архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

"В ЛІТЕРАТУРІ МУСИТЬ БУТИ ХОЧ ЩОСЬ СВЯТЕ…"

Інтерв'ю з письменницею Танею МАЛЯРЧУК

Писання, принаймні я би того хотіла, ніколи не стане для мене професією. Писання завжди дилетанство, і в тому найбільший кайф. А "кар'єра" в писанні найбільше залежить від фортуни, від того, наскільки на часі те, що ти пишеш. Ти можеш попасти, а можеш ні, але це від тебе не залежить, бо ж все одно не змінишся.
докладніше тут

ЗАСПІВАЙМО?

Герої Сергія Жадана за життя можуть потрапити хіба що в напіваматорський порнофільм і в кримінальну хроніку, але вже здебільшого після смерті. Проте автор пише про них так, як ще зовсім нещодавно писав про самого себе в жанрі "нон-фікшн". І не в якомусь там репортажі — він складає на їх честь "Гімн..."
докладніше тут

ЛАГІДНА ГРА У НЕБУТТЯ

Якщо Ви відчуваєте, що простір та час інколи божеволіють, що на вулиці можна зустрітися із самим собою, що найліпше у сирі — це дірки, але щоб оцінити це належним чином, спочатку варто подорослішати, — тоді Єжі Сосновський є дійсно Вашим письменником.
докладніше тут

З НОСТАЛЬГІЄЮ, АЛЕ БЕЗ ЧОРНОГО ПЕСИМІЗМУ

Інтерв'ю з письменницею Євгенією Кононенко

"Зараз такий час, чоловіки "списалися", можливо, вони наберуться снаги й у наступному поколінні знову буде добра чоловіча література. Це стосується й перекладної художньої літератури".
докладніше тут

СТАРШІ ЗА 16, МОЛОДШІ ЗА 26 — ЦЕ ТЕНДЕНЦІЯ. У ЛІТЕРАТУРІ

15 лютого 2006 року в агентстві УНІАН відбувалася чергова зустріч із серії "Кальварійських посиденьок". Цього разу видавництво "Кальварія" познайомила журналістів із своїми молодими авторами. Прийшли чотири чарівні авторки — Тетяна Винокурова-Садиченко, Ксеня Харченко, Галина Ткачук, Галина Логінова. Ще двох авторів — Віктора Маліновського та Любомира Княжича — з різних причин на жаль не було.
докладніше тут

ІРЕНА КАРПА: "ЖИВУ ЗАРАДИ СПАЛАХІВ СВІТЛА"

Ірена Карпа — людина відома й доволі публічна, тому читати й чути про неї доводилося чимало. Мій досвід особистого спілкування показав, що вона є вдумливою натурою, яка ладна швидко прийти на допомогу. Сподіваюсь, це зможуть відчути й усі читачі "Культурного тренажера".
докладніше тут

НДР І НОСТАЛЬГІЯ У КИШЕНЬКОВОМУ ФОРМАТІ

23 січня 2006 року відбулась презентація книги Томаса Бруссіґа "Сонячна алея", виданої Львівською "Кальварією" за сприяння міжнародного фонду "Відродження" та Ґете-інституту. Події ж роману відбуваються на межі між західною та східною Німеччиною, на нічийній території біля Берлінської стіни.
докладніше тут

ФАБРИКА НАД ПРІРВОЮ

Ідея Іена Бенкса переписати роман "Над прірвою в житі", створивши "Осячу фабрику" та перетворив головного героя на панка, є ніщо інше як публічна наруга над святинею кількох поколінь.
докладніше тут

РАПТОМ ВИРОСТАЄ ЦІЛА ЗАКІНЧЕНА ІСТОРІЯ,

якою я починаю "хворіти" доти, доки не поставлю останню крапку".
Інтерв'ю з письменницею Ірен Роздобудько.


Есть затейники мастерить кукол, есть любители рукописать книжки. Кого-то прельщает произвол формы, кого-то эксперименты с материалом или игры с текстом в непривычных для чтения условиях.
полный текст здесь

АНАРХІЯ ВЖЕ ДЕСЬ ПОРУЧ

Cміливість незамовчування, що інколи доходить до зухвалого атакування дійсності з усіма її численними "чорними дірками" неправди, асоціються для героя книги Сергія Жадана "Anarchy in the Ukr" із справжньою справою, яка виправдовує його чоловічу самототожність.
докладніше тут

НЕЗАБАРОМ НОВИЙ ДЕНЬ. "ДЕНЬ ЄВРОПИ"

У письменниці Ірен Роздобудько цього року виходять дві книжки у київському видавництві "Нора-друк". Перша вже надрукована, це дилогія "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері". Cерію "День Європи" продовжить Наталка Сняданко публікацією нового роману.
полный текст здесь



LET MY PEOPLE GO

Вийшла нова книга есеїстики Оксани Забужко.

Оксана Забужко сприймає події минулого року в трагічному ключі й розвінчує міф про "безкровність" Помаранчевої революції.
докладніше тут

ЧТО ДЕЛАТЬ С НЕГАТИВАМИ

Французский писатель и философ Мишель Турнье в 1970 году публикует свой второй роман "Лесной царь", за который был впоследствии удостоен Гонкуровской премии. Добавлю, что сюжет романа основан на древнегерманских легендах о Лесном царе.
докладніше тут

МІЖ НАМИ І НЕЮ

Слід сказати, що в Україні нечасто з'являлися подібні до антології одинадцятьох авторок "Ми і Вона" поетичні видання, які б сполучали довершеність текстів й мистецькі концептуальні фотопортрети.
полный текст здесь

БЕРЁЗОВАЯ ВИРТУАЛЬНОСТЬ ЕСЕНИНА

28 декабря 1925 года погиб поэт Сергей Есенин.

Мне показывали в глухих деревнях тетради из папиросной бумаги с его стихами, бережно переписанными по велению души теми, кто "ни при какой погоде" иных поэтов не читал.
докладніше тут

ОЖИВШИЕ СЛОВА

Писать о Сорокине — все равно что пересказывать фильм с Брюсом Ли. Так и хочется сделать элегантное па ногами. Только тогда слушатель поймет, о чем фильм или книга.
полный текст здесь

"ТЫ, ПУШКИН, БОГ…"

10 февраля 1837 года погиб великий русский поэт — Александр Пушкин. Что это имя говорит представителю молодого поколения?
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Дві долі, "Три товариша" і шість дверей

Марина ПОТЕЛЯХІНА, Київ.
Березень 06, 2006 р., понеділок.

Хто така Ірен Роздобудько? І як вона пише? Чи це її справжнє ім'я, чи псевдо? Я вже досить давно хотіла познайомитись з її творчістю. Першим на очі мені потрапив роман "Ранковий прибиральник", надрукований у журналі "Сучасність". Він мене захопив настільки, що одразу після нього захотілося прочитати які-небудь інші твори пані Ірен. Знайшла та прочитала більш ранній її роман "Пастка для жар-птиці" — надзвичайно цікава й гарно написана детективна історія, завдяки йому я навіть трохи змінила своє ставлення до жанру детективу, бо раніше я такі твори не любила і ставилася до них, як до розважального масового чтива. Проза Ірен Роздобудько наділена якоюсь невловимою магією, секрет якої знає лише справжній письменник. Радісною несподіванкою на Львівському форумі видавців у 2005 році став для мене вихід "Ранкового прибиральника" окремою книжкою у видавництві "Нора-друк", разом з другою частиною дилогії — романом "Шості двері".

Перший роман "Він: Ранковий прибиральник" написаний від першої особи чоловіка. Сама по собі оповідна стратегія, коли автор-жінка створює образ чоловіка-оповідача досить поширена, скажімо, в тому ж детективному жанрі, однак творові надає оригінальності те, що вона застосована до ліричного щоденника. У такий спосіб авторка встановлює з читачем певні правила гри: "чи зможеш ти прийняти це перевтілення? Чи вдасться до кінця дотриматись чоловічої лінії?"


Світлина: e-motion.com.ua

Роман "Він: Ранковий прибиральник" — про сучасного "героя нашого часу", який вже спробував усе в житті: за фахом він програміст "...грав у професійній рок-групі, писав тексти до пісень і статейки в центральну пресу, ховав у своїй квартирі макову соломку, працював у котельні, сидів у ментівці, брав участь у мітингах, намагався організувати свій бізнес" тощо. Далі він опинився в Канаді, потім в Штатах, а пізніше потрапляє в авіакатастрофу і його, дивом вцілілого, моряки доставили на Мальту.

Відтак події твору розгортаються в тій острівній середземноморській країні. Тут він нарешті міг би бути задоволений життям: тут спокійно і затишно, але одна подія перевертає все його існування. В готелі, де головний герой працює ранковим прибиральником, в одному з номерів він знаходить річ, яка збурює його досить одноманітне життя, викликаючи цілу низку подій — книжку Еріха-Марії Ремарка "Три товариша", російською мовою, прочитану дуже давно в юності у тому ж самому виданні.

Це не просте співпадіння, це вже майже містика! Він починає цікавитись власницею цієї книжки, що категорично заборонено обслуговуючому персоналу; про те, що це жінка, йому здогадатись неважко. Оповідач починає грати з нею в гру, намагаючись дізнатись, хто ж вона, ця невідома землячка.

Тоді ж приятель знайомить головного героя з "чудовим хлопцем", вченим-водолазом, який має власну версію щодо місцезнаходження легендарного "золотого сокола", якого вже понад чотири століття шукають романтики поблизу Мальтійського узбережжя. Його новий друг однак безглуздо гине, намагаючись розкрити таємницю, пов'язану із тією золотою статуеткою.

Відтепер, залишившись самотнім, головний герой щомиті відчуває, що повертається до справжнього себе: коли його зухвало образив один з клієнтів, він просто дав йому ляпаса, не злякавшись утрати роботи. В той самий день сталася ще одна подія: він говорить правду дівчині, з якою зустрічався досить довгий час, але завжди відчував, що не любить її, і не бачив у їхніх стосунках перспективи. Незнайомка несподівано від'їжджає, залишаючи головному герою загадку, яку він після страшенних душевних мук все ж розгадує.

Чи зустрінуться ці двоє? Чи не зустрінуться? Можливо, це й не так важливо, адже вона дала йому шанс віднайти себе, своє Я. Вона "вдихнула" в його життя любов, і він повертається в Україну.

Роман "Вона: Шості двері" цілком інакший за композіційним вирішенням, Ірен Роздобудько знов експериментує з оповідною стратегією: спочатку розповідь ведеться від першої особи маленької дівчинки, від народження (вона пам'ятає, як це трапилось) до шести років, далі дівчинка усвідомлює, що може бачити себе зі сторони, тому оповідь ведеться від третьої особи; так й із зовнішньою композицією: роман має чотири частини та два "Слова від автора", які вставлені перед другою та третьою частинами.

Романи, що складають дилогію, цілком різняться за побудовою художнього часу: у "Ранковому прибиральнику" події відбуваються протягом декількох днів і все, що читач дізнається про минуле головного героя, подано як його спогади, а в "Шостих дверях" оповідь охоплює час народження до "нового народження", за словами авторки.

В цьому романі реальне з ірреальним розділене дверима, завдяки яким головна героїня потрапляє в інший світ. Вона малює ці двері на стіні. Перші двері Анна-Марія намалювала, коли їй був рік, вони, звичайно, були недолугими, але вона добре запам'ятала, як їх треба малювати.

Другі двері Анна-Марія намалювала в чотири роки, над ними сяяло світло і вони видалися дуже податливими, дівчинка штовхнула двері і опинилась у човнику. Ним вона помандрувала по казковій ріці повз чудернацькі острови, в яких були втілені підсвідомі бажання дівчинки поскоріше вирости, не відчувати часу, знайти свою половинку, свою небесну пару.

Треті двері дівчинка намалювала у шість років. Це час, коли діти починають прощатися з дитинством. Тоді вона потрапила в казкове королівство Підванію, де разом із його мешканцями: королем Підваном, своїми ляльками, які, звісно, ожили і стали прекрасними принцесами та своїм кавалером стрибунцем переживає різні баталії, що точаться між королівствами Підванією та Міжстінією.

Наступні двері Анна-Марія намалювала, коли загинув її друг дитинства Миколка, саме в той день, коли він вперше поцілував її, і вони зважились на перше фізичне зближення. Цього разу дівчина потрапила в Париж до мами, яка залишила сім'ю і виїхала за кордон, коли Анні-Марії було десь років шість чи сім.


Світлина: http://gazeta.lviv.ua

Напередодні весілля головна героїня також опиняється у віртуальній реальності. В чужому місті вона почувається самотньо й незатишно. Це візія того, що відбудеться з нею після шлюбу, вона в ньому залишається одинокою й незрозумілою для чоловіка. Тому той шлюб у дійсності через певний час таки розпався.

Коли Анна-Марія дізналась, що покінчив життя самогубством, передозувавши наркотики, хлопець, закоханий в неї, то, намалювавши двері, у своїй іншій реальності, вона перевтілилась у красиву руду собаку, і віддано служила своєму господарю, поки не почала йому набридати. Це була ілюзія, що їй там добре і затишно, але щастя виявилось недовгим. Вона знову повертається на вулицю на "своє" місце.

І остання її віртуальна подорож відбулася у світ померлих дорогих їй людей. Вона тут зустрілася з бабусею, матір'ю, з другом дитинства Миколкою, старим циркачем Каліостро та хлопцем, який її кохав. Найкраще їй було саме з ними, людьми, які її любили, яким вона була потрібна. Саме цього прагнула жінка — любові — щоб можна було повертатись додому з думкою, що тебе там чекають, в той маленький світ, який, насправді, є найважливішим у житті. Анна-Марія так не хотіла повертатись назад, але мусила.

Двері — це можливість повернутися туди, де затишно, добре, радісно, у якесь ідеальне місце, де панує гармонія і любов. Це архетипічна модель дому, особливо притаманна слов'янським народам. Це те місце, куди хочеться повертатись знову і знов. Цей архетип відчитується і в "Ранковому прибиральнику", саме любов повертає головного героя самому собі, а також веде додому.

А шості двері — це вічність — остаточне повернення у вічне життя, у нове народження.

Ірен Роздобудько не відмовляється від того, щоб запропонувати своїм читачам інтелектуальну гру. Першим ігровим викликом є те, що роман "Ранковий прибиральник" написаний від імені чоловіка, що є досить ризиковано, тому що чоловіки їй можуть закинути, мовляв, вони дещо не так відчувають реальність, або не так її висловлюють.

Наступне — це інтелектуальна гра, в яку грають головний герой з таємничою незнайомкою, відгадуючи "А хто ти?" Ще одна форма гри — застосування прийому інтриги. Головний герой, а з ним і читач згорає від нетерпіння, аби пошвидше дізнатися, ким є таємнича незнайомка, а вона лише в кінці роману дає йому невеличку надію: залишає ту саму книжку, з якої все почалося — "Три товариша" — з написаним на останній сторінці рядком із семи цифр, які головний герой хоче сприймати як можливий її номер телефону в Києві.

В другій частині дилогії читач з кожною новим розділом, з кожною сторінкою не перестає сподіватися, що от-от головні герої обох частин зустрінуться. Таке напруження авторка тримає аж до останньої сторінки.

Абсолютно безпосередньо й по-наївному виписані дитячі роки головної героїні другого роману, досконало створено ілюзію того, що сама дитина наче розповідає про все, що з нею відбувається. Про життя двору, оточеного трьома будинками, розташованими "нерівним півколом", про найкращих друзів дитинства, брата й сестру, яких вона називала Санюлями (Саня і Соня), а також про життя її родини, що для дитини є Всесвітом. Відчувається, що вона щаслива в ньому.

Головна героїня шукає таких стосунків у дорослому житті, але не знаходить їх, тому лише у своїх візіях може відновити ці відчуття, повертаючись у дитинство до тих, хто в ньому був для неї дорогим і, увіходячи у шості двері, Анна-Марія повернеться туди, куди прагла її душа протягом всього життя.

В одному з інтерв'ю пані Ірен відзначила, що в сучасній українській літературі бракує відвертості й мудрості. Вона прагне донести це своєю своєю творчістю, й у дилогії "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері" їй, на мою думку, це цілком вдалося: щира й безпосередня оповідь сполучається з екзотичним матеріалом у першому романі і з автобіографічними враженнями у другому, тому книжка легко читається, а її сюжет ще довго тримається в пам'яті й спонукає до роздумів...

Інтерв'ю з пані Ірен Роздобудько можна прочитати тут.