архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

УЛЬЯНЕНКО ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Зовсім нещодавно, після п'ятирічної перерви вийшли три нові книжки Олеся Ульяненка — "Знак Саваофа", "Син тіні" і "Богемна рапсодія", які були презентовані 26 жовтня в кнайп-клубі "Купідон" на творчому вечорі письменника, відомого передовсім своїм романом "Сталінка", завдяки якому він став лауреатом малої Державної премії ім. Тараса Шевченка в 1997 р.
докладніше тут

"ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ"

Коли я прочитала роман Ірен Роздобудько, який називається "Останній діамант міледі", сталося щось не те — ніби якесь розчарування або, радше, неочікуваний ефект. Короче, глюк у матриці. Місяць я думала над цим романом, але потім вирішила звернутися до письменниці за роз'ясненнями. Отже відповіді на запитання про роман плавно переросли в інтерв'ю.
докладніше тут

ОСТАННЯ НАДІЯ САМОСТРАЧЕНОЇ

Основна частина "Щоденника страченої" дійсно зовнішньою композицією наслідує щоденникові записи. Проте — героїня-оповідачка не тільки читає свою історію, а ще й напружено та зосереджено рефлексує над нею, а рефлексія — це шлях до усвідомлення того, чим є власна особистість та її буття. У Марії Матіос і сама пристрасть, і її рефлексія, і рефлексуюча особистість — категорії в значній мірі соціальні.
докладніше тут

ВЕЧІРКА, ПОДАРУНКИ, ТОРТИК І... "СУМНО"

19 жовтня 2006 року в мистецькому кнайп-клубі "Купідон" інтернет-портал "Сумно", присвячений українській культурі та мистецтву, відсвяткував свій перший день народження.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Втрачені ілюзії

Анастасія ЧИРОК, Київ.
Листопад 17, 2006 р., п'ятниця.

Видавництво "Кальварія" . Автором роману під назвою "Морок" є Любомира Княжич, яка, судячи з написаного у книжці, у 2003 році мешкала у Вільнюсі, а потім переїхала до Києва. Цей роман і мусив стати рефлексією щодо київського життя — життя, забрудненого сміттям, чужоземною американською та російською культурою.

Зрозуміло, чому видавництво звернуло увагу саме на цю книжку. По-перше, тема "національного менталітету" (хоча в епіграфі і зазначено "казочці про національний менталітет присвячується", виявляється, що герой роману хоче розповідати все ж таки про кохання — мовляв, він ще замалий, щоб у свої 25-ть теревенити про такі серйозні речі). По-друге, виграшна та цікава для читача урбаністична тема — всі події роману відбуваються у Києві, в помешканнях офісу та звичайного житлового будинку з "верблюдами", які обпльовують підлогу на першому поверсі. По-третє, герої роману є людьми зі складною долею. Борис — який і є головним оповідачем — син батька-злодія та мати-алкоголічки, а його кохана Люба — дівчинка з тендітною нервовою системою, котра тягне на собі цілий віз офісних проблем та вдає сильну спокійну жінку. Четверте, книга містить багато викривальних місць про бездуховність та руйнівну силу корпоративної культури, про тупі глянцеві журналів та радіо "Шансон".

Дійсно, український читач із задоволенням купив би таку злободенну книжку. Але, на жаль, роман пані Княжич є слабким саме у художньому плані. Авторка дуже часто зривається з оповіді на гасла, які личать радше публіцисту.

Котлети й таргани мають бути відокремлені, а не кинуті докупи, як це вийшло у пані Княжич, коли публіцистика руйнує і без того хитку будівлю роману. "Потворна пародія на культуру, яку ми захищаємо вже кілька тисяч років", "Поле Чудес у Країні Дурнів", "головне — соціальна адаптованність", "кретинські чоловічі журнали", "і тоді, драконе, ти просто перегриз смердючу горлянку якомусь біологічному покидькові, так само легко, як зараз гризеш яблуко..." — і жодної іронії, все дуже серйозно!

Прикро, але знов, як у випадку , наші надії побачити нову зірку молодої української літератури не виправдалися.

P.S. Читаючи роман Любомири Княжич, який відредагований письменником Леонідом Кононовичем, мені хотілося б дізнатися: як виглядав текст у початковій авторській редакції і чи не мусимо ми подякувати вдалими епізодами у "Мороку" саме панові редактору?