архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

САМКИ ТА ЯЙЦЕКЛАДКИ: ПРИГОДИ У ДРОГОБИЧІ
ігор дефолт

Мандрівний проект "Самки і яйцекладки" Гриці Ерде вже побував в кілької містах України: Київ, Харків, Ірпінь, на черзі — Івано-Франківськ та Львів. 13-ого травня виставку було відкрито і в м.Дрогобич, але вже 14-ого травня представників міськради вирішили її закрити.
докладніше тут

DON'T EAT MY FOOD
ігор дефолт

Нещодавно в Ірпіні відбувся конкурс творчої молоді під егідою "Смолоскип". Однією з родзинок поетичного читання стала відеопоезія молодої львівської художниці Гриці Ерде Don't eat my food. За словами авторки, основною ідею відеопостановки є роздвоєння особистості молодої жінки.
докладніше тут

НАРИСИ НА БЕРЕГАХ ВІЗІОНЕРСЬКОЇ КНИГИ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Цю статтю варто було б назвати "нотатками на берегах книги Юрія Андруховича "Таємниця". Вони з'являлися під час читання тексту, як відгук на якесь речення, образ чи... просто тому, що саме у цей момент щось пригадалося. Тому розділи статті переважно не пов'язані логічно, а можуть сприйматися як ремарки.
докладніше тут

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії — жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

МАНЕВРИ У МАЛОМУ СВІТІ
Євген ПОВЄТКІН

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань — "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку — молода українська письменниця Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Артем Чех. Це ви знайдете тут

Іра ЦІЛИК, Київ.
Травень 16, 2007 р., середа.

Це не рецензія й не анотаційка. Це звичайна дрібна помста. Але про те потім. Спочатку, фактажу заради, маю вам розповісти про книгу (а точніше, перспективу книги) Артема Чеха, що виборов 1 місце на конкурсі — не хотів віддавати центральну троянду зі святкового пирога Чеху. Хай там як, але ви дійсно не знайдете його імені ані в Яндексі, ані будь-якому іншому закопелку інформаційної мережі. Свіжа — аж гаряча — кров нікому не відомого автора, натомість, пульсує в кожному рядку його першої книги (щоби не повторюватись кожного разу, зазначу тут: книга має напевно вийти у друк лише за кілька місяців, тож давайте обійдем умовності і поговоримо про неї вже тепер).


Перш, ніж ставити хоч які суб'єктивні діагнози, почну із простого аналізу: слово "Я" у тексті книги зустрічається близько двох тисяч разів. Такі високі показники вітаміну Я в організмі письменника, якому "одразу за двадцять", абсолютно нормальні. Автор книги — здоровий, живий, непричесаний, чесний хлоп, що бравує градацією від інфантилізму до набутого цинічного пфекання, і пише книгу імені себе. В принципі, майже кожен письменник проходить цей етап першого діалогу зі світом, виписавши всі свої дитячі комплекси, дідо, бабу, перші шмарклі, сигарету, ерекцію тощо, щоби перейти на наступний рівень гри чи взагалі припинити писати. "Цього ви не знайдете в Яндексі" є саме такою самосповідю зі "споднім", спогадами, мріями, роздумами, що сам Чех визначає як "літературний вінегрет" та називає всього лише текстом, ссилаючись на одного з героїв "Процесу" Славоміра Мрожека, чиї твори були завше закороткими для роману й задовгими для оповідання. Але, менше з тим, йдеться як раз про той випадок, коли ЯК в книзі важить набагато більше, ніж ЩО.

Як герой книги гуляє, як читає авторів діапазоном від Довлатова до Тичини, як дражнить скінів, як співає пластунські пісні, покурює травичку, мається з москвофілками, няньчить трирічних дітей, труїть голову екзистенційними одкровеннями і те де, і те пе, читати цікаво, навіть не зважаючи на певну несвіжість такого потоку свідомості у контексті літератури взагалі. Але дзвінкий авторський голос Чеха підкупає:

"…Тоді мені потрібен був мегаполіс, шум автомобілів, сирени швидких, ринки та площі, інфраструктура з усіма її перукарнями, молочними магазинами, аргоцентрами, мережами ресторанів та авітамінозом. Мені як повітря були необхідні метрополітен та трамваї, тролейбуси і маршрутки далекого спрямування, річковий вокзал, скло, метал, каміння, банки та біржі, бляді та фунікулери, філії американських церков, де збираються побиті цвяхами та сережками діти урбану, мені потрібен був важкий рок металевих та гіпсокартонних вулиць, колоністські замашки власників торгових кварталів, підземні переходи, сталінський ампір, автомати з кавою та банкомати, збіговиська представників різних молодіжних та не тільки субкультур, книжкові та музичні крамниці, полиці, скульптура, архітектура, цигарки та розбиті слоїки з молоком, з іржею, з кров'ю, з клеєм, з цукром, сиропом та олією, на якій мав би послизнутися бодай один порядний Берліоз. Я прагнув ніжності, жорстокості, вбивств, народжень трійні, вирізаних апендиксів та випадкових перехожих, радіоактивного повітря та розбитих мрій... Все це міг мені дати Київ".


Чи дав все це Чеху Київ, сказати важко. Бо крізь усі оті словесні добреники з нальотом набутих у великому місті плевел часом проступає щось дійсно легке та пронизливе. І дочитавши книгу до кінця, складається враження, що автор подорослішав як раз в процесі її написання.

"У двадцять років, не маючи хронічних хвороб, я інколи посмоктував валідол, мав нікчемний вигляд і важку печінку. Мені треба було зав'язувати із усім цим лайном, зайнятися якимсь видом спорту або, в гіршому випадку, мистецтва. Ну, не знаю, записатися у авангардисти, зображувати на своїх полотнах пеніси. Малювати ілюстрації до пісень гурту "Канібал Корпс", або піти у народні лікарі і рятувати нещасних діточок, хворих на ДЦП, різними травами. Втім, я можу стати і музикантом, навіть композитором, домогосподаркою чи стриптизером, я зможу писати романи й енциклопедичні словники… Відпусти мене, Господи, чуєш, відпусти мене туди, де зелена трава, де нема асфальту, де меблі розставлені по феньшую, а у холодильнику чекає на мене здорова, гармонійно поєднана усілякими там мінералами та бетакаратинами їжа, я хочу бігати весняними ранками у парку, зимовими вечорами не вилазити зі спортзалу, хочу мати біцепси, трицепси, трапеції, пахнути хочу, як занурений у спеції, чи як там Положинський розказував?.."

Отже, переповідати книжку, яка ще тільки знаходиться на внутрішньоутробній стадії, я більше не буду. Що ж до помсти… Ваша незлостива покірна слуга вже потепліла серцем як раз у процесі написання цієї нерецензії чи неанотаційки. Просто будучи однією з ліргероїнь вищезгаданої книги, хочу вас попередити: всі персонажі і події у тексті невигадані. Будьте пильними — можливо, саме в той час, коли ви живете собі і спокійно длубаєтесь в носі, якийсь молодий письменник пише з вас книгу імені себе!:)

запозичено з:
літературно-мистецький альманах "Золота доба" (2007). Презентаційний випуск
передплатний індекс: 96448