про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

10 березня, 2016
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


анонси статей

НАВАЛА СИНТЕТИЧНОГО ЩАСТЯ

"Хепі піпл" Олександра Шапіро — фільм перевантажений, в усіх розуміннях, в тому числі й буквальному. З іншого боку, образна, інформативна, логічна, сюжетна надмірність, перевантаженість деталями — це, безумовно, свідомий режисерський хід. Вона — це виклик творця глядачеві: зможеш витримати натиск абсурду — виграєш гру й, можливо, отримаєш насолоду від того, що темні грозові (і так само метафоричні) хмари над головами героїв зненацька осяває блискавка істини...

докладніше тут

БРАТВА НАША МЕНЬШАЯ

У зрителей есть не только уши, но также глаза и очки. Об этом как раз ни на минуту не забывают американские аниматоры, на этот раз выпустившие на широкие экраны мультфильм "Лесная братия". Визуальный ряд, как всегда, вызывает восхищение и умиление, благодаря чему общее впечатление от просмотренного всецело положительное.

докладніше тут

ХОЛОДНАЯ КРОВЬ

Трансформация живой материи в неживую, в знак, каким является слово, является ничем иным как умиранием. Поэтому название романа Трумена Капоте "Хладнокровное убийство" справедливо можно распространить не только на событие, послужившее поводом для написания романа, но и на само его создание. докладніше тут

БОЕВОЙ "НУАР" ХХI ВЕКА

Пусть "Счастливое число Слевина" и называют смесью Тарантино с Гаем Риччи, тем не менее, можно с полной уверенностью заявить, что это вполне самостоятельный фильм в подобном жанре. МакГигану удалось создать по-настоящему гремучую смесь фильмов "нуар" 40-х и драйвового экшна 2000-х.

докладніше тут

ПАРАШЮТИСТЫ УМЕЮТ ПАДАТЬ

После просмотра двух первых украинских блокбастеров — "Прорвемся" и "Оранжевое небо", — выхода на широкие экраны первого украинского приключенческого триллера "Штольня" ждешь с осторожностью — его предшественники подтвердили расхожую поговорку — "первый блин комом".

докладніше тут

"ПОМАРАНЧЕВЕ НЕБО" С КРАСНЫМ ОТТЕНКОМ

Чем больше думаешь о фильме "Помаранчеве небо", тем хуже себя чувствуешь. Очередной "первый украинский блокбастер" находится где-то в другой плоскости, нежели то, что принято называть искусством.

докладніше тут

ПТАШКИ НЕБЕЗПЕЧНІ

Навіть сучасному глядачеві, який вдосталь надивився всіляких спецефектів, агресивні пташки з фільму Альфреда Хічкока "Птахи" видаватимуться досить жахливими. Чому? Хічкок майстерно нагнітає відчуття неминучої небезпеки, яка невідомо звідки і як з'явилася.

докладніше тут

ЗНАЙОМСТВО В ПОЇЗДІ ТА ОБМІН ТРУПАМИ

Кожного вівторка в театральній залі Центру театрального мистецтва ім.Леся Курбаса письменники представляють свій найулюбленіший фільм. Андрій Курков вибрав фільм Альфреда Хічкока "Незнайомці в поїзді".

докладніше тут

НЕОБЫЧНАЯ "БЛИЗОСТЬ"

Что может быть такого необычного в том, что весь фильм две пары влюбленных выясняют между собой отношения? Ответ в фильме "Близость".

докладніше тут
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ТА "ШТОЛЬНЯ"

9 лютого компанія "Артхаус Трафік" зробила заяву з приводу того, що Міністерство культури та туризму України не виконала обов'язків щодо підтримання вітчизняного кіновиробництва. Як бонус журналістам було продемонстровано трейлер першого нового українського трилера "Штольня".

докладніше тут

КИЕВСКИЕ ГРАФФИТИ

А каким бы был "Путеводитель" Александра Шапиро, сними Сергей Параджанов в 1965 году свои "Киевские фрески"? И появился бы шапировский проект вообще?

полный текст здесь

"СКЛЯНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ". ПОШУКИ СЕНСУ У ДВОХ ДІЯХ

Якби Шекспір жив у наш час і потрапив на виставу американського драматурга Теннессі Уільямса "Скляний Звіринець", він неодмінно б прийшов до висновку, що життя — це звіринець, а люди в ньому — звірі.

полный текст здесь

архів статей

можна подивитися тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
"Зів'ялі квіти викидають..."

Євген ПОВЕТКІН, Київ.
Липень 03, 2006 р., понеділок.

25 травня 2006 року відбулася остання зустріч із першої частини циклу "Кіноромани", що їх проводив актор і тележурналіст Станіслав Сукненко. Як уже писав наш Інтернет-часопис, задум першої частини "Кінороманів" полягав у тому, що в гості до театрального центру ім. Леся Курбаса приходили відомі письменники і представляли свої улюблені фільми, після показу відбувалося обговорення й автограф-сесія. Події старалися записувати на телекамеру, Станіслав Сукненко пообіцяв через деякий час видати книгу й документальний фільм за "Кінороманами". Остання зустріч так само пройшла в усталеному традиційному форматі, і гостем проекту став — по завершенні річного перебування в Німеччині — письменник Юрій Андрухович.

Обраний ним фільм — картина американського режисера Джіма Джармуша "Зламані квіти", прем'єра якої в Європі, зокрема в Німеччині, де її мав нагоду побачити пан Юрій, відбулася восени минулого року. Оскільки "Зламані квіти" до того ще не були перекладені українською мовою, то переклад фільму зробив та озвучив безпосередньо в залі сам Юрій Андрухович. Переклад в нього вийшов гарним, тобто літературним наскільки, настільки густою (незважаючи нібито невелику кількість власне сюжетних подій) й насиченою літературою є атмосфера твору Джіма Джармуша. Зрештою, якби незабаром "Зламані квіти" вийшли на відео з перекладом Юрія Андруховича, то це стало б вагомим аргументом на користь саме українського дубляжу, про який все ще триває дискусія.

Втім, праця над перекладом була на користь не тільки нам, глядачам, а самому письменникові — у такий спосіб він переглянув стрічку близько десятка разів, що дало змогу зрозуміти майже все із задуму режисера, оцінити, з якою майстерністю він уводить до картини дрібні й на перший погляд незначні деталі, як вміло "грає" з ними. Навіть кінозамальовка, що ми її бачимо під час показу титрів — як надісланий кимось лист долає усю поштову систему США в дорозі до адресата — дуже важлива, й для того, щоб зрозуміти її значення, необхідно подивитися всю картину до кінця...

Фільм являє американський варіант мандрівного літературного сюжету про Дон Жуана, який, власне, і є одним із напрямів "літературності" "Зламаних квітів". У пролозі — три зв'язані в один тугий вузол події — немолодий чоловік на ім'я Дон Джонстон (Білл Мюррей) дивиться в своєму затишному помешканні на "домашньому кінотеатрі" фільм про Дон Жуана, знятий десь так у 50-ті роки, одночасно, відірвавшись ненадовго від перегляду, прощається із своєю подругою Шеррі (Джулі Делфи), котра покидає його, і надія на її повернення зовсім мізерна; й нарешті отримує загадковий лист у рожевому конверті.

Дон — чоловік, який мав стосунки із дуже багатьма жінками, проте, доживши до поважного віку, із жодною із них так і не створив сім'ї; про це мимохідь згадується в його розмові із його другом і сусідом Вінстоном (Джеффрі Райт), який, навпаки має щасливе сімейне життя й п'ятеро дітей. В надрукованому на "старорежимній" друкарській машинці листі без зворотної адреси і навіть без зазначення пункту відправлення на поштовому штемпелі повідомляється, що одна із колишніх пасій після зустрічей з Доном Джонстоном завагітніла й народила хлопчика, й ось тепер його невідомому синові вже двадцять років, і він вирушив з дому на пошуки батька. Далі починається гра в детектив — Вінстон, аматор детективів, готує для Дона план розшуку матері й, можливо, самого сина.

Напевне, Дон би краще волів би проводити день за днем у байдикуванні й прослуховуванні музики у себе вдома, проте все ж вирушає в подорож — навідати тих чотирьох жінок, з яким він зустрічався двадцять років тому, й побувати на могилі п'ятої, загиблої в автокатастрофі. Власне, вже на цьому етапі розвитку сюжету — коли поїздка тільки планується — Джім Джармуш з м'якою іронією розвінчує враження, що життя Дона Джонстона, яке багато хто міг би мріяти (знову ж таки, це цілком може бути одним із варіантів великої Американської мрії — людина, що зробила себе сама, завдяки кмітливості й вдалому бізнесу) щасливе й гарне, бо воно, життя головного героя, незрівнянно більше цікаве Вінстонові, ніж йому самому.

Знаючи фільми Джіма Джармуша, можна вже після перегляду зав'язки сюжету здогадатися, що "Зламані квіти" — не про щасливе возз'єднання родини, не про, так би мовити, "повернення блудного батька". Але про що тоді?

Як мені здалося — картина насамперед про плин часу. Навіть сама її назва — "Зламані квіти" (робоча назва була "Мертві квіти", і не зовсім зрозуміло, чому Джім Джармуш замінив її) вказує на традиційний символ-алегорію проминання. Час від героїв, як і від усіх інших людей, невпинно спливає, і майже мимоволі постає питання — куди? (ось вона, майстерність славетного американського режисера — ось так мимоволі ставити своїм твором такі питання!)

Втім, у фільмі йдеться не про минуле взагалі, а про досить конкретний часовий відрізок — двадцять років, отже, перш ніж з'ясовувати, куди спливли ті двадцять років, порозміркуймо і над тим, мало це чи багато. Якщо споглядати ці двадцять років у системі художнього часу картини, то здасться, що це досить нетривалий відрізок — насамперед з огляду на те, яким в'язким та безподієвим є теперішнє головного героя, а ще через те, що всім чотирьом жінкам, що їх відвідує Дон Джонстон, майже нічого йому розповідати. Проте якщо глядач фільму уявить собі, що події фільму могли б розгортатися десь так восени 2004 року, вийде, з усіма п'ятьма жінками головний герой востаннє зустрівся десь так у 1984-1985-му.

Скільки різних подій сталося у світі, а у нас в Україні — іще більше! За цей час встигли вибухнути космічний корабель "Челінджер" і атомний реактор у Чорнобилі, зникнути з політичної карти одні держави й з'явитися нові, відбулися як мінімум чотири війни з участю Сполучених Штатів — в Кувейті, Югославії, Афганістані, Іраку, зрештою, сталося велике потрясіння 11 вересня 2001 року, однак персонажі "Зламаних квітів" (як і персонажі дуже багатьох інших американських кінокартин, між іншим) живуть у якомусь загерметизованому світі, причому у Джіма Джармуша виходить, що вони відсторонилися не тільки від подій з життя їхньої власної країни, а й від подій свого власного життя.

Особливо яскраво це видно в епізоді зустрічі Дона Джонстона з Дорою (Френсіс Конрой), яка вдало вийшла заміж і тепер уникає не тільки того бунтарського образу дівчини-хіппі з давнього чорно-білого фото (яке, між іншим, зробив саме Дон, ще коли вони зустрічалися), а й згадок про те, що намисто на ній — теж подарунок від Дона. А з розмови за вечерею Дона із Дорою та її чоловіком випливає, що Дора відмовилась не тільки від народження дітей, а навіть від таких дрібниць, як власні мрії та ідеї щодо бізнесу (вона хотіла колись займатися поставками питної води), цілком вписавшись у "затишну" імперію дорогої нерухомості, створену чоловіком. Мабуть, тепер її життя таке ж ніяке, як смак вареної моркви на вечерю (між іншим, за контрастом до смачного сніданку, приготованого дружиною Вінстона, матір'ю п'ятьох дітей).

Інша колишня пасія Дона Джонстона, Кармен (Джессіка Ленж), теж відмовилася від народження дитини, як і від сімейного життя. Враження таке, що вона б і все людство послала куди подалі, якби її чотириногі клієнти — ті, з якими вона спілкується, могли б самі приїздити до неї на прийом і привозити "бакси". Джім Джармуш у цьому епізоді немов би відпускає на волю всю іронію не тільки щодо самої Кармен, якій її пес "подарував" не тільки "дар" спілкування з тваринами, а й цілком пристойний бізнес (якби ще трохи часу, наполегливості й, напевне, літературної праці — Кармен зробила б і свою релігію); а щодо самих американців, які ладні витрачати час і гроші на комунікацію із своїми домашніми улюбленцями, проте спокійно живуть, не спілкуючись із своїми дітьми по декілька років. Цікавий майже заключний діалог Кармен із Доном, коли на його запрошення повечеряти вона відповідає "я не їм", а Дон немовби відбиває удар — "але ж ноги у тебе є — може, сходимо прогуляємося?" Мовляв, єдине, про що варто поговорити із колишнім коханцем через двадцять років — "дар" і практика спілкування з тваринами, а може він теж захоче привезти свого песика на "розмову".

Тільки Лора (Шерон Стоун) народила дитину — доньку Лоліту — й мала в минулому сім'ю — її чоловік, славетний автогонщик, згорів кілька років тому в своєму автомобілі прямо на змаганнях. Проте здається, ні вона, ні її дочка не збираються відмовлятися від любовних утіх, як, зрештою, всіх інших задоволень, вони обоє такі ж ласі до них, як і сам Дон. А от остання з тих чотирьох жінок, що лишилися жити, Пенні (Тільда Суїнтон), схоже, більше зосередилася на своїй депресії та на алкоголі, забившись у якусь глушину. Саме біля її будинку Дон і бачить зламану рожеву друкарську машинку, яку закликав шукати Вінстон, відправляючи головного героя в подорож, та впевненості в тому, що саме Пенні — мати його сина, немає. Зате сусіди Пенні добряче натовкли Донові пику, і бажання з'ясовувати це далі в нього зникло.

Звісно ж, жодній із жінок Дон не відкриває справжню мету своїх відвідин, і з точки зору кожної із них виходить, що він приїздить до них просто так, за старою пам'яттю. Втім, вони прекрасно знають Дона Джонстона — і тому, здається, не вірять його поясненню, і відповідно виражають свою недовіру — від легенького здивування у Лори до спротиву й конфлікту з боку Пенні.

Для розшуків, що їх провадить Дон, поїздка на могилу загиблої дівчини — Мішель — виглядає зайвою, проте для нього хвилини, проведені біля її гробівця під рясним дощем, дуже важливі. Ще більша несподіванка — Дон плаче, чи то за її рано обірваним життям, чи за любов'ю між ними, що так і не відбулася, чи за своїми змарнованими двадцятьма роками (бо за увесь час, витрачений на любовні пригоди, у нього так і з'явилося когось, хто пам'ятатиме і колись принесе квіти на його могилу)...

Юрій Андрухович звернув на роль, так би мовити, проміжних сцен — коли головний герой летить кудись літаком. Поруч з ним в усіх чотирьох подорожах — жінки — дівчинка з іграшкою-конячкою, бабуся, що спить... І коли вже Дон повертає додому, поруч з ним усі крісла порожні. Це можна відчитати і як знак — віднині жінки і всі пов'язані із ними переживання назавжди залишилися для Дона Джонстона в минулому. А й майбутньому — принаймні, у межах сюжету фільму — залишається ще зустріч з молодою людиною, яка здається головному героєві тим самим його сином, що вирушив на пошуки батька.

Для того, щоб зрозуміти уповні цей епізод і осягнути смисл сказаного в розмові між ними, варто знову згадати те саме фото милої молодої дівчинки-хіппі Дори. А ще, можливо, вловити ще одну, крім тієї, що лежить на поверхні — із Дон Жуаном — набагато менш помітну алюзію з Кроликом, персонажем циклу романів американського письменника Джона Апдайка, який також пройшов життєвий шлях від бунтарської втечі до повного конформізму (коли Дон приїжджає до Кармен, із її будинку виходить чоловік із кроликом на руках, який говорить своєму улюбленцю "я захоплююся й пишаюся тобою").

Можна лишень здогадуватися, з яким запалом у молодості Дон Джонстон завойовував жінок, якою міцною була його віра в своє майбутнє — він завжди буде молодим, і завжди довкола будуть красуні, закохані в нього. Аж от усе це скінчилось, і попереду тільки смерть і забуття. Молодий чоловік, якого Дон вважає своїм сином, питає в нього лиш мудрої поради щодо до того, як йому жити. А той не може нічого порадити, тільки висловлює свій крах і зневіру: "минулого немає, бо воно минуло. Майбутнього нема, бо воно ще не настало. Є тільки тут і тепер". Сприймання часу алкоголіками, можна було б додати від себе, тільки замість вина — кохання й жіночі чари... Хлопчина не сприймає такої поради і чимдуж тікає.

І Дон Джонстон лишається стояти на вулиці сам — просто посеред осені...

Світлини: http://imdb.com.
© 2005–2016. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: text@kut.org.ua