архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

САМКИ ТА ЯЙЦЕКЛАДКИ: ПРИГОДИ У ДРОГОБИЧІ
ігор дефолт

Мандрівний проект "Самки і яйцекладки" Гриці Ерде вже побував в кілької містах України: Київ, Харків, Ірпінь, на черзі — Івано-Франківськ та Львів. 13-ого травня виставку було відкрито і в м.Дрогобич, але вже 14-ого травня представників міськради вирішили її закрити.
докладніше тут

АРТЕМ ЧЕХ. ЦЕ ВИ ЗНАЙДЕТЕ ТУТ
Іра ЦІЛИК

Це не рецензія й не анотаційка. Це звичайна дрібна помста. Але про те потім. Спочатку, фактажу заради, маю вам розповісти про книгу (а точніше, перспективу книги) Артема Чеха, що виборов 1 місце на конкурсі "Міський молодіжний роман" від видавництва "Фоліо" зі своїм романом "Цього ви не знайдете в Яндексі".
докладніше тут

НАРИСИ НА БЕРЕГАХ ВІЗІОНЕРСЬКОЇ КНИГИ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Цю статтю варто було б назвати "нотатками на берегах книги Юрія Андруховича "Таємниця". Вони з'являлися під час читання тексту, як відгук на якесь речення, образ чи... просто тому, що саме у цей момент щось пригадалося. Тому розділи статті переважно не пов'язані логічно, а можуть сприйматися як ремарки.
докладніше тут

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії — жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

МАНЕВРИ У МАЛОМУ СВІТІ
Євген ПОВЄТКІН

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань — "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку — молода українська письменниця Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Don't eat my food

ігор дефолт
Травень 16, 2007 р., середа.

Нещодавно в Ірпіні відбувся конкурс творчої молоді під егідою "Смолоскип". Однією з родзинок поетичного читання стала відеопоезія молодої львівської художниці Гриці Ерде Don't eat my food.


Про презентацію цієї відеопостановки можна говорити багато. Вона викликає настільки контрастні думки, що сподіватися на одностайність думок марно. Почнемо з концепції. За словами авторки, основною ідею відеопостановки є роздвоєння особистості молодої жінки, яка відчуває себе краще в образі чоловіка. Назва Don't eat my food є наголошенням про звернення до самої себе. На екрані головна героїня, вродлива та жіночна, постійно їсть і вибльовує щойно спожиту їжу. Але героїня занадто беззахисна, тому її відштовхують на задній план, щоб міцніша і чоловічніша сестра її захищала.

Можна виголошувати довгі тиради про фройдівський психоаналіз цих двох жінок, які вживаються в одному тілі, але перейдемо до іншого, не менш цікавого аспекту фільму — візуалізації.


Постановка кадру нагадує портретні інсталяції, де лице знімається в анфас на тлі природи або стіни синього і чорного кольору. На запитання про фон, ми отримуємо відповідь: жіноче начало переслідує мене всюди, де б я не була, тому фон саме такий. Іншого забарвлення вони не несуть.

Відео змонтоване з відеоефектом old movie, що в принципі є старим способом вирівняти якість оригіналу. Протягом всього відеоряду триває монотонна начитка віршів Гриці Ерде. Що з'явилось першим — вірші до фільму, чи фільм для віршів?!

Коментарі

З самого залу найкращими коментарями стали овації, які повторювались тричі. Люди, пережовуючи щойно побачене, мовчали і чекали, що буде далі. Сподобались влучні запитання Галі Карпи, вони дали змогу решті глядачів почути відповіді на власні думки.


Запитання, яке переросло в дискусію, пролунало від Ростика Семківа: чи вважаєш ти своє кіно епатажним? Важко було почути зв'язну відповідь, оскільки до дискусії долучились ще глядачі, що стали на захист авторки. Епатаж став одним з невід'ємних інструментів сучасного мистецтва. Але чомусь подібні закиди дуже рідко лунають в бік старших художників, можливо, критики вважаєть, що їх епатаж вже з інструменту перетворився на концепт. Хоча, це можна було сказати і про Грицю Ерде. У своїй творчості вона створила три площини для вираження ідеї: вірші, відео та картини, тим самим начебто обрамляючи глядача трьома стінами, а в створеному просторі чітко відобразила свій внутрішній стан і дуже влучно відтворила його атмосферу.

Don't eat my food, Ірпінь, 2007. Гриця Ерде

Відео можна переглянути за адресою: