про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

02 квітня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


анонси статей

БРАТВА НАША МЕНЬШАЯ

У зрителей есть не только уши, но также глаза и очки. Об этом как раз ни на минуту не забывают американские аниматоры, на этот раз выпустившие на широкие экраны мультфильм "Лесная братия". Визуальный ряд, как всегда, вызывает восхищение и умиление, благодаря чему общее впечатление от просмотренного всецело положительное.

докладніше тут

ХОЛОДНАЯ КРОВЬ

Трансформация живой материи в неживую, в знак, каким является слово, является ничем иным как умиранием. Поэтому название романа Трумена Капоте "Хладнокровное убийство" справедливо можно распространить не только на событие, послужившее поводом для написания романа, но и на само его создание. докладніше тут

БОЕВОЙ "НУАР" ХХI ВЕКА

Пусть "Счастливое число Слевина" и называют смесью Тарантино с Гаем Риччи, тем не менее, можно с полной уверенностью заявить, что это вполне самостоятельный фильм в подобном жанре. МакГигану удалось создать по-настоящему гремучую смесь фильмов "нуар" 40-х и драйвового экшна 2000-х.

докладніше тут

ПАРАШЮТИСТЫ УМЕЮТ ПАДАТЬ

После просмотра двух первых украинских блокбастеров — "Прорвемся" и "Оранжевое небо", — выхода на широкие экраны первого украинского приключенческого триллера "Штольня" ждешь с осторожностью — его предшественники подтвердили расхожую поговорку — "первый блин комом".

докладніше тут

"ПОМАРАНЧЕВЕ НЕБО" С КРАСНЫМ ОТТЕНКОМ

Чем больше думаешь о фильме "Помаранчеве небо", тем хуже себя чувствуешь. Очередной "первый украинский блокбастер" находится где-то в другой плоскости, нежели то, что принято называть искусством.

докладніше тут

ПТАШКИ НЕБЕЗПЕЧНІ

Навіть сучасному глядачеві, який вдосталь надивився всіляких спецефектів, агресивні пташки з фільму Альфреда Хічкока "Птахи" видаватимуться досить жахливими. Чому? Хічкок майстерно нагнітає відчуття неминучої небезпеки, яка невідомо звідки і як з'явилася.

докладніше тут

ЗНАЙОМСТВО В ПОЇЗДІ ТА ОБМІН ТРУПАМИ

Кожного вівторка в театральній залі Центру театрального мистецтва ім.Леся Курбаса письменники представляють свій найулюбленіший фільм. Андрій Курков вибрав фільм Альфреда Хічкока "Незнайомці в поїзді".

докладніше тут

архів статей

можна подивитися тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Навала синтетичного щастя

Євген ПОВЕТКІН, Київ.
Червень 28, 2006 р., середа.

"Хепі Піпл" — новий фільм київського режисера Олександра Шапіро — вже показують у кінотеатрах! Нарешті з'явилася можливість побачити картину кіномитця, до того відомого виключно за статтями в пресі, клубними та іншими (напів)закритими переглядами, забороною Міністерством культури України однієї з попередніх стрічок — "Цикути". Отже, тепер про цю яскраву постать українського кіно можна говорити не тільки як про міф, а насамперед — як і має бути — автора кінострічки, яку будь-хто може переглянути (наприклад, у київському кінотеатрі "Жовтень" — користуючись нагодою, ми дякуємо їм за надану можливість).

Зразу слід сказати, що "Хепі Піпл" (Happy People — англійською "Щасливі люди"), незважаючи на назву, не має й тіні легкого оптимістичного колориту й загалом це не є розважальне кіно. Втім, той із глядачів, хто бодай трохи обізнаний з легендою про Олександра Шапіро, який знімає своє андерграундне кіно на обрізках чорно-білої плівки, і потім його картини забороняє Мінкульт (мабуть, за надмірну "андерграундність") внутрішньо готовий до цього. Такого глядача скоріше здивує виконання фільму на якісній кольоровій плівці, з майстерним зведенням звуку в форматі Dolby stereo, проте, як мовиться, до всього гарного звикаєш швидко.



Олександр Шапіро, режисер
Вже неодноразово в різних дискусіях про кінематограф була мова про те, що сучасне кіно "основної течії" зазвичай має переобтяжений візуальний ряд, воно прагне показати глядачеві все і в найяскравішому ракурсі: потворних монстрів, кров і відрубані руки-голови, падіння літаків і будинків, затоплення кораблів і природні катаклізми. Інше кіно, яке переважно називають "авторським", здебільшого намагається відходити від такої надмірної візуалізації: хтось м'яко іронізує над нею, як Емір Кустуриця в "Житті як диво"; хтось не визнає зовсім, як Ларс фон Трієр в "Доггвіллі".

Олександр Шапіро віднаходить свій власний шлях — він доводить до крайньої межі насичення не тільки візуальний ряд, але й музично-шумовий, і діалогічний, тобто решту складових створюваного ним світу. Дуже в пригоді режисерові став згаданий вище формат Dolby stereo: протягом усього фільму не полишає враження, що розмови, шуми, звуки, музика завжди пливуть своїми окремими річищами, ніколи не складаючи цілісності. І це не просто якась "фішка", підкинута асом-звукорежисером, це стан свідомості, можна сказати, спосіб життя "щасливих людей" — героїв картини: їхня свідомість завжди активна десь так на одну чверть, а решта зайнята чимось неясним і постійно тисне на них.

Діалоги в "Хепі піпл" настільки абсурдні й водночас місткі й продумані, і подаються в настільки швидкому темпі, що не зайвим буде наслідувати приклад Германа — одного із головних героїв — і скористатися диктофоном (Герман користується вмонтованим в мобільний телефон диктофоном, щоб записувати свої думки — Є.П.), щоб потім вдома ще раз їх прослухати. Абсурдні зорові образи й плани зйомки, і без того стрімко змінювані, автор доповнює за допомогою монтажу несподіваними й не менш абсурдними вставками — шматки кінонегативу, рука, що тримає папірці з написом zhizn.com тощо.

Якщо вдатися до метафори та уявити кінооповідь рікою, то "Хепі Піпл" — аж ніяк не маленький струмочок, і навіть рівнинна спокійна ріка, наприклад, Дніпро, це величезний стрімкий і шумливий потік, з порогами й водовертями. Головні герої — Герман із зовнішністю бандюка, що набув солідності (Костянтин Забайкальський), і Саша Барбізо, чимось схожий на дресирувальника в цирку (Віталій Линецький) — немовби викидають весла зі своїх човнів і вчаться незворушно спостерігати за тим, як їх несе за водою. Для повноти метафоричного образу ще додамо: з пластику зроблено не тільки човни, а й каміння, та й сама вода якась синтетична. Словом, уся атмосфера підкреслено штучна.

Герої затівають гру "Будда", яка полягає в тому, що один із них дає іншому припис (самі вони називають це "інструкцією") виконати будь-яке своє бажання, а інший із затятістю гравця (яка вкупі з ім'ям персонажа Герман створює алюзію з пушкінською "Піковою дамою") береться цю інструкцію виконувати. Відтак складається ситуація, коли герої почергово потрапляють під повну та абсолютну владу один одного. Гра призводить до того, що між ними наростає взаємна недовіра — один із них не повністю виконує інструкцію, а інший не поруч, не спостерігає за виконанням, як було домовлено. Герман, отримавши інструкцію за добу повністю позбутися свого бізнесу, все ж залишає про всяк випадок валізу із грошима, Саша, маючи завдання беззастережно сповняти всі бажання всіх довкола протягом доби, замість того "спав і зависав".

Абсолютна влада (і пов'язана з нею абсолютна залежність), за здобуття якої вони борються, докладаючи всіх сил і здібностей (здібності й таланти — окрема тема діалогів), виявляється для них непосильним тягарем. Герман говорить Саші про вихід із гри і докоряє: "Ти мене руйнуєш"; на що той йому відповідає "А ти думав, я тебе руйную? Я себе руйную!"

Вихід з гри пов'язується із самогубством — і от уже Барбізо лізе на дах будинку, який кияни неодмінно впізнають — це кінотеатр "Україна", а над ним — Дівчина з гілкою калини, Монумент Незалежності; внизу — Герман і юрба байдужих китайських студентів. Ця сцена, як всі інші, сконструйована та подана як абсурд, тому про неї, як ні про що із того, що ми бачимо в фільмі, не можна сказати, що це не сон, що це було насправді.

Відтак у світі, створеному в картині, світі, де немає жодного некислотного музичного ритму, незаасфальтованої площини, їжі не з ресторану і не "гламурної" вечірки — наскрізь і підкреслено штучному світі — гра може тривати вічно. Допоки не усвідомиш, що вона, всі пов'язані із нею страждання і насолоди, і навіть відсторонене її споглядання — теж абсурд, подібно до того, щоб стояти і вдивлятися в намальовані на картині (також добре знайомій киянам — вона висить у фойє Національного художнього музею) пальми. Але, зрештою, цього теж мало, бо потрібна ще віра. В те, що є десь інша реальність, є поле під синім небом, на якому росте трава і вдалині цвітуть червоні маки, на яке ти одного разу зможеш ступити...

"Хепі піпл" — фільм перевантажений, в усіх розуміннях, в тому числі й буквальному. З іншого боку, образна, інформативна, логічна, сюжетна надмірність, перевантаженість деталями — це, безумовно, свідомий режисерський хід. Вона — це виклик творця глядачеві: зможеш витримати натиск абсурду — виграєш гру й, можливо, отримаєш насолоду від того, що темні грозові (і так само метафоричні) хмари над головами героїв зненацька осяває блискавка істини...

Отже, йдучи на перегляд, зважуйте свої сили!

Про фільм Олександра Шапіро "Цикута"можна прочитати тут,
а про "Дороговказ" ("Путеводитель") тут.

Щиро дякуємо кінотеатрові "Жовтень" за можливість подивитися фільм.

Адреса кинотеатру "Жовтень":
м. Київ, вул. Костянтинівська, 26, станція метро "Контрактова площа"
тел.: 417-27-02 (каса) и 417-30-04 адм-р
Автовідповідач: 205-59-51 (багатоканальний)
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]