архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ІРОНІЧНА МОРАЛІСТКА

Замість скандалу маємо невеселу любовну історію з життя сучасного покоління сорокарічних. "Жінка і чоловіки" Мануели Гретковської — то зразок непоганого побутописання в класичній манері. Подаємо рецензію на нову книжку відомої в Україні польської письменниці.
докладніше тут

"ВОСКРЕШАЮ ТРУП ЄВРОПИ"

Інтерв'ю з польським письменником Анджеєм Стасюком.

Центральна Європа — то є концепт двох мрійників, а до того — політичний задум німецького романтизму, задум німецької домінації в цьому регіоні. Німецьке мрійництво, німецький романтизм: домінувати в регіоні, якого не існує — говорить в інтерв'ю письменник Анджей Стасюк. Власне, про це говориться і в його новій п'єсі — "Темний ліс" ("Ciemny las").
докладніше тут

ПРО ОДИН ЗАГАДКОВИЙ ВІРШ В.СВІДЗІНСЬКОГО

У статті досліджено взаємодію літературного слова і фольклорних семантичних структур. Вірш В.Свідзінського "Сарай" розглянуто як зразок "семантичної поетики". Проаналізовано також інтертекст Клюєва у тексті Свідзінського.
докладніше тут

НОВА З(Б)ІРКА: ВИБРАНЕ З ЧИТАЦЬКИХ РЕФЛЕКСІЙ

Третя книжка Тані Малярчук "Як я стала святою" ставить остаточну крапку (якщо кому те не було зрозумілим і після попередньої Тетяниної роботи) у зазначенні двох тез щодо сучукрліту. По-перше, можна з полегшенням зітхнути: надія є, всі ті балачки про молодь, яка активно творить нову українську культуру, подекуди все ж інкрустовані істиною.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Знак прощення

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Березень 26, 2007 р., понеділок.

Наше інтернет-видання продовжує започатковану серію психологічних етюдів. Як ми вже казали, у виборі твору та автора ми керуємося найбільш універсальним способом — навмання. Відтак після етюдів про новелу ми знову повертаємося до української літературної класики. Сьогодні будемо говорити про новелу Леся Мартовича "Грішниця" .



Лесь Мартович
Твір галицького письменника рубежу ХІХ та ХХ століть розпочинається, втім, з тої ж самої відправної точки, що й новела Лєри Лауди — з чекання смерті. Головна героїня Леся Мартовича, Анничка, починає довгу репліку діалогу із своїм чоловіком Андрієм — фактично, монолог про свою візію близької вже смерті: "- Я вже не перебуду цеї осені. Як спаде осіння мряка, то задушить мене. Правду мені вповіла баба Палагна: "Що як, каже, половина тебе всередині обірвалася, то шкода вже й надію мати. Ось-ось, каже, та й по тобі". Вірну мені правду сказала." Від того, що Анничка, на відміну від Єви з "Металевого присмаку на язиці", не перерізає собі вени, її близька смерть не стає для неї менш неминучою.

Анничка, отже, входить в останній час свого життя — приготування до смерті, яку вона бачить не як цілковиту темряву й небуття, а як перехід. Смерть — це єдина візія і перспектива її майбутнього, вона вже трохи намагається заглянути в світ, яку є уже за останньою межею. У Аннички вистачає мудрості й життєвої сили, щоб цю перспективу прийняти, щоб не ховатися за сподіваннями вилікуватися, повернутися до життя, за повсякденними клопотами. Звідти, зі свого останнього часу, вона розглядає своє життя, намагаючись позбавитися тягарів, які їй не хочеться тягти із собою, покаятися в гріхах. Дивний, незбагненний для буденного світосприймання погляд — коли людина навіть потаємно радіє своїм передсмертним стражданням, оскільки вони для неї є знаком покути і прощення — всього того, що там, на тім світі, здійснити буде неможливо…

Власне, конфлікт буденної свідомості Андрія та свідомості Аннички, що вже збирається постукати в браму Неба, і є драматичною основою новели. Анничка виповідає чоловікові свій гріх — потаємну любов до Івана, душевну й тілесну. Але ця сповідь страшенно лякає Андрія, він воліє краще прийняти все як є , навіть прийняти зраду дружини, аби тільки його життя не втратило свого ритму й повсякденного наповнення: "Ти жінка годна: у тобі кров грала. А мені що за кривда, як ти вистелила в хаті на постелі м'ягонько, що я спав, як по купелі? Та соромся щось таке нагадувати".

Ось вона, неспівмірність двох людей, поєднаних шлюбом: Анничка кається в тому, що віддала всю свою любов іншому, тоді як Андрій всіляко намагається уникнути каяття в тому, що він так і не зміг стати любов'ю всього її життя, хоч мав усі для того можливості, включно із освяченою Церквою обіцянкою. В цьому останньому часі явно видно, чим є його любов супроти її любові: любов'ю наймита супроти любові тієї, яка знає, чим є свобода.

Чим є завершення новели, ота Анничина відповідь "Не буду" у відповідь на Андрієве прохання-замовляння не журитися (і не промовляти такого, що він боїться слухати)? Анничка пристала на Андрієву думку? Ні. Це — знак Божого прощення і відпущення за гріх Анничці, а також її прощення й мудрого розуміння Андрія з усім його нерозумінням її…