про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

20 лютого, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


все статьи по теме

• Від світу речей до брендовиробництва
Лінії графіки Сергія Коляди.Частина 1
• Від світу речей до брендовиробництва
Лінії графіки Сергія Коляди. Частина 2. For sale

мы рекомендуем

 Сайт Сергiя Коляди



анонсы статей

ВАН ГОГ, ГОГЕН, МУНК — ГЕРОИ КОМИКСОВ

Интервью с французским художником и сценаристом комиксов Жан-Люком Корнеттом.

Жан-Люк Корнетт презентовал в Украине свой альбом комиксов "Прогулки в компании…", в котором рассказываются/показываются эпизоды из выдуманных биографий Ван Гога, Гогена и Мунка.
полный текст здесь

РОЗГОЙДАНІ ДЗВОНИ ПАМ'ЯТІ


В останню суботу листопада Україна відзначала день пам'яті жертв трьох голодоморів, що сталися в радянський період її історії — в 1921-22, 1932-1933 і 1946-47 роках, а також тих, хто був знищений в цей період внаслідок терору, розв'язаного владою.
полный текст здесь

ОТТИСК ЯПОНИИ

Японские гравюры школы Утагава в Киеве.

Японскую гравюру по праву считают одним из известнейших видов восточного изобразительного искусства. Ее техника в Японии популярна до сих пор.
полный текст здесь

ЯПОНСЬКА ОСІНЬ — ПАПЕРОВА

З-поміж інших заходів цьогорічної "Японської осені" виокремлювались дві виставки — каліграфії та орігамі. І хоча перша з них виявилася не суто паперовою, а друга — не суто японською, надзвичайне враження справляють обидві.
полный текст здесь

ЭТИКЕТКИ В СТИЛЕ "МОДЕРН"

Рисунки и акварели Альфонса Мухи, переведенные в технику литографии, расходились тысячами экземпляров. Это была роскошь, своей дешевизной доступная всем сословиям общества.
полный текст здесь

РИСУНКИ НА УЛИЦЕ

У искусства граффити есть прошлое — наскальные рисунки и надписи на древнегреческих амфорах. И есть настоящее — память в виде граффити, оставленная на Луне американскими астронавтами. Значит, и будущее, несомненно, будет.

полный текст здесь

ИСТОРИЯ В КАРТИНКАХ

Стержень, выпущенного в свет альбома «Від червоного — до жовто-блакитного+ помаранчеве», — соцреализм ХХ века. Это своего рода апология и анатомия соцреализма.
полный текст здесь

ПРАХ ЗЕМНИЙ

Винайдені людиною на світанку власної історії вироби з глиняного тіста є супутніми своїм творцям повсюди і у будь-який час. Кераміка, фактично, є першим в історії виробом зі штучно виготовленого матеріалу.
полный текст здесь

ДЕНЬ ШЕСТОЙ

Новая выставка «День шестой» украинского художника-философа Матвея Вайсберга открывалась в киевской галерее «Триптих» при свечах. И хотя перебои с электричеством в планы организаторов не входили, теплый живой огонь свечи органично дополнил экспозицию.
полный текст здесь

КОГДА ЗАКАЗЧИК — ИСКУССТВО

Культура — самый придирчивый работодатель. Не назовешь же выставку Леонардо да Винчи: «Клёвая улыбка Моны Лизы». Поэтому опыт немецкой дизайнерской студии Mendell&Oberer, принимающей уже в течение многих лет заказы у культурных проектов, чрезвычайно интересен.
полный текст здесь

НЕПРЕДСКАЗУЕМАЯ ЭМАЛЬ

Эмальер не может точно знать, какой оттенок будет иметь тот или иной фрагмент работы после обжига. На протяжении столетий появлялись различные техники, позволявшие достичь разнообразных художественных эффектов.
полный текст здесь

LADY IN RED

Черно-серый фон полотен Антонио Тамбурро — суггестия депрессии и психологических срывов, и лишь красное платье героини — то яркое цветовое пятно, на котором можно сосредоточить внимание, зацепить блуждающий взгляд и уплывающее сознание.
полный текст здесь

В БУКВАЛЬНОМ СМЫСЛЕ ПЛАКАТ

По большей части в нашей культуре слово «плакат» ассоциируется с искусством улицы в ее разнообразных проявлениях — афиши, реклама, с особым явлением — постерами, и с советскими плакатами в стиле журнала «Крокодил». О том, что плакаты бывают тонкими и интеллектуальными, можно убедиться, посмотрев работы французского графика, арт-директора "Лувра" Филиппа Апелуага.
полный текст здесь

ТРИ ТОВАРИЩА

В самом домашнем из всех литературных кафе Киева «Квартира Бабуин» до 4 мая работает выставка работ львовского художника Ростислава Лужецкого.
полный текст здесь

ФАНТАСТИКА В КАРТИНКАХ

Работами Елены Масловой не оформляются, а дополняются тексты рассказов и повестей в киевском литературном журнале "Реальность фантастики".

полный текст здесь

ТАЙНАЯ ЖИЗНЬ НАТЮРМОРТА

Киевскую художницу Оксану Стратийчук с полным правом можно назвать признанным мастером офорта в Украине. В ее произведениях человек, растения, животные, предметы гармонично переплетены друг с другом и равновелики в прямом смысле этого слова.

полный текст здесь

ХРАМОВОЕ ДЕЙСТВО В СТЕНАХ МУЗЕЯ

Организаторы выставки «Церковные древности из коллекции Б. и В.Ханенко» (Киев) назвали экспозицию Soli Deo Gloria («Только во Славу Божию»), ведь именно так — S.D.G. — зачастую подписывали средневековые мастера свои произведения.

полный текст здесь

ТЕРРИТОРИЯ СКОРБИ? ЗОНА КУЛЬТУРЫ!

"Галерея на территории психиатрической больницы" (Киев) представляет не только работы художников-аутсайдеров — пациентов и экс-пациентов психиатрических клиник, но и регулярно проводит выставки художников с «большой» земли.

полный текст здесь

ВЕРТИКАЛЬ ЧАСУ

Юрій Косін не просто вміє вибрати вдалий ракурс миті, що запам’ятовується. Фотограф розкриває її багатовимірність. Спробу проникнути в зміст людини-Косіна зробив режисер Артем Сенчило, знявши фільм «Юрій Косін. Архітектор миті».

полный текст здесь

архив арт-обзоров


можна подивитися тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Від світу речей до брендовиробництва

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Вересень 26, 2005 р., понеділок.

Лінії графіки Сергія Коляди
Частина 2. For sale

В рекламному образі річ майже ніколи є не символом, але брендом. Бренд подібно до символу має дві природи, він так само належить і світові речей, і світові ідей, проте бренд являє і перший, і другий світи в скороченому, урізаному вигляді. З усього обширу властивостей предметів бренд охоплює тільки ті, що так чи інакше пов'язані зі споживанням, й установлює чіткий зв'язок із потребами, що їх ці предмети мають задовольняти, найкраще такий, щоб людина думала вже не про свої потреби, а про річ, що стає товаром. Наприклад, вода у джерелі і вода у пляшці може бути однаково смачною й здатною погамувати спрагу, проте бренд дбає саме про те, щоб спрага викликала в свідомості образ пляшки з водою, а не джерельце.

Так само й у світі ідей — з усієї безлічі асоціативних зв'язків речі відбираються ті, що вписують її у певне оточення, атмосферу — чи то домашнього затишку, чи то праці, відпочинку, подорожі абощо — й відтак людина, аби відчути цю атмосферу або потрапити в певне оточення, має бажати цієї речі, сформувати свою потребу в ній. Таким чином, якщо творці й реципієнти модерністського символу сходилися в подібному — асоціативному — характері мислення та всьому багатстві значень й переживань, яке воно породжує, то, так би мовити, відправники й отримувачі бренда сходяться у потребах, різних для кожної зі сторін, але однаково задоволених завдяки йому.


Сторона, що запускає бренд в обіг та підтримує його, хоче в такий спосіб підвищити власну соціальну значущість (впізнаваність, авторитет тощо), споживачі ж віднаходять те, що cкладатиме в подальшому їхню самототожність. Визначаючи самих себе, створюючи, так би мовити, свій образ для себе самих, люди свідомо або мимоволі спираються на задоволені або незадоволені потреби, а отже може вийти щось на зразок "Я — представник середнього класу, маю трикімнатну квартиру неподалік метро, автомобіль "Опель", мобільний телефон "Самсунг", полюбляю пити на роботі чай "Грінфілд".

Відтак, якщо бренди вже стали складовими, якщо можна так сказати, духовного світу сучасної людини, надають предметності її бажанням, то закономірним є те, що вони ж стають художніми образами. На відміну від ідеї, якій притаманна нескінченна множинність втілень, бренд передається лише одним зоровим (слуховим, вербальним) образом. Думаю, тут можна провести аналогії між різними значеннями й способами їх передачі, властивим мові, — ідея передається подібно до лексичного значення, бренд — до граматичного. Бренд вимагає такого ж чіткого зв'язку означника з означуваним, яке існує в мові між буквою та її фонетичним (звуковим) значенням. Якщо продовжити аналогії між цими двома сферами культури, як просування товару на ринок і мова, то те, що для вимовленого звуку є буквою (тобто графічним записом, який при прочитуванні дозволяє однозначно відтворити вимовлене), для бренду буде логотипом. У маркетингу під логотипом (логос — слово, типо — друкувати) розуміють специфічну назву різновиду продукту, який намагається висунути окремий гравець ринку, відтворену спеціально підібраним і стало повторюваним шрифтом, наприклад, логотип "Оболонь" дозволяє виокремити пиво тільки певного особливого різновиду й виробника.


Такі усталені логотипи запозичує Сергій для своїх робіт, використовуючи їх в якості елементів своєрідного орнаменту, замість традиційних для народних візерунків листочків, квіточок, ягідок та птахів. Справді, якщо придивитися до картин Коляди, на багатьох можна помітити лінійні, довкола краю зображення, кругові або ще вибагливіші — сформовані лініями, що сходяться або розходяться під кутом, у дзеркальному відображенні, вписані у рівноплечий хрест, — орнаментальні композиції з використанням логотипів. Це парадоксальне трактування — логотип як повторюваний елемент орнаменту, що його нині вимальовує саме життя, має глибший зміст, аніж видається на перший погляд. Зокрема, архетипне, неусвідомлено збережене з прачасів сприйняття краси, прикрашання й художнього (візуального) твору як прикраси під новітнім інформаційним пресом деформується, отримує невластиве наповнення й відтак замасковується, вгинаючись під вагою логотипних "Мальборо", "Кока-Коли", "Оболоні", "Київстара" чи ще чогось.

Утім, Коляда не обмежується використанням, так би мовити, "класичних" логотипів для створення образів-брендів власних картин — він розвиває цілу систему "брендовираження", що охоплює, окрім них, різноманітні графічні зображення та цитати. Найпоширенішим графічним зображенням, покликаним явити собою бренд, є у Сергієвих картинах різноманітні автомобілі-іномарки, насамперед так званих "престижних" марок — "Мерседес", "Ауді" тощо. Крім автомобілів, брендами покликані стати також деякі легко впізнавані архітектурні об'єкти, передусім української столиці, те, що зазвичай називають "візитівкою міста", — дзвіниця Софійського собору, ансамбль Майдану Незалежності (уже після його пам'ятної реконструкції 2001 року), стилізовані церковні маківки, "брендовість" яких, подібно до вже згаданої дзвіниці Софійського собору, підкреслена багаторазовою повторюваністю.


Наступна група графічних образів, які Коляда перетворює на бренди, — це людське тіло, зокрема, його представляють оголені дівчата, фотомоделі, повії, а також різноманітні частини тіла — ноги, руки, сідниці, жіночий торс, фалоси тощо. Важливим у трактуванні людського тіла як бренду є усвідомлення й наголошення на його призначенні, утилітарності — бізнес, індустрія розваг, сексуальної втіхи тощо.

Далі бачимо образи, запозичені з того, що прийнято називати "високим мистецтвом", цитовані з картин різних авторів і часів, проте досить знакові та впізнавані, — всі разом вони являють своєрідний "торговий знак" високого мистецтва. Це і Джоконда, і Давид зі скульптури Мікеланджело, і купальниці з творів Енгра, й іронічно перероблений сюжет "Дівчинки на кулі" з картини Пабло Пікассо, і навіть зараховані до новітньої класики суп "Кемпбелл" та пляшки "Кока-Коли" з поп-арта Енді Воргола та автопортрет Сальвадора Далі. Відтак кожен із цитованих художників (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Енгр, Пікассо, Крамськой, Шевченко) постає у Сергія Коляди не сам по собі, а всередині "бренда", завдяки якому нині він є відомим та поцінованим.

У цілій серії картин Коляда намагається підібрати бренд і для самого себе. На одній з графічних робіт автопортрет митця сусідить із численними брендами західного постмодерного світу — від сюрреалістичної дівчини, процитованої з твору Сальвадора Далі, до улюблених образів Енді Воргола — пляшки "Кока-Коли" і бляшанки супу "Кемпбелл", тут-таки ми бачимо і портрети згаданих митців, і поступовий перехід низки зорових образів до все більше й більше пов'язаних з українською дійсністю — закордонні пляшка й бляшанка поруч з "вітчизняним виробником" — банкою пива "Оболонь", далі на задньому плані помічаємо ланцюжок архітектурних брендів — дзвіниця Києво-Печерської Лаври, Ейфелева вежа, хмарочоси Нью-Йорка. Врешті цей брендовий ряд перехрещується сам із собою та зав'язується у вузол — рука бабусі-збирачки склотари тягнеться до носія найхарактернішого, найдорожчого та найзахіднішого — пляшки з-під "Кока-Коли".


Просування самого себе як бренду Сергій намагається провести за схемою, багато в чому спільною для всього бізнесу, — зневірившись у можливості продавати картини в Україні, він окреслив свою цільову аудиторію як іноземців, здебільшого із західних країн, що приїжджають і мешкають у Києві, сформував для неї послання, або, як нині кажуть, "месідж" — я, Сергій Коляда, прагну свободи у мистецтві так само, як багато хто прагне політичної свободи, і стаю в рішучу опозицію до "системи". У передньому слові, розміщеному на першій редакції сайту (з часу відкриття у січні 2003 року до початку 2005-го), на означення, підкреслення й посилення цього месіджа вжито фразу, що явно претендувала на рекламний слоган, — "Я — дзеркало вашого гнилого існування" (I am a mirror of your rotten existence), створено логотип "Заборонене мистецтво" (Underground Art), який використовувався для листівок й електронної кореспонденції із закликом відвідати сайт, а також графічний знак, що складається із зображення пляшки "Кока-Коли" в центрі та портретів Джоконди й Мерелін Монро з боків, розміщений на новій редакції сайту (з 2005 року) та на візитівках художника (хоча графічний знак апелює не стільки до опозиційності митця, як до його приналежності до прозахідного постмодернізму).

Цілком логічно, що ці елементи маркетингової стратегії знайшли продовження й у картинах. Декларація "опозиційності" втілилася у гостросоціальних темах, "дзеркало гнилого існування" — це гротеск, який підважує і грає з офіційною, легалізованою, пропагованою (у т. ч. рекламно) дійсністю. Та, зрештою, цього замало для успішного просування бренду, тому художник прагне надати йому, брендові, більшої ваги, "підперши" його іншими. Це прозахідне сучасне мистецтво (постмодернізм, сюрреалізм, поп-арт тощо) та бренд України: Сергій Коляда стверджує себе у приналежності до них обох. Прикметно, що бренд України витворюється насамперед на підставі того, з чим вона асоціювалася у світі, — Чорнобиль, бідність та корупція, але це ще, так би мовити, не вся будова, її складають як приховані архетипні орнаментальні традиції, про які вже йшлося, так й виразні й влучно процитовані образи з картин Тараса Шевченка, розміщені в одному ряду з цитатами таких визнаних західних майстрів, як Леонардо да Вінчі та Сальвадор Далі.

Цікаво, що в своєму прагненні бути посередником між західною та українською культурами й до того ж в неодноразово проголошуваній опозиційності до "системи" Сергій Коляда перегукується з відомим музикантом Олегом Скрипкою, чий портрет він створив майже відразу після переїзду до Києва. Утім, звернення до картин Тараса Шевченка — це чи не єдина спроба вирватися з вузького простору уявлень про Україну у світі, що на них Сергій Коляда ґрунтує власний бренд українського художника.

Як ніколи стає очевидною потреба пошуку нового "месіджу" творчості — адже заявлена "опозиційність до системи" нині поволі втрачає чіткі обриси як щодо соціального та політичного, так і щодо мистецького контексту, "провисає", ставши не завжди зрозумілою. Так само "провисають" й деякі образи нових картин, присвячених подіям навколо виборів Президента у 2004 році. Напевно, в українському культурному полі знайдеться багато такого, що дозволить розширити, поглибити, урізноманітнити образи своїх картин й відтак просунути власні бренди.


Завершуючи, хочу сказати ще одне "але" про Сергієве брендовиробництво. Бренд завжди спрямований на продаж і завжди прагне того, аби перетворити все на товар, навіть те, що ми зазвичай як товар не сприймаємо. На одній із графічних праць Коляди це візуалізовано: жіноча оголена постать на вулиці, схожій на паризьку, вдягнена лише у капелюшок, довгі чорні рукавички та панчохи — в одяг, що міг би бути "робочою формою" паризької повії 1920-30-х років, навпроти неї — чоловіча постать у смокінгу, але без обличчя, трохи неподалік — тумба з рекламою парфумів, а внизу під усім промовистий напис: For sale (На продаж). На цій картині, створеній, до речі, ще навесні 1997 року у Бердянську, на початку "брендофабрики", зібрано все, що для торгівлі непотрібне, — дівчина без одягу, за винятком хіба що аксесуарів, чоловік без обличчя. Відтак і він, і вона — не люди, особистості, а речі, річчю стає й художник у випадку "брендопредставлення" — адже неправда й лукавство, що митець просуває на ринок свої твори — він подає себе повністю, з усіма створеними й нествореними картинами, думками й замислами, а тоді ринок вирішує, розкуповуючи художника частинами — речі, створеним ним, як до певної міри пристроєм, машиною, обладнанням — подібно до того, як друкарська машина створює щоденний випуск газети.

Як митцеві не бути "річчю на продаж", хоча б із власним брендом? Дуже просто — вірити, що існує Той, хто завжди готовий прийняти, на відміну від ринку, його цілком, без частин, до себе, щедро винагороджуючи за це радістю творчості.

Сергій Коляда зізнається, що він уже не може жити, не малюючи. І я вірю, що це означає не звичку, а силу, потугу й жагу, та, зрештою, ту віри, про яку щойно була мова.

Картини Сергiя Коляди взято зi сторiнки  Сайт Сергiя Коляди
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]