про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

17 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

THIS IS MY GENERATION

У поколения писателей Стогоffа и Сенчина нет ни иллюзий, ни заблуждений. И мечты у них тоже нет. Поэтому их творчество — это творчество вопреки, творчество перед лицом смерти, после которой (они это точно знают) не будет ровным счетом ничего. Может быть, именно с этого начинается подлинная свобода?
докладніше тут

МІЖ НАМИ І НЕЮ

Слід сказати, що в Україні нечасто з'являлися подібні до антології одинадцятьох авторок "Ми і Вона" поетичні видання, які б сполучали довершеність текстів й мистецькі концептуальні фотопортрети.
полный текст здесь

МЕЛОДИЯ, (ЕЩЕ) НЕ СТАВШАЯ ПЕСНЕЙ

Предлагаем нашим читателям прочитать рецензию на книгу Харуки Мураками "Джазовые портреты" и эксклюзивное интервью с ее переводчиком на русский язык Иваном Логачевым.
докладніше тут

"ИСТОРИЧЕСКАЯ МАТЕРЬЯЛЬНОСТЬ" ВЛАДИМИРА ПУЧКОВА

Редкое удовольствие — видеть нежный и мужественный текст, с богатым словарем и наглядный до осязаемости. Строки Владимира Пучкова таковы.
полный текст здесь

КЛЮЧКИ ВАСИЛЯ ШКЛЯРА

Ми маємо — надзвичайно "читабельний" (саме цього Шкляр і прагне), написаний хорошою мовою, з цікаво закрученою інтригою, детектив. Цього достатньо, щоб книжка запам'яталася та зайняла належне місце в домашній бібліотеці.
полный текст здесь

УЭЛЬБЕК КАК ДИАГНОЗ

Трудно отделаться от ощущения, что все, что написал Мишель Уэльбек, не более чем экзерсисы талантливого невротика, проецирующего свой невроз на весь окружающий его мир. Так ли это?
полный текст здесь

БОЛЬ-ЛЮБОВЬ

Очень легко назвать главную героиню "Пианистки" мазохисткой, а сам роман рассматривать как описание психического расстройства. Но Эрика безумна не более, чем тот мир, в котором она живет. Скорее, она максимально адекватна ему.
полный текст здесь

ЛЕТУЧИЙ ГОЛЛАНДЕЦ И ЕГО "ГОЛЛАНДСКАЯ ЖЕНА"

Роман канадского писателя Эрика МакКормака "Летучий голландец" напоминает в большей степени "притчи" П.Коэльо. Аналогия, конечно, условная, потому что сюжет путешествия, которое оборачивается "дорогой к самому себе", подкреплен авторитетом куда более древней литературной традиции, корнями восходящей к волшебной сказке.
полный текст здесь

КАК СТАТЬ ПИСАТЕЛЕМ

В литературном кафе "Бабуин", в приглушенно освещенном помещении собрались писатели, маркетологи, журналисты для обсуждения темы "Писательский brand-name в Украине и России". Действо напоминало спиритический сеанс по вызыванию духов-спасителей современной украинских авторов.
полный текст здесь

"РЕДКАЯ ПТИЦА…"

Антология "НеИзвестная Украина" — это своего рода Ковчег: укромное пространство, стремящееся разомкнуться в руках отзывчивого читателя. Опытный Ной — автор проекта, составитель и редактор Игорь Клех — задался целью вывести из не- и малоизвестности произведения самых разных авторов.
полный текст здесь

"БЕЗ МУЖИКА", НО С КИЕВОМ

Книга объединяет три произведения, представляющих автора виртуозным летописцем как событий собственной душевной жизни, так и жизни персонажей, перетекающей с разной степени потрясениями из советского экзистенциального опыта в постсоветский.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Постколоніальний ГЕНдер

Ганна ЧЕРНЕНКО, Київ.
Червень 27, 2005 р., понеділок.

Гендерна інверсія в сучасному українському постколоніальному романі.

Частина 1

Герої роману "Депеш Мод" п'ють горілку на початку, в середині й у кінці роману. В проміжках між тим вони, вибачаюсь, блюють, лаються, втікають від міліціонерів, рекетирів, цигана-наркодилера та провідника-збоченця. Тікають без гонору. Перепуджені й принижені. Чи це і є прояв задекларованого автором "побутового пох...зму й незламної душевної рівноваги"?

Не можна сказати, щоби в їхньому житті не було жодної світлої плями. Безперечно світлою плямою є продавщиця гастроному в білому халаті, яка крізь вітрину та ще й з похмілля цілком здатна видатися золотозубим янголом. Взагалі янголи та хрести з розп'яттям, схоже, з'являються тут щоразу, як автор починає відчувати, що його текст перетворюється на якісний "чорнушний" продукт часів перебудови. Напевно, коли Жадану самому ставало від цього нудно, він цяткував книгу символами вічності. Виглядає як професійний письменницький прийом. Але, боюсь, кілька янголів навіть укупі із символічною рибиною, погризеною зсередини бджолами, справи не виправлять. Бо коли Сергій Жадан у "Поруйнуванні Єрусалиму" писав: "...Лицарю перед богом / Глибоко пої...ти /Щодо наслідків того", — ми бачили мужчину-воїна, якому потрібна розрядка після того, як він убивав людей і ризикував власним життям. Вагомість і значущість попсового "хулі", яким начинений роман "Депеш Мод", лишається незбагненною. Поруйнувати Єрусалим та, втираючи бруд і сльози, вигукнути: "Пої...ти", — чи, напившись, обригати таксі й смердючим ротом пробелькотіти "Хулі" — є різниця. Останнє з чоловічим началом не має нічого спільного. Так само, як немає нічого спільного з нею глухий кут резиґнації, в який заганяє себе герой: "Зі свого боку я особливих претензій ніколи не висловлював, очевидно, у мене все гаразд у моїх стосунках із життям, навіть попри його клінічну мудаковатість".

Чоловік — суто символічно — це активне начало, яке ставить перед собою мету й досягає її. В цього чоловіка мета (як це по східному) тотожна засобам: чималий шмат книги присвячений історії про те, як герої продають горілку, аби купити її ще більше. Нечоловіча, віктимна поведінка у спілкуванні з правоохоронними органами. Нечоловіча, споживацька поведінка у спілкуванні з жінками.

Власне, жінок тут майже немає. Є обкурена дівчинка-Маруся, донька грошовитого батька. В неї завжди можна отримати нічліг, трохи сексу й грошей. Є золотозуба продавщиця гастроному. Є тітки в різнокольоровій білизні. Така неестетичність серйозно дратує героїв. Однак ці жінки чомусь не дуже переймаються через нелюбов до них п'яних хлопчаків, з поганим запахом з рота, плямами від блювоти на одязі, зате з витонченим смаком і високими вимогами до протилежної статі.

Ця вимогливість до жінок, — можливо, єдина ознака їхньої мужності. Дефіцит маскулінних рис набирає особливого значення, зважаючи на поодинокі соціальні медитації автора, присвячені роздумам над не зовсім щасливою, хоча й не найгіршою долею рідної країни. В деяких дослідженнях, виконаних за допомогою методики постколоніального аналізу (Сюзан Лейтон, О.Забужко), звертається увага на ототожнення колонізованої нації з жінкою: вона слабка, вона підкоряється, її ґвалтує завойовник. Відтак свідомість чоловіка-представника цієї нації також набуває фемінних рис. Якщо він хоче зайняти чоловічу позицію, то повинен стати на бік метрополії-колонізатора.

Ситуацію в нашій країні ускладнив тоталітарний режим, який в принципі культивував у громадян стереотипно жіночі риси: поступливість, прагнення зберегти стабільність (див. відраза, навіть зневага героя "Депеш Мод" до слимачка, який намагається рухатися в бік Заходу) тощо. Сила, мужність мали право на виявлення лише ...в казармі. Там можна було любити жінок — по-солдатськи. Романтично — бо на відстані. Безвідповідально — бо вірність чоловічому братерству могла бути приводом для ігнорування зобов'язань перед жінкою і сім'єю. До речі, Забужко й у цьому вбачає фемінність: у "Хроніках від Фортінбраса" вона натякає на схожість подібного братерства з гомосексуальними союзами.

Модель саме такого, хоча й не військового, але чоловічого братерства й вимальовується в романі Жадана. Людські, відповідальні стосунки складаються в його героїв лише з друзями. Заради того, щоб повідомити другу про смерть вітчима, вони роблять неабиякі зусилля: знімаються з місця, з'ясовують його місцеперебування. Варто додати до цього готовність ризикувати здоров'ям і свободою, захищаючи людину, яку несправедливо ображають. Один із хлопців рішуче встряє в бійку з міліціонерами, яких ще недавно боявся. Але ж тоді йшлося про нього самого. Тепер — про іншу, сторонню людину. Це вже благородство. Хоча й цього разу відхилення від моделі чоловічого братерства несуттєве: "підзахисний" — мужчина й такий самий, як і герої, соціально неадаптований вуличний музикант.

За цими пошуками все ж таки визирає абрис ще однієї, крім горілки та чоловічої дружби, цінності. Ця цінність — сім'я. Хлопці розуміють: навіть якщо друг Вася терпіти не міг свого вітчима, вони — родина, а отже люди не байдужі одне одному. Тож є надія, що коли-небудь їм захочеться створити власну сім'ю, де доведеться виявляти чи виховувати в собі чоловіче начало. Імовірність того, що експеримент закінчиться вдало, невелика, але вона є.

Частина 2

Фільм Б.Бертолучі "Під високим небом" оператор Віторіо Стореро представив як діалог двох кольорів, співвіднесених з двома головними героями: червоного, як активного й дієвого, — з чоловіком; синього чи блакитного, як заспокійливого й осілого, — з жінкою. Проте, якщо порівнювати рецензовані романи С.Жадана і І.Карпи, то доведеться поміняти кольори. В "чоловічому" "Депеш Мод" чітко зафіксований простір, подолати який герої не можуть і навряд чи хочуть. Про це свідчить хоча би такий фінал роману: "Я дивлюся на асфальт і бачу, як до мого хліба підповзає втомлений, змучений депресіями слимак, витягує свою недовірливу пику в бік мого хліба, потім розчаровано всовує її назад до панцира і починає відповзати від нас на Захід — на інший бік платформи. Я навіть думаю, що цієї дороги йому вистачить на все його життя". Не вельми оптимістично. Тут домінує очевидно не червоний.

Зате сама лише географія "жіночого" роману "Фройд би плакав" збуджує уяву й обіцяє динаміку: Париж-Франкфурт-Джокджакарта-Бангкок-Київ-Яремча-Джакарта-Ґілі Айр-Убуд-Берлін-Мюнхен-Делі-Аґра-Катманду-Тхімпху-Лімасол-Ярославль. Героїня Марла Фріксен у величезних штанях "мілітарі", яка має одночасно не менше двох партнерів, наполегливо акцентує увагу на тому, що вона має їх, а не вони її, та ще й кохається з випадковими дівчатками в нічних клубах та літаках. Вона майже постійно чимось зайнята. Навіть коли коханий шведський хлопець Х'ялмар чи росіянин Ілля забезпечують їй побутовий мінімум, вона не розлучається з ноутбуком. Пише пісні, статті в журнали, розсилає свої світлини для фотосесій, отримує запрошення на зйомки в кліпі. Вона багато рухається, багато думає, аналізує, рефлексує не без самокритики, по-справжньому любить і цінує чоловіків та носорогів. Наявність кількох коханих одночасно допомагає їй зберегти відчуття власної свободи. Досвід закордонних подорожей в наплічнику дозволяє іронізувати над недоладними й претензійними хохлами-співвітчизниками й дистанціюватися від рідної країни, про існування якої майже ніхто не знає в тому великому світі, до якого вона так вдало адаптувалася.

Взагалі, адаптація — це швидше жіночий, ніж чоловічий талант. Але в цьому випадку відбувається адаптація до активного рухливого життя. Навіть лайка з цього сексуального спраглого ротика злітає не тоді, коли дівчинка обкурена, а тоді, коли вона, наприклад, в мокрих шкарпетках лізе в гору спостерігати схід сонця. Тобто матюк використовується тут для того, для чого його зроду звіку використовували чоловіки: як засіб зняти напругу в екстремальній ситуації. І червоний колір Марлиного волосся поруч із депресивно-алкогольною "чоловічою" сагою Жадана наштовхує на думку про гендерну інверсію. Не Фройд, а Стореро би плакав: бо червоної фарби вимагає роман з героїнею-жінкою. Синьої — з героями-чоловіками.

Проте фінал усе ставить на свої місця. Марлина свобода виявляється ілюзорною, адже це поняття не пов'язане з широтою простору, який ти освоїв, чи з кількістю чоловіків, які готові тобою опікуватися. Можливо, перепоною на шляху Марли стає саме цей розрахунок на чоловічу опіку. Не вони їздять слідом за нею. Вона їздить за чоловіками. Отже червоний — то тільки колір волосся. "Штани "мілітарі" — лише камуфляж. Справжня Марла плаче. Вона соромиться своєї країни. Вона соромиться свого бажання бути з чоловіком. І втеча від Анджея — це не втеча від чоловіків взагалі в пошуках свободи. Це звичайна для жінки втеча від нелюба. Бо ті, з ким вона хотіла б лишитися, ніколи не захочуть лишитися з нею назавжди: один одружений, інший — надто молодий і надто практичний, щоб перейматися цим питанням зараз, коли воно вже почало турбувати Марлу.

Частина 3

Таким чином, маємо доконану й звичну для постколоніальної та посттоталітарної країни гендерну інверсію: чоловічі образи в романі Жадана, просякнуті фемінними рисами.

Маємо також і гендерну квазі-інверсію в романі Карпи: жінку, яка претендує на володіння маскулінними рисами, необхідними їй для подолання тієї ж таки постколоніальної та посттоталітарної спадщини.

Однак, крізь павутиння фемінних рис жаданівських героїв пробивається природна чоловіча потреба когось захищати й усвідомлення сім'ї як великої цінності. Крізь маскулінне марево Марли Фріксен блищать сльози класичної жіночності — не зґвалтованої і не приниженої. Але всерозуміючої, ніжної і чутливої. Очевидно, бідна дівчинка, за відсутності гідних чоловіків у зовнішньому світі, змушена проектувати те, в чому вона має потребу, на свій внутрішній світ, обростаючи маскулінними рисами.

Так книги Сергія Жадана та Ірени Карпи змушують переформулювати відоме гасло "Шукайте жінку" в інше, актуальніше: "Шукаймо чоловіка".

С. Жадан. Депеш Мод. — Харків:Фоліо, 2004. — 229 с.;
І. Карпа. Фройд би плакав. — Харків: Фоліо, 2004. — 238 с.

Щиро дякуємо видавництву "Фоліо" за книжки.
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]