ОТКУДА ЕСТЬ ПОШЛИ КОНТРАКТЫ НА КИЕВСКОЙ ЗЕМЛЕ
или Повесть не временных лет о киевском контрактовом ярмарке, его истории, обычаях и порядках.
27 сентября 1797 года выходит высочайший указ Павла I — перенести контрактовый ярмарок в Киев. И наступило время киевских контрактов.
полный текст здесь
ПУСТЬ ВАШЕГО РЕБЕНКА ПОЛЮБЯТ
Есть такие солнечные дети, которые выходят во двор, и вокруг них сразу же собираются другие малыши. С ними просто. Становясь взрослыми, такие детки удивительно легко налаживают хорошие отношения со всеми.
полный текст здесь
ПРО ПЯТЬ МИНУТ
Человеку трудно "по горну вставать" и "по свистку купаться". Но если сплоченные ряды психологов продолжают хором твердить о пользе расписания, то, наверняка, есть секреты составления этого расписания.
полный текст здесь
СВОБОДА ПЕРЕВОПЛОЩЕНИЙ
Психодраму используют для исцеления больных людей, для налаживания межличностных отношений, в бизнесе при создании команды, развитии организации и т.д. Участник получает возможность высказать то, что у него на душе и с помощью психолога осмыслить собственные чувства.
полный текст здесь
Я УСТАЛА…
Если, возвращаясь домой, вы не можете избавиться от мыслей и тревог, связанных с работой, не спешите нырять в спасительную кровать. Все равно не уснете. Сначала расслабьтесь.
полный текст здесь
С НОВЫМ ГОДОМ!
По церковному календарю 1 сентября (14 сентября по н. ст.) приходится на день преподобного Симеона Столпника, еще старинный Новый год называли Семен-день. С его наступлением в домах устанавливали деревца.
полный текст здесь
О СТУДЕНЧЕСКИХ СЕНДВИЧАХ…
Заметки с Летнего лагеря профессоров ритейла.
Около 40 ученых из шести стран мира приняли участие в Летнем лагере профессоров ритейла, проведенном в Киеве в июле этого года. Главной темой конференции стала презентация дуальной системы образования студентов (сендвичи).
полный текст здесь
@КОМПЬЮТЕРИЗАЦИЯ.ВСЕЙ.СТРАНЫ
На практике процесс компьютеризации всегда осуществляется по принципу, сформулированному еще Остапом Бендером: "Автомобиль, товарищи, не роскошь, а средство передвижения".
полный текст здесь
ДОМ ЯПОНСКОГО СТИЛЯ
Японский дом, который можно построить в две-три недели, открытый настежь днем, с чистыми циновками, почти без мебели, гораздо более отвечает требованиям гигиены, чем европейское обиталище, загроможденное мебелью и безделушками, собирающими пыль и микробов.
полный текст здесь
КИЕВСКИЕ ДАЧИ
Дачных поселков вокруг Киева много. Здесь можно выбирать, исходя из удобства «добирания», пейзажных предпочтений и пр., пр. Мы же отправимся на юго-запад от Киева, по «варшавке», параллельно которой тянется железнодорожная ветка.
полный текст здесь
ИППОДРОМ КАК КУЛЬТУРНОЕ ПРОСТРАНСТВО
Можно придти на ипподром и полюбоваться на летящих над дорожкой лошадей, а можно сделать ставку. Впрочем, ипподром без тотализатора — тоже стоящая вещь.
полный текст здесь
ВОЗНЕСЛСЯ ЕСИ ВО СЛАВЕ
Девятого июня православные празднуют Вознесение Господне. Об этом событии вкратце рассказывает евангелист Марк, и более подробно — апостол Лука в своем Евангелии и книге Деяний.
полный текст здесь
БОЕВОЙ КАРНАВАЛ
Бразильская капоэйра завоевывает все большую популярность среди поклонников здорового образа жизни. Тренажерные залы и аэробика — день вчерашний, теперь в моде поединок, танец, зрелище, привлекающие к себе с первой секунды, философия радости и абсолютного владения своим телом.
полный текст здесь
можно посмотреть здесь
• Брама у світ, що вже не з нами
Як і про що мають розповідати музеї у Бердянську. Часть 1.
• Откуда есть пошли Контракты на Киевской земле,
или Повесть не временных лет о киевском контрактовом ярмарке, его истории, обычаях и порядках. Часть 1.
• Пусть вашего ребенка полюбят
Как этого достичь?
• Про пять минут
Как рационально планировать время.
• Свобода перевоплощений
Что такое "психодрама" и для чего она нужна.
• Я устала…
Советы по релаксации.
• С Новым годом!
В Семен-день, 14 сентября (1 сентября по ст.ст), праздновался новый год и начинается бабье лето.
• О студенческих сендвичах, организованной торговле и не только
Заметки с Летнего лагеря профессоров ритейла.
• @компьютеризация.всей.страны
Как это было в Днепропетровске.
• Дом японского стиля, или
Стиль японского дома.
• Киевские дачи
Ирпень, Буча, Ворзель... Наконец-то можно отдохнуть!
• Ипподром как культурное пространство
"Побочных" явлений у ипподромов два — азарт и созерцание.
• Прах земний
Попри велетенську історію у 15 тисяч років керамічні вироби майже не змінили ані своєї форми, ані суті.
• Боевой карнавал
Бразильская капоэйра становится все популярнее среди поклонников здорового образа жизни.
• Вознеслся еси во славе
Девятого июня православные празднуют Вознесение Господне.
• Лики и личины Петербурга
Путевые заметки украинки в России.
• Что вы ищете живого среди мертвых?
Рассказ о женах-мироносицах — Марии Магдалине, Саломии, Иоанне и других женщин Евангелия.
• В гостях у динозаврів
Завітати в парк Юрського періоду — не така вже й фантазія на сьогоднішній день.
• Эх, прокачу!
История возникновения общественного транспорта в Киеве.
• Студенческий труд: от бумагомарателя до грузчика
Полезный рассказ о том, как найти выход из денежного лабиринта.
• Фонтан, которого уже нет
Любимое место встречи киевлян — фонтан "Самсон" на Подоле.
• Студент в летнем формате
• Гвинтокрилий елемент
видавничого процесу
• Киевские антики. Часть вторая.
• Мы представляем, нас представляют
• Идём на именины
• Речь о пользе смеха
• Загрузка нового уровня
• Киевские антики. Часть первая
• Запах травы |
Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
|
|
(як і про що мають розповідати музеї)
Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Грудень 12, 2005 р., понеділок.
Частина 1.
Незвично покинути одного разу рідне місто, а через тривалий час повернутися до нього вже в новій якості. Покинути його, бувши студентом або клерком, або робітником чи безробітним — словом, обивателем-бюргером, а повернутися — скажімо, туристом-відпочивальником, або, ще краще, в міру своїх сил, обізнаності й можливостей гідом-провідником для тих людей, у чиїй компанії цього разу навідався сюди. Коли хочеться, якщо не переконати їх, що "моє місто теж не гірше від інших", то хоч би їхні враження трохи піднести над рівнеестибазар", хоч би трохи зацікавити їх цим місцем на Землі.
 |
Земля, на якій нині стоїть Бердянськ, постала завдяки морю та панівному в цьому краї східному вітру. Шторми виносять пісок на берег...
|
Моє рідне місто — Бердянськ, що на північному узбережжі Азовського моря, на дев'яносто кілометрів західніше Маріуполя, до речі, був час — це на межі ХІХ та ХХ століть — коли між цими містами точилася досить гостра конкурентна боротьба за значення в Приазов'ї, подібне до значення Одеси в Причорномор'ї, в якій Бердянськ далеко не завжди поступався. Скажімо, залізницю до нас провели на дев'ять років раніше — у 1899 році, а трохи пізніше фабрикант англо-бельгійського походження Джон Грієвз розбудував тут виробництво сільськогосподарських машин, яке вважалося найбільшим і найпередовішим у Європі. Потім у Маріуполі запрацювали великі металургійні заводи, населення зросло до нинішніх більше ніж півмільойна мешканців — отже, він став беззаперечно значнішим.
Проте ще невідомо, чи стало йому від того краще, бо в межах Бердянська збереглися майже в незайманому вигляді ландшафти узбережжя, та й у повітрі немає пилу яскравого кольору червоної охри, що, здається, невідворотно вкриває все в сусідньому місті. Всі поселення в нашому краї молоді — далеко не всім є навіть 200 років, і Бердянську — нема, йому лише 178. Тому ці землі, які ще в час козаччини звалися Диким полем, у чомусь нагадують штати Заходу в США, які заселялися приблизно в той самий час і в той самий спосіб, коли вихідці з різних країв та країн квапилися почати життя наново на завойованих територіях, які для них здавалися величезними й дикими.
Протягом ХІХ ст. у Північному Приазов'ї склалися райони, де жили болгари (це здебільшого на захід від Бердянська), греки (на схід, ближче до Маріуполя), українці (на північ і північний схід). У Бердянській затоці спочатку було засновано пристань, потім вона стала портом, а селище, яке спершу називалося Берди — містом, де були дві гімназії, реальне училище, декілька заводів, серед яких вже згадуване вище виробництво Джона Грієвза, безліч (у порівнянні з нинішнім станом) церков різних конфесій, бруковані вулиці й навіть міський театр — а ще десь консульства й торгові представництва багатьох європейських країн, в околицях міста був заселений етнічними німцями квартал. Тому наше місто неминуче мусило стати перехрестям різних культур, представники яких прибували як із різнонаціональних навколишніх сіл, так і з усієї Європи — здебільшого морем. Так і було до тридцятих років ХХ ст.
 |
...І відвойовують у моря новий шматок суходолу, який ще зберігає обриси морського дна.
|
Років п'ятнадцять тому в журналі "Вокруг света" було опубліковано спогади та враження етнічних греків, які народилися в Україні, в тому числі й у Бердянську, і на початку 30-х років емігрували в США, а в 1989 році в рамках першого грецького фольклорного фестиваля в Приазов'ї змогли після майже шістдесятирічної перерви нарешті побачити знову рідні місця. Коли ж у статті зайшла мова про Бердянськ, грецькі емігранти розповіли про те, що вони зовсім не змогли впізнати місто.
Тепер, коли стало відомо набагато більше й різнобічно про історію країни в 1930-1940-х роках, прояснилося, чому виникло таке враження. За менше ніж п'ятнадцять років було зруйновано в рамках відповідної кампанії в СРСР майже всі церкви в Бердянську (зокрема, на місці теперішніх автовокзалу й центрального ринку стояли прекрасні Петропавлівський та Вознесенський собори), крім того, під час війни зазнали бомбардувань порт і центральна частина міста, після яких згорів будинок театру, що, як видно з фотографій, являв собою зменшену копію відомої будівлі оперного театру в Одесі. Власне, руйнування, так би мовити, міського середовища почалося зразу після приходу до влади більшовицької Ради робітничих та солдатських депутатів у 1917 році, коли одним, як мовиться, махом, тобто одним наказом відійшли в минуле такі колоритні назви вулиць, як Грецька, Італійська, Французька (на них знаходилися консульства відповідних країн), Садова, Біржовий, Азовський, Східний та Західний проспекти — відтоді й донині вони носять переважно імена діячів більшовицької партії, подій та реалій комуністичної ідеології. Є навіть кумедне перейменування: дореволюційна Зелена вулиця стала за влади Рад Червоною...
Навіть з часу моєї учнівської та студентської юності центральна частина міста теж сильно змінилася: з'явилися "модні", зі скла, пластика й полірованого каменю, магазини, тротуарна плитка, нові лавки з фігурками тварин й гумористичні, а то й безглузді скульптурні фігурки "Пам'ятник бичкові-годувальнику", "Сантехнік дядя Вася", "Крісло матеріалізації бажань" (на вигляд більше схоже на пам'ятник на цвинтарі). Тепер, вже в час роботи над статтею, дізнався, що спорудили й відкрили ще одну подібну скульптурну композицію — "Пам'ятник дачникам", де цілком невинні наші співгромадяни, відтворені в бронзі, змушені демонструвати прямо на центральному проспекті свої спрямовані "в небо" сідниці — й упевнююся, що нинішня бердянська влада твердо вирішила щороку примножувати кількість скульптурного моветону.
 |
На передньому плані — солоне озеро-лиман, частина моря, свого часу захоплена в полон суходолом. З дна лиману видобувають лікувальні грязі, завдяки яким свого часу Бердянськ став курортом.
|
Я знаю, а ще більше відчуваю, що все, що нині можна побачити на вулицях — це ще далеко не все, чим насправді є Бердянськ, це лише уламки того, що ним було колись. Для того, щоб відчути дух справжнього міста, треба на місці висохлого й облупленого фонтану поблизу Центрального ринку уявити білі легкі шатра-глави Вознесенського собору, на нинішньому проспекті Праці на місці танцювального майданчика, частину якого тепер відгородило собі якесь новостворене кафе, а інша — там, де колись була сцена й світломузика — давно стоїть покинута й обмальована графіті — католицький костьол з великою круглою банею та дзвіницею, на місці звичайного житлового будинка сталінського часу поблизу кінотеатру "Космос" — міський театр... Що й казати, до 30-х років у Бердянську була навіть караїмська кенасса, що не поступалася красою незвичайних вигадливих візерунків кенассі в Києві, збереженій як Будинок актора! Та звідки моїм гостям дізнатися про це? Тому з надією на справжнє знайомство з моїм містом ми пішли до краєзнавчого музею.
Експозицію розділено на дві частини — природознавчу й історичну. Історична, в свою чергу, розпадається на дві частини — більшу, під склом, з речами, оригіналами документів, численними фото — зроблену ще за радянського часу, й новіші частини, де немає скла й виставлених речей, де й фото менше, натомість вони для нас більш цікаві — вони більше являють той Бердянськ, який нині вже не побачиш на прогулянці містом... Ще в новіший час (тобто після 1991 року) було зроблено декілька "національних" виставок, створених за підтримки національних товариств та посольств відповідних країн — історія греків, болгар в Бердянську та на Бердянщині, є й розповідь про українців у Бердянську, зокрема, про відомих вихідців з їх середовища — письменника-народника з кола Бориса Грінченка Трохима Зінківського, який творив у 80-х роках ХІХ та його двоюрідного брата, педагога, автора численних розробок з методики математики Констянтина Зінківського, а також вченого-фольклориста Василя Кравченка.
Втім, обидві частини — "радянська" й новіша — експозиції свідчать про відсутність серйозної наукової дослідницької роботи щодо історії Бердянська. Це виражається у тому, що немає концепції викладу зібраного й представленого матеріалу, цікавої для людей на зразок нас — тих, хто прийшов до музею не з організованою екскурсією від школи, роботи або від якого-небудь з пансіонатів чи санаторіїв. Коли ми оглядали "радянську" частину, то не полишало ностальгійне враження, що ми просто переглядали дещо краще ілюстрований місцевими відомостями й фотографіями підручник з історії СРСР за 9 або 10 клас — можна було перечитати про тяжке становище робітників та селян, про визиски після селянської реформи 1861 року, про організацію російського спочатку соціал-демократичного, потім більшовицького руху, про створення й склад (але чомусь майже нічого про діяльність) першої більшовицької Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів, про громадянську війну з білими (врангелівцями) та махновцями.
 |
Будинок чоловічої гімназії, відкритої в місті при Шмідті-старшому, збудований у англійському "псевдоромантичному" стилі. На мою думку, один з найкрасивіших, архітектурно найдовершеніших і, коли можна так сказати, "найстильніших" будинків у Бердянську. Переповідають, що всередині він колись теж був дуже гарний, але під час війни згорів, і від ліплення й розписів стін нічого не лишилося. Цей будинок — частина й мого навчання, моєї студентської юності — нині це головний корпус педуніверситету.
|
Новіша частина експозиції — це, власне, більш-менш синхронічний зріз — розповідь про місто в його, напевно, найкращий час — початок ХХ ст., зорганізована за таким собі галузевим принципом — окремі стенди про стан промисловості, транспорту й розвиток морського порту, тоді відомості про стан освіти, про церкви та громади різних віросповідань, що були присутні в Бердянську, про пошту (з добіркою поштових листівок з видами Бердянська того часу) і, врешті, просто фотографії з сімейних альбомів. Але цій розповіді бракує прив'язаності до, так би мовити, міської топографії — бо немає відомостей про те, наприклад, де саме знаходилися зруйновані собори й церкви, реальне училище або й пивоварня, рекламу якої розміщено. Відтак відповідь на питання, що з ними прийшли до музею — як же все-таки нам явити для себе, бодай в уяві, Бердянськ ще до того часу, коли в минуле провалилися не просто будинки чи церкви — провалився, тріснувши на тисячі скалок, цілий світ, що тримався на їхніх стінах, ще й прихопивши із собою багатьох людей, приналежних до нього — принаймні з самої тільки експозиції краєзнавчого музею видобути важко.
Втім, лишилися без відповіді й багато інших запитань вже стосовно історії міста. В "Історії запорізьких козаків" Дмитра Яворницького йдеться про Кальміуську козацьку паланку, частина земель якої знаходилася на нинішній Бердянщині. В музейній експозиції про це є тільки одна побіжна згадка — царським військовим командуванням після завоювання Криму в кінці XVIII cт. було збудовано Новопетрівську фортецю на місці, де до того було козацьке укріплення. Та коли доходить до революції 1917-1921 років, то починаються не те що "білі плями" — навпаки, наведені в експозиції достеменні факти й історична оповідь виглядають для мене, неначе ланцюжок маленьких острівців у суцільному "білому" морі. Міститься інформація про Першу більшовицьку раду робітничих і солдатських депутатів, фото всіх її членів (мені особисто дуже знайомі фото, бо висіли в моїй школі на першому поверсі, недалеко від кабінету військової підготовки), і зразу ж — про розстріл усіх її членів бандою Дроздова 24 квітня 1918 року.
 |
Так виглядала до революції німецька лютеранська церква в Бердянську. Нині на ній відсутні усі глави і хрест, всередені міститься одна велика лекційна аудиторія педагогічного університету, а сама будівля ззовні має досить непоказний вигляд.
|
Власне, з цього починаються питання щодо діяльності Першої ради, на які поки немає відповіді в музейній експозиції. Як же сталося, що бандити змогли так легко — говориться про блискавичний рейд дроздовців Приазов'ям — заарештувати яку-не-яку, але все ж виборну бердянську владу й так розправитися з нею? Якщо банда була відносно невелика й не дуже сильна, чому Рада не змогла захистити місто, зорганізувати збройний спротив їй, тим більше, судячи із складу останньої, були в ній і військовий комісар, і комісар ЧК? Якщо ж банда була сильнішою за Раду, то мені, по-перше, цікаво, чому так сталося, що за виборну міську владу в такий вирішальний момент не вступилися городяни й не створили скільки-небудь значної потуги, по-друге, чому керівники Ради не змогли в цій ситуації прийняти правильного рішення — тобто відступити? Взагалі, в успадкованій з радянського часу версії подій все виглядає велично, романтично й трагічно — люди заради своїх переконань свідомо пішли на страту, є навіть репродукція з картини, яка цю страту зображує — комісари стоять поруч із розритою братською могилою й сміливо дивляться в очі бандитам, які стали строєм і навели на них гвинтівки. Це нагадує красивий міф на зразок тих, що їх багато творив і тиражував радянський кінематограф і які розвінчуються в наш час, наприклад, з'ясовується, що Чапаєв зовсім не командував кіннотою й не їздив верхи з шаблею, а віддавав перевагу реквізованим у багатіїв-буржуїв закордонним автомобілям. Не здивуюся, коли й історія з розстрілом більшовицької Ради виявиться такою, що має не надто багато спільного з реальністю — принаймні підстави засумніватися в ній достатні...
Далі буде...
|
