про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

17 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії — жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

МАНЕВРИ У МАЛОМУ СВІТІ
Євген ПОВЄТКІН

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань — "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку — молода українська письменниця Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.
докладніше тут

ЩАСЛИВІ ЖЕРТВИ ТАЄМНИХ БАЖАНЬ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Євгенія Кононенко написала новий роман "Жертва забутого майстра". Ця книжечка, подібно до інших творів письменниці, маленька, кишенькового формату, після її прочитання починаєш сприймати текст як старовинну дерев'яну скриньку, майстерно інкрустовану — та обов'язково з подвійним дном. Чому так? Читач сам здогадається, прочитавши роман.
докладніше тут

ТЕКСТ-ЗІЛЛЯ
Олександер КРАСЮК

Звідки сучасні юні авторки беруть снагу для викроювання текстів у середньовічному стилі visio? Саме так, із повним на те правом, позначила жанр своєї запаморочливої "Історії" Ксеня Харченко. Де вона підчепила це почуття часу, яке безперервно омиває світ від мертвотної закам'янілості? Заразилася через читання в підлітковому віці лірико-епічних хронік Маркеса? Так, у Ксені поки що нема великого людського досвіду сходжень, знахідок, падінь і втрат, як у того покійного латиноамериканського мудреця.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Знайомий знак катастрофи

Пьотр Кофта (Piotr KOFTA),
переклад з польської Євгена ПОВЄТКІНА.
Квітень 23, 2007 р., понеділок.

Адам Бодор, (Adam Bodor) угорський письменник родом з Шедмогрода, доводить своєю збіркою "Повертаючись до вухатої сови" ("Z powrotem do uszatej sowy"), що він є одним із найдовершеніших сучасних новелістів

Оповідання нині вважаються такою собі літературної вправою, розгріванням перед конструюванням серйозної прози, засіб заповнення часу для творця в періоди творчих криз. І в цьому всьому є трохи правди. Але ми маємо в сучасній літературі також приклади новелістики найвищої проби, яка вже не тільки не потребує жодних виправдань, а сама творить нові стандарти: варто згадати хоча б оповідання Райсмонда Карвера або . До творців, що володіють малою формою із гідною подиву майстерністю, тепер ми маємо додати Адама Бодора. Его збірка "Повертаючись до вухатої сови" для багатьох може стати відкриттям року.

Бодор — це екстраклас угорської літератури, що в Польщі ще не становить жодної особливої рекомендації. Але, на щастя, автором "Округу Сіністра" захоплюється , а тому "Повертаючись…" — то вже четверта книжка, надрукована видавництвом "Чорне" (Czarne).

Варто пригадати біографію письменника, бо вона тісно пов'язана із світом, який він створює в своїй прозі. Народився 1936 року в Клужі, в 16 років був засуджений румунським режимом до ув'язненння на шість років за участь у таємній антикомуністичній організації. То факт, що він був угорцем, йому зовсім не допоміг. Вийшов із в'язниці через два роки, розпочав зайняття теологією, пішов працювати робітником, архівістом і нарешті — аж майже двадцять років — вів життя скромного публіциста під пильним оком цензури та румунських спецслужб — Секурітате. Тільки 1982 року він вирішив виїхати з Румунії та оселитися в Будапешті

Однак Бодор не епатує своїм мучеництвом. Навпаки, реальність його прози є аскетичною, вона якнайдалі уникає автобіографічних подробиць, емоційно ощадлива і часто — вражаюче аморальна.

В країну Бодора важко увійти з огляду на очікування, які ми маємо щодо світу літературного твору. В оповіданнях письменника з Шедмогрода сплутані всі причинно-наслідкові зв'язки — неначе всі вже віддавна знають, що має статися. Такий особливий фаталізм посилює всеохопний підшкірний переляк, який керує словами й діями героїв. Таке саме відбувається з почуттями, які угорський письменник немовби вивертає навспак: близкість майже завжди призводить до розставання, зради або жорстокості, чуйність — до віддалення і втечі. Тепла і безпечна в нього тільки самотність.

Бодор грається з читачем у недомовленість — уникає пафосності, чітких та ясних декларацій, загальновідомої символіки. Правда ніколи не стає явною, хоч ми відчуваємо її майже що пучками пальців, перегортаючи сторінки книжки. Здається, що оповідання із збірки "Повертаючись до вухатої сови" були б прекрасним матеріалом для сценічної постановки — з їхньою театральною умовністю, вагою, що мають окремі жести та спостереження.

Однак говорити про те, що Бодор пише про тотальну неволю думок, тіл і простору, напевне, було б банальністю. Угорський письменник подає пейзаж після катаклізму, змінений та здеградований світ, хоча в той же час ми маємо відчуття чогось дуже знайомого, замкненого в чотирьох стінах, із запахом рідної центральноєвропейської пилюки. В цих текстах немає драматичних конфліктів, є дивна, сновидна відстороненість. Коли ми передчуваємо, що за хвилину станеться щось страшне, ми маємо з того щось схоже на сатисфакцію самогубця. Прекрасна література.

Z powrotem do uszatej sowy", Adam Bodor, przel. Tadeusz Olszanski, Malgorzata Komorowska-Fotek, Elzbieta Sobolewska, Czarne 2007

Оригінал статті читайте тут:
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]