архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

"ПОБЄДА" СКРЯБІНА І ВАПШЕ

У ранній пісеньці з альбому "Мова риб" Андрій Кузьменко, лідер гурту "Скрябін", звертався до своїх фанів: "Мій тато має бороду, сто баксів і гараж, / А я їх маю десять, бо нашо мені мені той раш?" Минув час, батьківські бороди посивіли, а дитячі біографії підросли. Тож у розгорнутому конспекті своєї давньої пісні, на який схожа збірка прози "Я, "Побєда" і Берлін" Кузьми Скрябіна, вже не сто, а цілих двісті баксів спричинюють з'яву чудового чтива.
докладніше тут

"В ЛІТЕРАТУРІ МУСИТЬ БУТИ ХОЧ ЩОСЬ СВЯТЕ…"

Інтерв'ю з письменницею Танею МАЛЯРЧУК

Писання, принаймні я би того хотіла, ніколи не стане для мене професією. Писання завжди дилетанство, і в тому найбільший кайф. А "кар'єра" в писанні найбільше залежить від фортуни, від того, наскільки на часі те, що ти пишеш. Ти можеш попасти, а можеш ні, але це від тебе не залежить, бо ж все одно не змінишся.
докладніше тут

САКРАМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ

Сюжет роману "Сакрал" Ірини Хомин доволі банальний, але книга цілком приємна, можна сказати, добротно "зроблена" і для того, щоб розігнати нудьгу на якихось вечір — два, цілком придатна.
докладніше тут

В МАКАРОНИЧЕСКОМ СТИЛЕ

В "Краткой истории тракторов по-украински" Марины Левицкой мы видим макароническое смешение сатиры на совок, британскую бюрократию, с печальной семейной драмой. Гротескность делает этот роман смешным, а трагичность взаимоотношений между людьми и авторская бесстрастное и меланхолическое наблюдение за происходящим делают книгу по-теплому человечной.
докладніше тут

ПАРТІЯ, РОЗІГРАНА НАД ПРІРВОЮ

Те, про що, власне, оповідає книга Іздрика "АМ ТМ", в стислому вигляді викладено в новелі "Партія". З її абсурдного антуражу можна виділити такий хід: гра, в якій треба захищатися, як у шахах; зрада або бездіяльність власного війська, відтак капітуляція, потім, так би мовити, "переототожнення" себе з ворогом й долучення до його тріумфу і нарешті — власний занепад.
докладніше тут

ЗАСПІВАЙМО?

Герої Сергія Жадана за життя можуть потрапити хіба що в напіваматорський порнофільм і в кримінальну хроніку, але вже здебільшого після смерті. Проте автор пише про них так, як ще зовсім нещодавно писав про самого себе в жанрі "нон-фікшн". І не в якомусь там репортажі — він складає на їх честь "Гімн..."
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Впадіння в мейнстрьом

Олек ВЕРЕМКО-БЕРЕЖНИЙ, Київ.
Липень 12, 2006 р., середа.

Самовизначення Поваляєвої "гламурний панк" — не помилка. В час, коли контркультура перетворюється на культуру клубну і кожен true gop* може приєднатися до травестії скінотеатру, це — мімікрія, самоіронічне признання в штучності задля рятування своєї інакшості.



Світлана Поваляєва,
Попередні твори Світлани Поваляєвої запам'ятались нам такою насиченістю, такою щільністю мови, що не виникало думки не те що про ритміку, а й відпадала всіляка надія прочитання книги до кінця. Вистачало по три речення на день.

Цього разу сухі губи таки змочені оцтом. "Сімург" уже не нагадує переклади американської рок-поезії, натомість впевнено просувається до улюбленого авторкою магічного реалізму, не втрачаючи, втім, головної риси поваляєвського письма — важкої непереборної лірики. Такими очима мріяв дивитись Лоренс Дарел (Lawrence Durrell).

Зміни закономірні. Поступово, дуже обережно наближалася Поваляєва до влади над своїми персонажами. Раніше вони, виплекані з уламків авторського недописаного alter ego, ледь борсаючись в неможливому для швидкого пересування синтаксисі, відігравали своє в п'єсі, схожій радше на антракт, де під фінал все оголошувалось фікцією. А зараз поваляєвські метафори збільшилися від сумнівного порядку слів до цілком готичних сюжетиків, які надали їй право на власний набір пластилінових ляльок. Врешті, правда, з них буде зліплено велику рибу.

Культ риби. Окрім підозріло виниклих інтонацій (речення, що непомітно з'їдають півсторінки і в яких вся пунктуація — коми), Поваляєву з її однолітком Жаданом загадково поєднує цей нерозчинний німий образ, що його ексклюзивною магією використання, донедавна здавалось, тільки Жадан і володіє. Тепер у Риби оформилась жрецька пара.

Колись я мав нагоду запитати в Світлани, чому в неї "Фройд", але "Реріх" замість "Рьоріх", а вона доволі правдиво здивувалась: "Де в мене той Рьоріх, не могла я про нього писати, терпіти його не можу!" Їй так личить — цілковита абстиненція в тексті. Вона не відповідає за своє написане.

Тож ми маємо бути вдячними за те, що вона й досі (це вже її четверта книга) здатна на щохвилинні осяяння і не лінується, встигає записувати ту страшенну безліч деформованих глюків, рефлексій, одкровень — по записниках, може, й на форзацах чужих книжок, звісно, що на сигаретних пачках, на травмованих трамвайних квитках. У межах відбитку її стопи на торішній траві можна розгледіти світову історію мурах, обриси мертвої риби, компактний та прозорий мікрокосм або просто перелік складових земного епідермісу, сторінок на двадцять. А як відведеш погляд, то знову бачиш тільки те, що й завжди бачив.

Тільки не запитуйте роздратовано "Ну й що?" після прочитання. Проблема тут не умоглядна, навіть, а умоглючна якась, схожа тим на всі поваляєвські теми.

*Справжній гопник (англ.)

Текст запозичено з сайту