архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

АНДРІЙ КОКОТЮХА ЯК ІМІДЖМЕЙКЕР СУЧУКРМАСЛІТ

16 листопада 2006 року в київському кнайп-клубі "Купідон" пройшла зустріч з письменником Андрієм Кокотюхою. Активна читацька публіка вже знає, що Андрій "вчворив" цього літа на літконкурсі "Коронація слова" — переміг у ньому двічі, тобто зайняв одночасно перше й друге місця з романами "Темна вода" (вид-во "Нора-Друк") і "Зоопарк" (вид-во "Зелений пес").
докладніше тут

УЛЬЯНЕНКО ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Зовсім нещодавно, після п'ятирічної перерви вийшли три нові книжки Олеся Ульяненка — "Знак Саваофа", "Син тіні" і "Богемна рапсодія", які були презентовані 26 жовтня в кнайп-клубі "Купідон" на творчому вечорі письменника, відомого передовсім своїм романом "Сталінка", завдяки якому він став лауреатом малої Державної премії ім. Тараса Шевченка в 1997 р.
докладніше тут

"ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ"

Коли я прочитала роман Ірен Роздобудько, який називається "Останній діамант міледі", сталося щось не те — ніби якесь розчарування або, радше, неочікуваний ефект. Короче, глюк у матриці. Місяць я думала над цим романом, але потім вирішила звернутися до письменниці за роз'ясненнями. Отже відповіді на запитання про роман плавно переросли в інтерв'ю.
докладніше тут

ОСТАННЯ НАДІЯ САМОСТРАЧЕНОЇ

Основна частина "Щоденника страченої" дійсно зовнішньою композицією наслідує щоденникові записи. Проте — героїня-оповідачка не тільки читає свою історію, а ще й напружено та зосереджено рефлексує над нею, а рефлексія — це шлях до усвідомлення того, чим є власна особистість та її буття. У Марії Матіос і сама пристрасть, і її рефлексія, і рефлексуюча особистість — категорії в значній мірі соціальні.
докладніше тут

ВЕЧІРКА, ПОДАРУНКИ, ТОРТИК І... "СУМНО"

19 жовтня 2006 року в мистецькому кнайп-клубі "Купідон" інтернет-портал "Сумно", присвячений українській культурі та мистецтву, відсвяткував свій перший день народження.
докладніше тут

ПОГЛЯД НА СВІТ ІЗ ЮНОСТІ

Книжка Петра Яценка "Повернення придурків" та роман Галини Пагутяк "Королівство" дуже схожі. Обидва твори являють, так би мовити, дитячий — тобто простий, наївний і водночас ґротескно-іронічний погляд на суспільне життя-буття.
докладніше тут

СЛАВКА UNLIMITED

Письменниця Галина Ткачук у книзі "Славка" несподівано виявила цілий незвіданий літераторами-скарбошукачами край, в який можна потрапити без шкоди здоров'ю та психіці. Як виявилося, проглядаючи світ очима семи-десятирічної дитини, можна побачити в ньому такі чарівні речі, яскраві образи й гротескні поєднання, які доросла не зможе ні витворити, ні побачити "під кайфом", як би не старалася.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
На вогневому рубежі потрібно стріляти

Євген ПОВЕТКІН, Київ.
Жовтень 30, 2006 р., понеділок.

28 жовтня 2006 року, як завжди по суботах, на радіо "Ера ФМ" вийшла спеціалізована програма про українську та перекладену українською мовою літературу "Книжковий базар". Навіть якщо не враховувати нашого українського "безриб'я" на подібні тематичні передачі, "Книжковий базар" — зовсім не плітка чи селявка, словом — не якась дрібнота, це справжній морський монстр. Посудіть самі — годинна передача в прямим ефіром з можливістю дзвонити безпосередньо в студію в прайм-тайм (початок о 13:00, як було сказано вище, по суботах) в радіомережі, що покриває всі найбільші міста України — це ж не так собі!.. От тільки від сьогоднішньої програми залишилося враження, що ця рибина невідь-чого почала, як то кажуть, "мілко плавати".

Гостем програми був літератор Дмитро Тодорович Панцир — не надто відомий, як здалося авторові цих рядків (як воно насправді, судити не берусь, але я, принаймні, нічого про нього не чув). Дмитро Тодорович, як з'ясувалося під час передачі, пише коротку документальну прозу — він нещодавно видав у видавництві "Майдан" збірку новел, як то тепер прийнято казати, "на основі реальних подій".

Зразу скажу, що я не проти його новел як таких — вони цілком можуть виявитися чудовими творами, що хапають за душу. Але передача загалом "лажала", причому настільки, що в певний момент автор цих рядків просто не витримав і подзвонив на прямий ефір — між іншим, уперше в житті. Та про все по порядку.

Спершу ведуча Марина Фіалко видала в ефір дуже сумнівне твердження: мовляв, жанр новели-оповідання, словом, мала проза нині не дуже популярні у читачів, тому й видавці беруть збірки оповідань "в роботу" неохоче". Цікаво, на чому цей висновок ґрунтується? Історія української літератури за останній рік може назвати кілька успішних книжок оповідань, або в значній частині скомпоновані з оповідань. Перш за все згадується чудова збірка , яка має чималий процент малої прози — як на мене, то навіть художньо сильнішої за більшу. Крім того, варто сказати про величезний потенціал добре написаного оповідання, яке при грамотному підході може знайти свого справді масового читача, адже його можна вставити в "жіночій журнал" чи навіть у "суспільно-політичну газету".

Ближче до середини програми пролунало "добре" побажання вже самого Дмитра Тодоровича, яке викликало в автора цього допису несамовитий протест. Він сказав приблизно таке: мовляв, в укрсучліті розвелося стільки порнографів, матюкальників, збоченців, тих, що смакують насильство та інших "неподобників", що треба вводити "художню цензуру". Цензура — то була остання крапля, яка переповнила чашу терпіння — слухання як не самовихваляння (я допускаю вихваляння автором СВОГО ТЕКСТУ, але самого себе...), то вціляння "пальцем в небо".

Той, який зараз пише ці рядки, подзвонив на ефір і спробував обережно уточнити — може, він все-таки мав на увазі щось на зразок літературного редагування? Відповідь пана Пантора збентежила ще більше: так, так, він мав на увазі саме це, він протестує проти того, щоб друкували матюки в книжках, які видаються за держзамовленням (?), які розповсюджуються по всіх бібліотеках (??) та які читає молодь (???). Хм, щось я не зрозумів, про що це він.

Якщо він має має на увазі книжки , то, здається, на них ніколи не було оплаченого державного замовлення; якщо ж це він про видані державним коштом книжки класиків або з історії козацтва, то жахливих диверсій ворогів народу із вставляння в їх текст нецензурщини наче не було помічено... Жаль, не вдалося розвинути цю тему — в ефір узяли наступний дзвінок. В цьому зв'язку не втримаюся від зауваження на адресу редакційної політики на радіостанції, бо, видно, там завжди віддають перевагу кількості прийнятих дзвінків перед цікавістю та якістю дискусії. Хоча, звичайно, зі своїм уставом в чужий монастир не варто заходити...

Далі — інший цікавий момент. Мова зайшла про літературні журнали, і Дмитро Тодорович зробив випад на їхню адресу — мовляв, йому простіше надрукувати книжку власним коштом, ніж безнадійно чекати публікації в літжурналі нібито прийнятого ними до публікації тексту. Ну, думаю, зараз літератор нарешті як "вріже правдою ув очі", як назве в ефірі цих "нехороших людей", що роками "тримають під сукном" його твори, наведе назву журналу, де вони засіли!

Аж ні — так дивно було почути про те, що на нещодавньому з'їзді Спілки письменників України, тому самому, де переобрали Володимира Яворівського, обговорювали цю проблему, наскільки я зрозумів, навіть "пожурили" свою власну газету "Літературна Україна" за те, що, мовляв, надрукувала промову президента Ющенка на з'їзді із суттєвими скороченнями. Не розумію Вас, шановний авторе. Ви були в прямому ефірі, вважайте, що на вогневому рубежі — думаю, Вам, як полковнику міліції, це близько й зрозуміло — то чому ж Ви так і не відкрили вогонь по ворогові?

Завершення програми теж видалося мені дещо дивним. Дмитро Тодорович почав згадувати, як в час, коли він працював слідчим у Харкові, то мав нагоду зустрічати з багатьма знаменитостями, зокрема, в якості свідка свого часу "проходив" у нього Володимир Висоцький. І тут — несподіваний поворот — пан Пантор хоче дати інтерв'ю не кому-небудь, а самому Дмитрові Гордону та його "Бульвару", і звертається до нього не як-небудь, а через хвилі радіо "Ера-ФМ"! Про те, що час єдиної на тижні спеціалізованої літературної програми, яка, між іншим, має дещо відмінну від "Бульвару Гордона" аудиторію, використовувати для цього не надто етично, йому якось не спало на думку...