Картины львовянина Игоря Романко довольно лаконичны: формы геометричны, цвета сдержанны, изображенных объектов — минимум. Однако, простота в работах Романко — кажущаяся, за лаконизмом скрывается множество смыслов. Тут и наивное искусство, с его желанием вернуться к невинности, тут и конструктивизм. докладніше тут
МЕТАГЕОГРАФИЯ КРАЇНИ У
В своей выставке "Метагеография" Юрий Соломко соединил географию с историей, добавив к ним еще историю культуры и украиноведение. Его картины нарисованы простым карандашом на географических картах, а основная тема рефлексии — образ Украины, каким он сложился в наших головах и головах наших соседей. докладніше тут
ЛЬВІВСЬКА КЕРАМІКА-2006
Головний меседж виставки: кераміка як мистецтво в Україні і, зокрема, у Львові існує, причому вона — різна. На жаль, на повноцінну концепцію він не тягне, а без концепції сучасне мистецтво — або не сучасне, або не мистецтво. докладніше тут
АНДРЕЙ БЛУДОВ. "ТРИАЛОГИ"
В картинах Андрея Блудова обрывки старых семейных альбомов и ботанических атласов ведут диалог с живописными триадами "охры — красного — чёрного, белого- зелёного — жёлтого, фиолетового — умбры — синего", и на пересечении цвета и того человеческого воспоминания, что живет в фотографии, рождаются страницы дневника "ненашей жизни". докладніше тут
SADISTIC TV
Микита Кадан у виставці Silent TV констатує негативну сторону відносин жертви/ґвалтівника, TV та глядача, їх руйнівну суть, — цьому важко заперечити. Проте нерідко жертва починає любити свого ґвалтівника, але й то правда, анатомія цього конфлікту є темою іншого проекту. докладніше тут
Повна карта розділів:
Арт: 12
Книжки: 1234567
Кіно та театр: 12345
Музика: 1
Цікаве: 1
Невипадкові кольори Ніко Піросмані
Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Травень 15, 2006 р., понеділок.
14 травня 2006 року в Національному художньому музеї в Києві завершилася виставка, напевне, найвідомішого у нас грузинського художника Ніко Піросмані. Завжди відчуваєш хвилювання, коли бачиш на стіні виставкового залу картини, давно відомі з репродукцій — і вони завжди виявляються не такими, як уявляєш собі. Напевне, в цьому невпізнанні, "очудненні" є чимала доля несподіванки — не буваєш готовим до того, що який-небудь дуже відомий художній твір справді може існувати у рамі на полотні; до, так би мовити, раптового упредметнення образу, закарбованого десь далеко в пам'яті. На виставці Ніко Піросмані пощастило побачити дві такі картини, знайомі ще з дитинства — "Хлопчика-рибалку" і "Косуль".
Ніко Піросмані вважають представником наївного мистецтва, завжди вказуючи при цьому, що він не мав навіть початкової художньої освіти. Проте є те, в чому художник може легко виграти у професійних митців (зокрема, в нашого сучасника Андрія Чебикіна, чиї графічні роботи розвішано в двох сусідніх залах музею). І це "щось" — просто-таки неперевершений колорит.
Так, картини Ніко Піросмані аж ніяк не буяють різнобарв'ям, навпаки — художник у доборі кольорів завжди лаконічний і... безпомильно точний. Зрештою, щоб перерахувати фарби, що використані ним, достатньо зовсім невеликого переліку: білило, жовта охра, червона охра, червона, зелена, лазур, ультрамарин... І присутній в кожній картині, дуже важливий, можна сказати, основний — бо використаний замість традиційної білої ґрунтовки — чорний. В деяких творах чорного дуже багато, наприклад, у "Відлюдникові", "Кахетинському поїзді", портретах на повен зріст матері з дитиною та кухаря, у "Селянині з сином" та "Хлопчику, який несе обід", у диптихові з портретом красуні в ліжку, та й у згаданому вже "Хлопчикові-рибалці". Проте жодна з картин навіть не здається темною, крім "Відлюдника", і вже точно, принаймні на цій виставці, не було жодного похмурого, "важкого" твору.
Чому? По-перше, чорний у Піросмані напрочуд багатозначний, наприклад, у "Кахетинському поїзді" він позначає нічне небо, гори, паротяг, вагони, багаж на пероні й одяг машиніста. Причому це один і той самий колір — у Піросмані жодним чином не йдеться про змішування фарб чи про якісь відтінки чорного. Просто чорний кожного разу врівноважений — білим повного місяця в небі, позначеними сірим біліючими вдалині вершинами гір, жовтою охрою освітлених вагонних вікон і відсвітів з них на пероні, відсвітами з печі та від ліхтаря, якими освітлено фігуру машиніста, і от картина вже не темна, навпаки, вона вся сповнена прямим і відбитим світлом. Ось вона, справжня подія — поїзд, який щоночі долає кахетинські гори й розсипає довкола своє світло!
Ми бачимо, що ця кольорова рівновага не є раз і назавжди усталеною — навпаки, вона завжди хитка й мінлива. Поїзд поїде далі, зникне його ясне охристо-жовте світло — і чорний, звичайно, переважить. В тій самій знайомій з репродукції картині "Косуля" ця охристо-червона тварина, полохливо озираючись, щомиті готова пуститися навтьоки, проте саме в момент, зображений у картині, вона "грає" з ультрамариновим небом і жовто-зеленими кущами.
Так само "грає" колорит "Хлопчика-рибалки" — чорний простір, срібна вода, червона сорочка, охристо-жовтий солом'яний бриль, що дуже схожий на німб, від чого весь сюжет містить алюзію на розповідь про апостола Андрія...
Особисто мені вершиною колористичної майстерності Піросмані здалася картина "Ведмідь уночі", де художникові у майже монохромному — чорно-білому з невеликою долею ультрамарину колориті — вдалося створити такий яскравий образ.
Самі по собі зорові образи, створені завдяки точному й лаконічному колоритові, нині далеко не рідкість, їх, зокрема, дуже активно використовує сучасна реклама. Наприклад, кольорове поєднання, що його Піросмані віднайшов у "Косулі", нині можна побачити на біл-бордах з рекламою цигарок "Мальборо", а що вже з чорного, червоного й охристо-жовтого, як у "Хлопчикові-рибалці", складається незліченна кількість усіляких логотипів і товарних знаків! Проте варто побачити картини Ніко Піросмані, щоб, так би мовити, повернутися до джерела; щоб відчути й зрозуміти — кожен колір, кожна барва у Божому творі, яким є наш світ, безмежно важливі й досконалі. Треба тільки побачити...
