Сергій Грабар говорив не про Ульяненка і те, що він робив чи не робив, а про його книжки. Визнає, що коли вперше взяв в руки книжку Ульяненка, то не зміг її прочитати. Потім, як він каже, прийшло нібито якесь прозріння, і він почав її читати (книжку "Знак Саваофа" - О.К.), а закінчив читати лише вчора.

Сергій Грабар порівняв читання прози Ульяненка з ходінням по тонкому льоду, коли один незграбний крок - і можна провалитися в холодну воду. І вже не відчувати того, що пише автор. Його критикують за чорнушнісь, але, на думку Сергія Грабара, це не є чорнушністю, а якщо і є, то вона в його творах виглядає органічною. Це правда, і говорить він правду.

Елеонора Симонова підмітила, що Ульяненко має якусь здатність вгадувати події. Коли вона читала "Знак Саваофа", що був написаний п'ять років тому, була вражена описаними там подіями. Вона нагадала, як два роки тому центром Києва відбувалися "хресні ходи": "Складається враження, що це Ульяненко їх навчив!"



Олесь Уляненко та Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько запитала в Олеся, чи не хоче він щось сказати, і зауважила, що справжній письменник, мабуть, має бути таким, як він: поменше гавкати і побільше слухати про себе. Вона розповіла про два випадки, які її колись вразили. "Є люди, яких треба перекладати" - сказала Ірена Роздобудько. І розповіла, як колись років п'ятнадцять тому під час святкування Шевченківських днів вони почули вірші одного молодого поета. Ульяненко тоді схвально оцінив їх і сказав про це Ірен Роздобудько. Але самому поетові сказав навпаки, і той дуже засмучився. Ось чому треба перекладати Олеся Ульяненка, на думку Ірен Роздобудько, бо така його сутність - на хороше чомусь казати погане.

А може це загострений критицизм Ульяненка? Бо ж з психології і різних типологій особистості відомо, що кожна особистість має типові психологічні переваги в чомусь: одні люди є прекрасними аналітиками, інші - документалістами, які чудово подають фактаж в найдрібніших подробицях, є ще улюбленці компаній - веселі і приємні в усіх відношеннях, є такі собі "переговорщики", які вміють домовлятися і розрулювати будь-яку ситуацію. А є чудові критики, без яких не обходиться вихід в світ будь-якого продукту. Чи то промислового, чи літературного. І тоді якість цього продукту гарантована! Отже, може це і є тип письменника Олеся Ульяненка, який називається "критик". Але це вже тема для іншої історії.