про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

22 березня, 2016
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


анонсы статей

"ГОРІЛКА-ЛИМОН"

Смак. Це перше, що виникає під час титрів: спрацьовує підсвідомість, у рецепторах відбуваються непереборні процеси і ти відчуваєш смак лимонної горілки, яку ти пив колись ще у студентські часи.

полный текст здесь

BILLBOARD КАК ЗЕРКАЛО СЕКСУАЛЬНОЙ РЕВОЛЮЦИИ

Пять новелл "Сексуальной зависимости" — добротное и всестороннее исследование сексуального. При такой насыщенности собственно интимные сцены выполнены лирично и музыкально, никакого порно.

полный текст здесь

ШЕКСПИР ПОД МУЗЫКУ ХИП-ХОПА

Римейк, драки, хотя и восточные, — лично я не особо жалую такие кинопроекты. Но вот парадокс — "Ромео должен умереть", выполненный именно в таком стиле, понравился. Есть в фильме мягкое очарование, и причина тому — невысокий китайский Ромео — Джет Ли — с обворожительной улыбкой.

полный текст здесь

ALL THAT JAZZ

Прошло уже три года со времени появления "Чикаго", а этот голливудский мьюзикл смотрится все также "на ура". Почему? Да потому что это двестипроцентное шоу. И беззаботные и залихватские мелодии — здесь главное, вся остальная мораль — от лукавого.

полный текст здесь

ПИР ВАМПИРА

Один нюанс подстерегает современного зрителя: то, что должно было бы вызывать ужас в фильме 80-летней давности, иногда вызывает смех. Понятно, надо уметь смотреть немые фильмы и бережно относиться к тогдашним приемам. Но, может быть, в этом и есть ключ к избавлению от страхов.

полный текст здесь

"Я ВИЖУ ТО, ЧЕГО НЕ ВИДИШЬ ТЫ…"

Мир "нормального" человека существенно отличается от мира "ненормального" тем, что он намного запутаннее, в нем много ненужных условностей и правил, — в нем сложнее жить.

полный текст здесь

НА "ВЕСЕННЕМ МЕТРО" — К СВЕЖЕСТИ ЧУВСТВ

О безусловной сложности человеческих отношений кричит каждый кадр. Можно сказать, что "Весеннее метро" — это фильм о том, как все сложно сплетено и запутано в чувствах и привязанностях.

полный текст здесь

"СУМАСШЕДШИЕ ГОНКИ"

Сюжет "традиционно-гоночный": поражение, победа, кубки, фото на память… Все, можно сказать, заезжено до не могу. НО — малыш Херби настолько обворожителен, что не полюбить его не возможно.

полный текст здесь

архив статей о кино и театре

можна подивитися тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Чорна драма

Ярослава ВАНЄЧКА, Київ.
Сентябрь 19, 2005 г., понедельник.

8 вересня виставою "Роберто Зукко" на сцені Київського академічного театру юного глядача на Липках було відкрито новий сезон театру "Вільна сцена".

"Бернар Марі Кольтес (1948-1989) — відомий французький драматург, справжній "класик сучасного репертуару" європейської сцени. Остання його п'єса, "Роберто Зукко", була написана автором незадовго до смерті, в основі сюжету — реальний факт, узятий з кримінальної хроніки. Драматургія Кольтеса задає нові координати сучасного соціуму, — вільного для гри, але одночасно вільного від зон безпеки. Звичні, сталі поняття та норми, уявлення про речі раптом втрачають свою однозначність. Від цього світу можна чекати чого завгодно. Одного дня в ньому може з'явитися останній герой Кольтеса — Роберто Зузко — невинне і випадкове вмістилище грізної сили, що невідома і йому самому. Сила, що рухає героя незвіданою траекторією вчинків крізь порожній світ не заселений ані богами, ані демонами — фатальним шляхом убивці".

Вже програмка, а саме цитату з неї наведено вище, налаштовує далеко не на оптимістичний лад. Щоб там не казали про "координати сучасного соціуму", простір гри та ін., але перспектива протягом більш як години спостерігати, як "лагідна людина" (саме так головний герой сам себе називає) без будь-яких мотивів вбиває маму й тата, охоронця, дитину й дивакувату тітоньку, не радує. Можливо, якби ми мали перед собою роман, чи повість, то могли б, не кваплячись розмірковувати над проблемами екзистенції, порівнювати Роберто з Едіпом чи Гамлетом, як то часом роблять. Але ж ми в театрі, і встигаємо лише відслідковувати незбагненні для нас рухи акторів, вражатись незрозумілим для нас вчинкам героїв та тихо шизіти від тексту. Не можу втриматись, щоб не привести кілька прикладів "високої риторики" й витонченої філософської думки: "покластися можна тільки на собак", "стули пельку, бо вб'ю", "скрізь одні придурки". Від усього цього врешті решт, говорячи мовою Кольтеса, "так і хочеться в Африку, під сніг".

Важко збагнути, чому саме режисер вирішив свої творчі задуми реалізувати на такому матеріалі, але ці задуми є, і вони досить цікаві.

Абсолютно зелені актори не грають людей, вони — маски. Їм, цим маскам, страшно й погано жити у світі, на цій чорній-чорній сцені. Вони дивляться в зал, і тому не бачать одне одного. Вони говорять в зал, відчужено, надривно, і тому не чують одне одного. А вихід для кожного є — така собі майже бажана чорнота небуття.

Здавалося б, все зрозуміло, і віднайдені режисерські прийоми все-таки "працюють" на загальну ідею. Але все ж таки залишається питання по суті: ну чого ж їм, бідненьким, так погано, і всім зразу, і до такої міри.

На завершення ще кілька слів про постановку. Особисто мене найбільш вразив момент, коли брат продає Дівчинку (її Роберто Зукко згвалтував) сутенерові, — надзвичайно ефектна мізансцена, у якій продумано все, від симетричності у розташуванні героїв до зачіски героїні. Цікава також частина, у якій цю саму Дівчинку починає шукати сестра. Вона не знаходить нікого і нічого, а лиш натикається на чорні матерчаті стіни декорацій, з яких випирають всілякі потвори.

Режисер: Дмитро Богомазов
Художники: Олександр Друганов, Вероніка Чебаник
Хореограф: Лариса Венедиктова
Музичне рішення: Олександр Кохановський, Олександр Курій, Олександр Друганов
В ролях: Віталій Лінецький, Оксана Цимбал, Олександр Комаренко, Катерина Качан, Поліна Войнович, Вячеслав Дудко.

© 2005–2016. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: text@kut.org.ua