про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

10 березня, 2016
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ПОБАЧИТИ ПАРИЖ І... ЗАКОХАТИСЯ
Катерина ТАРЧЕВСЬКА

Фільм "Париж, я люблю тебе!" — це не зовсім звичайна стрічка, а кіноальманах, який складається з 18 короткометражних новел, знятих 22 режисерами з різних країн світу.
докладніше тут

CHERNOBYL ™

14 грудня 2006 року, в День вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС, подивився виставу "Чорнобиль ТМ", спільну роботу харківського театру "Арабески", EcodomArt з Мінська і театру "Бюро Подорожей" з Познані. Постановку було здійснено в приміщенні Культурно-мистецького центру університету "Києво-Могилянська Академія".
докладніше тут

АНГЕЛЬСЬКЕ ОСІННЄ КОХАННЯ

Після кількарічної перерви, коли на "Молодості" не були представлені українські повнометражні дебюти (бо жодного такого не було знято), нарешті з'явився наш фільм, знятий молодим режисером Аланом Бадоєвим, відомим своїми музичними кліпами. Його назва — "Orangelove", викликає цілком конкретні асоціації з революційними подіями. Але насправді стрічка зовсім не про помаранчеву революцію, вона навіть не є основним тлом для зафільмованої історії.
докладніше тут

СЕРЙОЗНІ СТУДЕНТИ

Дивно, але при перегляді студентських фільмів конкурсної програми "Молодості", постійно бентежила думка, що представлене кіно — зовсім не молоде за духом. Очікуєш, що їхнє кіно буде фонтанувати експериментами, гумором, коханням, нетривіальними думками. Натомість цьогорічна добірка студентських робіт це уособлення серйозності, класичность виконання, реалізму, ніякого хуліганства або хоча б веселої гри. Загалом на конкурсі було представлено 25 стрічок з 17 країн світу, серед яких — Франція, Великобританія, Німеччина, Італія, Польща, Ізраїль, Румунія, навіть такі далекі краї, як Південна Корея, Індія і Австралія.
докладніше тут

ТРУДНОЩІ СПІЛКУВАННЯ

Короткий метр має певні перваги перед повометражним кіно. Адже саме в коротких фільмах, хронометраж яких обмежений, режисерам часто вдається концентровано висловити думку, досягти більшої виразності. Власне, найбільше стрічок — 27 (переважна більшість з них — з Європи), змагалося саме в конкурсі короткого фільму. Загалом, вони продовжували тенденцію, що спостерігалася на "Молодості" ще пару років тому, — повернення до оповідного, неквапливого, традиційного за формою кіно.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Точка неповернення до життя

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Квітень 25, 2007 р., середа.

Будь-яка дорога, скільки б довго нею не довелося простувати, неминуче завершується зупинкою. Дорога головного героя фільму перуанської режисерки Клаудії Льоси, що має назву "Мадеінуса", обривається цілком несподівано. Водій вантажівки привозить його до малесенького містечка, загубленого десь далеко-далеко в Андах, і каже: все, не повезло, дороги далі немає, річка розлилася. Пройшовшись містечком, герой, між іншим, до кінця фільму так і не названий, замість напитати собі транспорт для подальшого пересування, опиняється спочатку на доволі дивному святі, а потім — під замком у будинку мера. Дорога для нього скінчилася, і він опиняється сам на сам із тим, що можна назвати "провінційною глушиною".


Батько і дочка: краса ритуалу і смертельна небезпека дійсності
Втім, "провінційна глушина" у тому варіанті, що йому довелося побачити — це зовсім не повсякденна тиша, навпаки, це вибухонебезпечна карнавальна суміш, в якій йому доводиться стати ні чим іншим, як запалом, свого роду "бікфордовим шнурком". Настає Страсна П'ятниця, потрактована мешканцями перуанського високогір'я радше у руслі язичницької традиції, що походить ще від часу Імперії Інків або й ще більш давньої, ніж справді по-християнському. Коли Бог помирає на хресті, він уже не може, мовляв, бачити людей та їхні гріхи, тому людям у час до його воскресіння дозволяється робити все, що їм тільки заманеться. Хтось кружляє у несамовитих танцях та розпалює нескінченні фейерверки на, так би мовити, головній площі, а головна героїня, чотирнадцятилітня дівчина Мадеінуса, починає задовольняти свої притлумлені несвідомі бажання, від чого атмосфера кінострічки стає все більш темною, густою та сюрреалістичною.

Мадеінуса — чудернацьке ім'я, воно виявляється ні чим іншим, як іспаномовним прочитанням знайомого всього світу напису "Made in USA". За словами режисерки, такі роду імена насправді в сучасному Перу дуже поширені. Мадеінуса виростала без матері, яка втекла колись до столиці — Ліми — залишивши тільки валізку з різними дивами, наприклад, з помадою, дзеркальцями та рожевими пластиковими сережками, за які вона у свій час уб'є батька — того самого мера містечка, що посадовив під замок того заїжджого незнайомця, який за збігом обставин виявився також із Ліми. Перетворитися на свою ж матір у майже буквальному сенсі — чи то зовнішньо, з допомогою зачіски та косметики з тої самої валізи, чи то ставши обраною для святкового обряду Дівою-Богоматір'ю, чи то просто зробивши те, що спромоглася зробити її матір — втекти, втекти до столиці — стало для Мадеінуси немовби життєвою програмою, так само як для її батька — перешкодити їй. Її батько відчайдушно бореться із донькою проти відновлення нею образу своєї матері, фактично, бореться з примарою, але саме в часі карнавального свята ця боротьба несподівано стає смертельною. Врешті-решт, батько програє — і помирає від щурячої отрути, підсипаною донькою до його супу. Незнайомець із Ліми для неї — просто той, з чиєю допомогою можна здійснити помсту батькові, а заразом — позбувшись дівочої цноти — нарешті перестати відчувати себе дівчинкою. Словом, незнайомець для Мадеінуси — шнурок запалу до бомби, що вона її створила зі своїх несвідомих бажань, а шнурок цей, як відомо, має повністю згоріти…

Втім, аналіз несвідомого — це не єдиний спосіб докопатися до смислу того, що показує фільм. Я б волів удатися до аналогій, провівши які, можна із якнайвіддаленішої перуанської глушини потрапити прямісінько до української літератури 20-х років ХХ століття. Надто вже схоже те карнавальне безумство, що несамовито бореться із людяністю та совістю, на революцію та нескінченні бої та розстріли громадянської війни. І відтак постає питання про те, чим є гріх. Чи є він непослухом, відходом від правил, за виконанням яких повсякчас пильнує Бог, і за який немуче й невідворотньо покарає? Ні. Дуже просто — гріх є смерть. Це яскраво видно в фінальних сценах картини, що зображують час, що мав би стати по-справжньому святковим, явити Воскресіння, перемогу життя над смертю. Натомість — догорілі фейєрверки, спорожніла церква, в якій фігурку Ісуса із гробу підводять чомусь під майже що похоронний плач, і, зрештою, мрець і вбивця.

Мадеінуса долає ту саму дорогу, що й незнайомець, тільки в зворотньому напрямі: від "провінційної глушини" до столиці. Де настане її зупинка? Невідомо, бо фільм закінчується в момент, коли дорога тільки-тільки починає розпросторюватися перед нею, такою чистою та заплямованою водночас…

Мадеінуса (Madeinusa), режисер та автор сценаріюКлаудія Льоса, студія "The Match Factory GmbH", в ролях Мегалі Сольєр, Юліана Хонг, Карлос де ля Торре, Хуан Убалдо Хуаман та ін. Виробництво: Перу-Іспанія, 2006. Тривалість: 100 хвилин

© 2005–2016. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: text@kut.org.ua