архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

СКАЗОЧНАЯ ЛЮБОВЬ

В романе "Тролль" финская писательница Йоханна Синисало предложила остроумный микс из мифологических сказаний, истории гомосексуальной любви, а также идей об экологическом кризисе цивилизации. С не меньшим основанием эту книгу можно назвать сиквеллом "Чужих", где вместо монстров в современные мегаполисы проникают хтонические существа — тролли.
докладніше тут

ШАНУЙТЕ ДИТИНСТВО!

Інтерв'ю з письменницею Галиною Ткачук.

Для того щоб побачити світ очима дитини, не обов'язково перечитувати велетенські томи педагогічної літератури, не обов'язково ламати мізки над створенням машини часу, щоб вона перенесла вас у дитинство, навіть не обов'язково досліджувати дітей в дитячих садках та школах. Можна просто прочитати книжку Галини Ткачук "Славка".
докладніше тут

СЛАДКИЙ ГОЛОС КАСТРАТА

В отличие от prima donna, в Италии их называли primo uomo, virtuoso и musico, во Франции их именовали "огрызками" или "кастратами". Этих мальчиков, обнаруживших большие музыкальные способности еще в детстве, в возрасте от 7 до 12 лет оскопляли, затем брали на привилегированное обучение в консерватории. Для их напоминающие женские, но необыкновенно чистые и сильные голоса, композиторы XVIII века специально писали оперы.
докладніше тут

ЧОРНА ТРОЯНДА МСЬЄ ПАСКАЛЯ

У новому романі "Амулет Паскаля" Ірен Роздобудько описала серйозні речі — стан свідомості під час клінічної смерті, звинуватила філософа Паскаля у самогубстві героїні роману та розкрила таємниці особистого життя письменника Джона Фаулза. А якщо без жартів, читайте далі...
докладніше тут

PRO "КОНТРАБАС"

Найперше враження від "Контрабаса" Патріка Зюскінда, книги, яка вперше уславила його в якості сучасного прозаїка, — враження театральне. Твір побудовано за принципом моновистави. "Контрабас", книга, яка читається на одному подиху — побудована на сповідальності, властивій моновиставі, — і театральності, властивій щирій сповіді. Адже неможливо позбутися театралізації, виговорюючи власний світ, свої найбільш особисті речі, — інакше сповідь замість очистити спустошує тебе.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Металевий присмак на язиці

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Лютий 26, 2007 р., понеділок.

Наше інтернет-видання продовжує серію психологічних етюдів. Минулого разу розглядали класику української новелістики, твір , в свою чергу присвячений іншому, не менш психологічному й не менш класичному твору укрліту — "Цвітові яблуні" Михайла Коцюбинського.

Але наше видання, зокрема, і серія психологічних етюдів у чималій мірі формується за принципом "навмання". І цього разу маятник нашої уваги відхиляється в зовсім протилежний бік. Якщо минулого разу ми писали про письменника-класика, що загинув майже 73 роки тому, то тепер напишемо про молоду письменницю, котра поки що має публікації лишень у Інтернеті.


Отже, мова піде про новелу Лєри Лауди "Металевий присмак на язиці" (). Головна героїня на ім'я Єва зачиналася в своїй кімнаті й розрізала собі вени. Це — початок, після якого час починає стрімко ущільнюватися, немов порохові гази в стволі вогнепальної зброї вже після натиснення курка, але ще перед пострілом. Хвилини розтягуються в довжелезні, немов години, проміжки часу, які свідомості все важче долати. Єва хоче побачити, відчути на смак і на запах, усвідомити, чим є насправді та сама мить, мить переходу, але це є бажання приречене на невдачу — час, принаймні для неї, поступово зупиняється, сили на долання його все зростаючого спротиву стає все менше й менше, аж поки не настає цілковита зупинка. Зупинка зовсім близько від бажаної миті, зовсім близько від переходу, зрештою, від мети Євиного життя.


Малюнок Егона Шіле
Адже Єва з особливою гостротою переживає питання, яке зрештою стоїть перед усіма людьми — чим насправді є життя? І вона знаходить свій спосіб відповісти на нього. Розкласти його, як теорему: "Життя — то не є смерть", і довести її своїм останнім усвідомленим вчинком — від протилежного. А перед читачем, як й перед оповідачкою (оповідь ведеться від другої особи, хтось невидимий (невидима?) немовби стоїть поруч і звертається до Єви на "ти") маячить запитання — Єві вдалося чи не вдалося? вдалося чи не вдалося? — відчути, й усвідомити "ту саму" останню мить...

Глибокий світоглядно-філософський і мистичний конфлікт між силами життя і силами смерті, які й спокусили Єву шукати відповіді в такий жахливий спосіб, Лєрі Лауді вдається відтворити перш за конфліктом двох естетик: прекрасного назовні й потворного, огидного — всередині, в душі. Тоді як криваво-гарна червона квітка розквітає на білій підлозі, в душі яскраві й живі образи близьких людей перетворюються на потворних примар і врешті-решт зникають назавжди. Й порівняння з чорною жіночою білизною з'явилося не випадково: вона потенційно може викликати шквал нарізноманітніших почуттів та емоцій — від солодкого і млосного заціпеніння до нестримної огиди, аж блювоти...

Жахлива, трагічна Євина помилка: адже всі ці відчуття, і ще багато-багато інших, серед яких ще так багато зовсім незнаних є лише в житті, тому зрозуміти його "від протилежного", стрімко прямуючи до смерті — неможливо...

Але є в новелі "Металевий присмак на язиці" не тільки трагедія, але й промінець світла. Є віра — а це така сила, яка, за євангельскою притчею, гори примушує рушати з місця. Віра в те, що насправді є розуміння, і щастя, і любов, і смисл — і в те, що в результаті наполегливих пошуків його таки можна знайти. Тільки от всі ці речі герої Лєри Лауди шукають не там. Життя намагаються виміряти смертю, знайти співчуття, розуміння, любов у егоїстів, а ще під'юджують себе гнівом, швидким сексом, збоченнями, наркотиками, легко роблять непоправні речі, не знаючи їм справжньої ціни... Що ж — шляхи Господні відомі тільки Йому, й певно, багатьом і такого життєвого досвіду не уникнути. А проте досвід Єви краще пережити все ж завдяки літературі — майстерній психологічній новелі Лєри Лауди.