анонсы статей

БОЕВОЙ "НУАР" ХХI ВЕКА

Пусть "Счастливое число Слевина" и называют смесью Тарантино с Гаем Риччи, тем не менее, можно с полной уверенностью заявить, что это вполне самостоятельный фильм в подобном жанре. МакГигану удалось создать по-настоящему гремучую смесь фильмов "нуар" 40-х и драйвового экшна 2000-х.

докладніше тут

ПАРАШЮТИСТЫ УМЕЮТ ПАДАТЬ

После просмотра двух первых украинских блокбастеров — "Прорвемся" и "Оранжевое небо", — выхода на широкие экраны первого украинского приключенческого триллера "Штольня" ждешь с осторожностью — его предшественники подтвердили расхожую поговорку — "первый блин комом".

докладніше тут

"ПОМАРАНЧЕВЕ НЕБО" С КРАСНЫМ ОТТЕНКОМ

Чем больше думаешь о фильме "Помаранчеве небо", тем хуже себя чувствуешь. Очередной "первый украинский блокбастер" находится где-то в другой плоскости, нежели то, что принято называть искусством.

докладніше тут

"БОЧКА З ПОРОХОМ" Й КРАПЛЯ НАДІЇ

21 лютого письменниця Оксана Забужко представляла її улюблений кінофільм — картину сербського режисера Ґорана Паскалєвіча "Бочка з порохом". Задум проекту передбачає представлення відомими літераторами (наприклад, 28 лютого підхоплює естафету Андрій Курков) їх улюблених фільмів.

докладніше тут

ИМ ДАЖЕ НЕ НАДО КРЕСТОВ НА МОГИЛАХ…

Про що замислюєшся після перегляду фільму Олександра Атанесяна "Сволота"? Про сценарій, акторські роботи, трюкі, музику? Мабуть, найбільше за все — про характери, долі, про життя та про війну.

докладніше тут

НА ЛОНДОНСЬКОМУ ДНІ

Стівен Фрірз, відомий усім "Небезпечними стосунками", у фільмі "Кальні принади" звертає увагу глядача на низи лондонського суспільства — притулок іммігрантів та нелегалів.

докладніше тут

МІСТИЧНИЙ "ПІДЖАК"

У сучасному кінематографі містика посідає одне з ключових місць. Також не маємо жодних сумнівів, що "Піджак" не загубився в цьому досить численному натовпі паранормального та незвіданого.

докладніше тут



БУРХЛИВЕ МОРЕ УСЕРЕДИНІ"

В основу фільму "Море усередині" Алехандро Аменабара покладені реальні події. Але він не залишає гнітючого враження, попри "нерадісний" сюжет. Тому що насправді фільм розповідає не про життя паралітика, а про свободу вибору.

докладніше тут

ЗАКОХАНИЙ КАЗАНОВА

Шведський режисер Лассе Хальстрем ("Шоколад", "Незакінчене життя") створив фільм, який мусить утамувати спрагу романтики. "Казанова" — це гімн вірності та коханню у голівудсько-рожевому значенні цих слів.

докладніше тут



ОХОТА ЗА "ГОВОРЯЩИМИ ГОЛОВАМИ" ОТКРЫТА

Дима Климашенко рассказывает о технике знакомства с девушкой

Мы называем "говорящими головами" публичных людей. Они известны, некоторые даже популярны и любимы. Их физиономии мелькают по ТВ, а фото публикуют в прессе. В той или иной мере высказывания этих людей влияют на мнение публики.

докладніше тут

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ТА "ШТОЛЬНЯ"

9 лютого компанія "Артхаус Трафік" зробила заяву з приводу того, що Міністерство культури та туризму України не виконала обов'язків щодо підтримання вітчизняного кіновиробництва. Як бонус журналістам було продемонстровано трейлер першого нового українського трилера "Штольня".

докладніше тут

НЕОБЫЧНАЯ "БЛИЗОСТЬ"

Что может быть такого необычного в том, что весь фильм две пары влюбленных выясняют между собой отношения? Ответ в фильме "Близость".

докладніше тут
"ОЙ, КАНАДО, КАНАДОЧКО…"

"Новой Францией" в XVIII веке именовали канадские земли, за которые вели активную борьбу Англия и Франция. На фоне этих военных событий и разворачивается основное действие эпической киносаги о любви, верности, чести и подлости под названием "Новая Франция".

докладніше тут

СПРАВЖНЄ АНГЛІЙСЬКЕ КІНО

Як би там не було, фільм "Гордість та упередження " є доволі органічним, справжнім у найкращому розумінні, а дві години перегляду спливають швидко та непомітно.

докладніше тут

ГЕНЕРАЛЬСКАЯ ДОЧКА И ЕЕ ВОДИТЕЛЬ

Возможно, Павел Чухрай хотел повторить головокружительный успех "Вора", с которым в некоторых местах "Водитель для Веры" довольно-таки схож. Однако до "воровского" уровня фильм немного не дотягивает. Именно фильм, а не игра актеров — потому что Богдана Ступки, как всегда, на коне, на этот раз с генеральской уверенностью. .

докладніше тут

архів статей

можна подивитися тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Знайомство в поїзді та обмін трупами

Євген ПОВЕТКІН, Київ.
Березень 03, 2006 р., п'ятниця.

28 лютого 2006 року відбувся наступний вечір у рамках проекту "Кіноромани". Ідея цього проекту полягає в тому, що кожного вівторка протягом лютого та березня письменники представляють читачам і глядачам в театральній залі Центру театрального мистецтва ім.Леся Курбаса свій найулюбленіший фільм, а після завершення показу спілкуються з ними, відповідають на їх запитання.

Про представлення письменницею Оксаною Забужко фільму режисера Ґорана Паскалєвіча "Бочка з порохом" інтернет-видання "Культурний тренажер" уже писало на минулому тижні. В останній день лютого надійшла черга літератора Андрія Куркова, й він вибрав, можна сказати, кінокласику — фільм Альфреда Хічкока "Незнайомці в поїзді", знятий у 1951 році.



Альфред Хічкок
Андрій Юрійович на початку представлення зауважив, що Альфреду Хічкокові, безперечно, повезло — його прізвище в історії кінематографа виявилося чітко закріпленим за певним кіножанром, причому таких прізвищ існує всього два — його та Уолта Діснея. Саме йому вдалося, створюючи свої кіносюжети, з психічних комплексів, які в реальному житті пов'язані як для самої людини, так і для її оточення з тяжкими переживаннями та роздумами, болісними рефлексіями, зробити захоплюючий детектив. Власне, ці комплекси, основу яким можна знайти в біографії самого режисера (наприклад, батько малого Альфреда одного разу відправив його до поліцейської дільниці із запискою, в якій просив ув'язнити свого сина в камері на десять хвилин, а мати змушувала його щовечора з усіма подробицями розповідати їй, що відбувалося з ним протягом дня) переносилися в картину такими, які вони, без пошуків відповідей на питання, чому й звідки вони взялися.

Крім того, розв'язка детективного сюжету (як, зокрема, і в "Незнайомцях у поїзді") далеко не завжди є звільненням від комплексів одного з головних героїв (у фільмах Хічкока завжди "пружиною" детективного сюжету є чиїсь комплекси або несвідомі мотиви поведінки). Інакше кажучи, хепі-енд багатьох фільмів режисера, зокрема, й переглянутої картини аж ніяк не є щасливим завершенням для всіх, позбавленням всіх страхів і гризот — власне, не є справжнім щастям.

Напевне, Гая Хейнса та Анну Мортон до кінця життя переслідуватиме нав'язливий страх починати розмову з незнайомцями в поїзді. Чому ж розв'язка таки не приносить щастя?

Психічне відхилення Бруно Ентоні, на якому, власне, вибудовано сюжет "Незнайомців у поїзді", є предметом не тільки психоаналізу за Фройдом (власне, у картині явлено "класику" психоаналізу — нав'язливе бажання сина вбити батька), а ще й соціології, бо безпосередньо зв'язане з таким суспільним феноменом, як "американська мрія".

Зокрема, однією із складових ідеалу американської нації є "людина-яка-себе-зробила" ("self-made-man(woman)"), тобто всього в житті досягла своїми силами, не потребуючи допомоги або зв'язків батьків, друзів, дружини (чоловіка). В "Незнайомцях у поїзді" такою успішною людиною здається Гай, спортсмен-тенісист, переможну гру якого глядач побачить на екрані. В нього є двоє антиподів — Бруно, з яким Гай випадково познайомився в поїзді, та його дружина Міріам. На них ідеал "людини-яка-себе-зробила" якраз і дає тріщину.

Бруно ненавидить батька за те, що той зовсім не хоче ділитися з ним своїми капіталами й будить його щоранку, щоб той їхав на якесь навчання чи роботу — словом, підштовхує його "самого себе створювати". Міріам, котра поки Гай був молодим починаючим і, головне, небагатим тенісистом, намагалася розвестися з ним, а щойно він став добре заробляти в спорті, передумала, бо хотіла добряче ним скористатися. Її життєва мрія теж має надто небагато спільного з "самостворенням": завдяки спортивним успіхам чоловіка звичайна продавчиня грамплатівок хоче "застрибнути" у вищий світ, притому продовжує зустрічатися із коханцем і навіть сподівається народити дитину від нього.

Відтак ідеал, заповіданий американцям "отцями-засновниками" нації, виявився здеформованим — замість наполегливої праці — підлість, нахабство й бажання скористатися з ближнього. Спотворення торкнулося й усього суспільства — в ході старанно обдуманих й прописаних діалогів фільму поволі з'ясовується, що в кожного є ближній, якого хотілося б позбавити життя.

Окружний прокурор, містер Канінгем, може відправити людину на електричний стілець, а після того спокійно й смачно пообідати. А його дружина, місіс Канінгем, жваво обговорює з Бруно Ентоні, як убити свого чоловіка, щоб не було підозри на неї. Так що ідея самого Бруно Ентоні про обмін убивствами між людьми, які знайомляться вперше — це не маніакальний психоз, як потім запевняє Гай Хейнс себе та Анну Мортон, ця ідея в фільмі просто "носиться у повітрі", й Бруно просто "вхопив" її та висловив.

В наші дні здається, що Бруно не випадково обмовляється замисел із бомбою в Білому домі, до речі, рівно за п'ятдесят років до того, як резиденція президента США стане однією з мішеней нападів літаків.

Звернімо увагу й на те, що сам Гай Хейнс, успішний тенісист, який всього досяг завдяки своїй праці і тому для американців позитивний персонаж, не надто сумує з приводу загибелі майже колишньої дружини — він більше роздратований проблемами із поліцією, що виникли після цього. На закид Бруно про те, що поза сумнівом Гай виграв від смерті Міріам, тому заперечити нічого, окрім як назвати Бруно маньяком. Тому-то він несе свою немалу частину провини, дарма що позбавив життя дружину не власними руками й майже не за власним задумом, але, здається, не збирається її спокутувати. Молодша сестра Анни Мортон Барбара, а не чоловік, який колись любив, була єдиною, хто висловив жаль за загиблою Міріам.

Говорячи про режисерську роботу Альфреда Хічкока, перш за все слід сказати про його велику увагу до літературної основи, що нею став роман Патрісії Хайсміт, й до старанної роботи над сценарієм, до якої було залучено відомого автора детективів Реймонда Чандлера.

Напевне, так закономірно має бути в такому проекті, як "Кіноромани", — Андрій Курков, так само як й Оксана Забужко, представляють фільми з доброю та ґрунтовною літературною основою. Заслуговують уваги також продумані плани зображення, дрібні на перший погляд, але зовсім не зайві деталі, старанний підбір акторського складу (зокрема, роль Барбари Мортон виконала дочка Альфреда Хічкока Патріція), робота композитора Дмитрія Тьомкіна.

Шлях режисера до визнання був довгим — пройшло чотирнадцять років, поки Хічкока запросили працювати в Голівуд, а премію "Оскар" він отримав лише за півроку до смерті. Він так до кінця і став "своїм" в американській кіноіндустрії — за влучним висловом Андрія Куркова, він прийшов у Голівуд, де тоді всі "співали й танцювали" й запропонував — давайте ми змовимося в поїзді та вб'ємо кого-небудь. Проте, зрештою, стосунки Альфреда Хічкока та Голівуда нині вже не так важливі — важливо те, що він є безперечно великим майстром кіно...

Світлини: http://hitchcock.tv

Статтю про фільм Альфреда Хічкока "Птахи" можна почитати тут.