анонсы статей

MADE IN BAVARIA

Все киевляне, интересующиеся немецким кино, в конце апреля могли наведаться в кинотеатр «Кинопанорама» на Фестиваль «Візії та імпровізації. Кіно і джаз «Made in Bavaria». Главным событием Фестиваля был фильм "Софи Шоль: последние дни".

полный текст здесь

"ВЕСЬ ЭТОТ МАСКЕРАД…"

Из всех существующих на сегодняшний день подходов к трактовке «Маскарада» — мелодрама, романтическая или социальная трагедия, психологическая драма, символистская пьеса — постановщики выбрали последний.
полный текст здесь

ПІД МАСКОЮ ЛЕГКОГО ЖАНРУ

Нові чеські кінематографісти охоче використовують уявлення глядачів про чеське кіно як про добру розвагу в якості маски для того, щоб мати можливість поговорити на серйозні теми.

полный текст здесь

Культурный тренажер. Интернет-журнал о культуре / Кино и театр / Варел ЛОЗОВОЙ. Влад Цепеш по прозвищу «Дракула». Литература, кино и исторические реалии ВЛАД ЦЕПЕШ ПО ПРОЗВИЩУ "ДРАКУЛА"
Литература, кино и исторические реалии

Представляете — вампир-номер-один не пил крови! Так или иначе, и каким абсурдным не показалось бы подобное утверждение, но исторический Дракула действительно крови не пил. Увы, доминирует презумпция невиновности.

полный текст здесь

Культурный тренажер. Интернет-журнал о культуре / Кино и театр / Ярослава ВАНЕЧКА. Отец и сын, или Все его сыновья ОТЕЦ И СЫН, ИЛИ ВСЕ ЕГО СЫНОВЬЯ

27 марта 2005 года на сцене Национального академического театра русской драмы им.Леси Украинки состоялась премьера — «Количество. Все его сыновья», по пьесе английского драматурга Кэрил Черчилл.

полный текст здесь

Культурный тренажер. Интернет-журнал о культуре / Кино и театр / Полина АКУЛОВА. Право на право ПРАВО НА ПРАВО

C 29 марта по 3 апреля в Киеве прошел второй международный фестиваль «Дни документального кино о правах человека «Украинский контекст».
полный текст здесь

ИДЕЯ НЕИГРОВОГО КИНО

"Неигровые" фильмы Виталия Манского "Частные хроники" и "Бродвей. Черное море" можно назвать "аллегорическим". Игра актера уже не мешает режиссеру проводить свою линию. Высказывать свои идеи, выражать свою позицию.

полный текст здесь

архив статей о кино и театре

можна подивитися тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Культурный тренажер. Интернет-журнал о культуре / Кино и театр / Ганна Черненко. Вертикаль часу Вертикаль часу

Ганна ЧЕРНЕНКО, Київ.
Квітень 10, 2005 р., неділя.


Юрий Косин.
http://8guest.online.com.ua/
photo/kossin/index.html
Фотография

В сердце дунет ветер тонкий,
И летишь, летишь стремглав,
А любовь на фотопленке
Душу держит за рукав.

У забвения, как птица,
По зерну крадет — и что ж?
Не пускает распылиться,
Хоть и умер, а живешь...

Все, что мило, зримо, живо,
Повторяет свой полет,
Если ангел объектива
Под крыло твой мир берет.
А. Тарковский

Фотографії. Вони принишкли у наших домашніх альбомах і цінуються лише тими, кому ми дійсно потрібні й цікаві. Роблячи «cheese» і клацаючи «мильницями», ми дуже рідко замислюємося над змістом фототаїнства — зберегти хитку мить.

Юрій Косін не просто вміє вибрати вдалий ракурс миті, що запам'ятовується. Фотограф розкриває її багатовимірність. Він знімає речі... як одяг, відкриваючи коли красу, а коли парадоксальність повсякденного буття. У якийсь момент починаєш вірити, що хтось усе-таки спроможний побачити славнозвісну «річ у собі» і показати її іншим.

Одну із серій своїх фотографічних здобутків Косін назвав «Писаницями» — терміном, що позначає наскальні малюнки й знаки найдавнішої писемності. Знаки — не порожнє зображення і не роздягнена абстракція. Кращої назви тому, що бачиш на світлинах цієї серії, придумати неможливо. Тут дійсно представлена квінтесенція знакової сутності. Одно-, максимум двоколірні риси й різи, крізь які проступають людські тіла й душі. Адже, великою мірою, людина — це теж знак, приречений на нескінченні пошуки свого означуваного.

Спробу проникнути в зміст людини-Косіна зробив режисер Артем Сенчило, знявши фільм «Юрій Косін. Архітектор миті». Весь фільм — це монолог від першої особи. Закадровий коментар не потрібний, коли йдеться про героя, який полюбляє займатися спелеологією в копальнях власної душі. Сходження в темряву цих печер, подалі від вікової цивілізації, може виявитися небезпечним. Є ризик, що повернувшись на поверхню, ти відчуєш примітивність щоденних турбот і рукотворного мистецтва. Потрібна велика культура й тверда дисципліна, щоб піднявшись нагору, змусити себе працювати й приходити до результату. Висновок тим цінніший, що звучить з вуст фотографа, який протягом двадцяти років знімав, але не друкував жодної зі своїх світлин. Він досліджував сутність фотографії, сутність видимої реальності як такої, відновлюючи відеоряд творів Цвєтаевої, Ромена Ролана, Достоєвського... Він добре знає як за секунди витримки може змінитися цілий світ, вміщений в одному кадрі фотоплівки. Ймовірно, це знання допомогло Косіну побачити героїв Достоєвського людьми без шкіри — людьми, сутність яких змінюється кожної наступної миті, при переході з одного приміщення до іншого.

Талант режисера й оператора, психоделічна музика розкривають перед глядачами двері у фотолабораторію. Червоно-чорні відблиски висвітлюють обличчя майстра. Те, що відбувається, може видаватися священним ритуалом, чаклунством, ворожінням — усім чим завгодно, лише не звичайною роботою фотографа. А ще за кілька секунд ми стоїмо разом із цією чарівною людиною на його кухні, чистимо картоплю й моркву, слухаємо оптимістичну розповідь про те, як пустують художники під час маївок, і знову звикаємо до реальності Юрія Косіна. Він не тікав від життя. Ще кадр — і голі стіни картинної галереї обростають його роботами. Ось рекламний щит кінотеатру «Піонер». Під ним — афіша фільму «Нечиста сила». На дошці оголошень — шматок агітки комуністичної партії з написом «Симоненко — вождь...» і пера з головного убору індійського вождя. Ось мітинг із плакатами «Кучму геть!» Обличчя зливаються з написами. Тіла неможливо відрізнити від букв.

Ні автори фільму, ні сам Косін не утрималися від наближення до хворобливої теми — митець і гроші. Але щось насторожує в зауваженні, зробленому фотографом: «Питання якщо ти такий розумний, то чому бідний? може турбувати лише секретарку». Чим завинила секретарка перед високим мистецтвом? Там де є місце снобізму, є місце й непевності в своїх силах. Схоже, продумана й вірна відповідь на подібне питання ще не знайдена. І чи потрібно взагалі відповідати й давати які-небудь коментарі до нього? Якщо потрібно, то режисеру з оператором пощастило зробити це вдаліше й коректніше. Наприкінці фільму вуличні фотографи ліниво куняють біля плакатів зі своїми невибагливими шедеврами. Тримаючи на плечі втомлену мавпочку, беруть гроші й відраховують решту. Повз них проходять люди. В юрбі виникає фігура героя фільму. Поступово юрба стає все прозорішою, а його силует — все чіткішим.

І фотограф, який випестував розуміння того, наскільки важливе досягнення результату — одного-єдиного кадру, і автори фільму, які мають можливість зробити ці кадри рухливими, — кожний по своєму зберігає час. Їхні роботи дають можливість зрозуміти те, що колись відчув Павло Флоренський: «Четверта координата — часу — стала настільки живою, що час утратив свій характер дурної нескінченності, зробився затишним і замкнутим, наблизився до вічності». Зробився. Ламається стереотипна довжина часу, і дбайливою рукою майстрів він розвертається у вертикаль.