про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

17 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ТРИ ВИМІРИ САМОТНОСТІ
Євген ПОВЄТКІН

У випадку з "Екстрактом самотності", заголовним твором однойменної прозової книжки молодої львівської письменниці Ольги Криворучко, питання "для чого людині потрібна самотність" можна конкретизувати в трьох напрямах. У результаті вийде тривимірне представлення, вісями якого суть: "для чого самотність мистцеві", "для чого самотність мандрівникові" та "для чого самотність жінці".
докладніше тут

АРТЕМ ЧЕХ. ЦЕ ВИ ЗНАЙДЕТЕ ТУТ
Іра ЦІЛИК

Це не рецензія й не анотаційка. Це звичайна дрібна помста. Але про те потім. Спочатку, фактажу заради, маю вам розповісти про книгу (а точніше, перспективу книги) Артема Чеха, що виборов 1 місце на конкурсі "Міський молодіжний роман" від видавництва "Фоліо" зі своїм романом "Цього ви не знайдете в Яндексі".
докладніше тут

НАРИСИ НА БЕРЕГАХ ВІЗІОНЕРСЬКОЇ КНИГИ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Цю статтю варто було б назвати "нотатками на берегах книги Юрія Андруховича "Таємниця". Вони з'являлися під час читання тексту, як відгук на якесь речення, образ чи... просто тому, що саме у цей момент щось пригадалося. Тому розділи статті переважно не пов'язані логічно, а можуть сприйматися як ремарки.
докладніше тут

СТАРТОВИЙ МАЙДАНЧИК ДЛЯ ЧИТАННЯ
Інтерв'ю підготував Євген ПОВЄТКІН

Саме в шкільному віці формується ставлення до читання, літературні смаки та уподобання. Інтернет-видання KUT.ORG.UA подає до певної міри унікальне інтерв'ю, завдяки якому ми спробуємо подати погляд учнів, що нині вивчають літературу на уроках у школі. Отже, до уваги читачів — інтерв'ю з ученицею 10 класу однієї із шкіл Києва, журналісткою, що пише про сучасну українську літературу Мариною Рудською.
докладніше тут

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії — жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

МАНЕВРИ У МАЛОМУ СВІТІ
Євген ПОВЄТКІН

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань — "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку — молода українська письменниця Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.
докладніше тут

DON'T EAT MY FOOD
ігор дефолт

Нещодавно в Ірпіні відбувся конкурс творчої молоді під егідою "Смолоскип". Однією з родзинок поетичного читання стала відеопоезія молодої львівської художниці Гриці Ерде Don't eat my food. За словами авторки, основною ідею відеопостановки є роздвоєння особистості молодої жінки.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Книга про (для?) Блазнів

(Колода карт для читання під твердою обкладинкою)

Марина РУДСЬКА, Київ
Червень 4, 2007 р., понеділок.

Що ж, пограємо в карти з Марією Штельмах?

В колоді карт існують джокери. Вони, сідаючи за гральний стіл, гадають, що грають всіма іншими картами, але тим часом доля грає ними. Спочатку джокери були нормальними людьми, що мали краще чи гірше дитинство, мрії, прагнення… А тепер вони просто джокери, гральні карти, що блазнюють всім чим лише можна, що загубилися в світі та в собі.

Чотири джокера, чотири долі: Віта, Лола, Карл, Езоп

Віта ховалася від щирості, блазнювала перед коханням, жонглювала подорожами, чи то втечами, любила ворон та антени. А також вона шукала чогось в мистецтві: натурщиця, що кохалася з художником, скульптор, що заліпив себе в скульптуру, а потім розбив. І помер. Віта не мала справжніх почуттів, реальних емоцій, бажань і саме їх намагалася віднайти. Маючи матеріальний достаток, друзів, чоловіка, роботу, Віта не мала нічого.

Лола хотіла сховати себе, блазнювала безпосередньо з собою. Їй так не подобалася та проста дівчина, котрою вона була, тому вона її так старанно ховала. Їй так хотілося бути іншою: красивою, багатою, коханою. Але вона була проституткою. Вона хотіла нею бути. І виражала свій хороший настрій короткими спідницями.

Езоп хотів мати гроші. Хоч він і любив батьків, але вони — звичайні селяни, тому вони були від нього далекі, й він соромився їх і намагався заховати своє селюцьке нутро за вигаданими ним же нормами та ідеалами. Він хотів грошей і ради цього блазнював перед жінками. Брехав їм в очі, закохував у себе, жив за їх кошт. Звичайнісінький альфонс? Голохвастов по-штельмахівськи? Чи просто блазень?

"Він — актор, невизнаний талант якого оплачується дивовижними рахунками його коханок"

Карл грав у справедливість. Він переконував себе, що вбиває не за для помсти, а за для справедливості. Його справедливість полягала у доведенні чогось самому собі, здобуттті чогось значимого, аби виправдатися перед самим собою за травмовану в дитинстві гідність. Карл грав роль люблячого батька та сумлінного двірника. Він любив прибирати вулиці, двори, зайвих людей, що не вписувалася в його власний світ.

Джокери мали багато спільного. Вони не любили своїх імен:

"з таким ім'ям як у мене, я ніколи не стану Ейнштейном"

І тому нікому не розповідали, що насправді їх звати Кіра, Марина, Макс та Антон.

Блазні блефують навіть із смертю. Але смерть блефує з блазнями, то дихаючи в обличчя, то підступно зникаючи. Померти вдається лише Віті… з другого разу.

Блазні грають в карти з долею, хоча, можливо, це вона ними грає. Почергово витягують джокера з її колоди. Джокер Віти — поїздка на Мальту, точніше, втеча від Києва. У такий спосіб вона хотіла повернути давно втрачене, але загубила те, що мала: коханого Аркадія, можливо тому, що запізно зрозуміла, що кохає?

Езоп теж отримав свого блазня — Анжеліну, якою давно марив. Анжеліну, що снилася йому і обманула його, налякала, пошила в дурні.

Лола витягнула з колоди долі Маркуса, дівчина сподівалася, що це щире, справжнє кохання, навіть взаємне. Виявилося, що це не зовсім так. Справжньою картою для Лоли став блазень Езоп.

Карл витягнув з колоди чергового гомосексуаліста, котрого хотів вбити заради справедливості у світі. Але гомосексуаліст вбив його тещу й дітей. Залишив по собі лиш жагу помсти.



Автор малюнка: Марина Рудська
І ось цю колоду карт, хтось постійно тасує (автор? Неназваний автором герой?), а потім розкладає подивитися, як же розташувалися джокери та інші карти. Тому Карл бачить Віту, Лола закохується в Езопа, Езоп краде гроші у Лоли, вона ж чіпляється за мітлу Карла. Тому в долі Лоли з'являється невідомий, що веде щоденник, тому Карл, що вбиває, опиняється раптом батьком убитих, тому Віта, що не кохає, раптом розуміє, що все ж таки кохає, а одурювач Езоп сам стає жертвою хитрості.

Люди живуть, усвідомлюючи свою масть і вартість, а джокери страждають, шукаючи себе в брехні, подорожах, мистецтві, вбивстві. Але нічого там не знаходять, як би вони себе не переконували.

У кожного з блазнів була крихта справжнього, що не давала їм, блазнюючи, остаточно згубити себе.

Віта, хоч і пізно, віднайшла своє загублене справжнє кохання, ходила слідами сліпих спогадів. Але розбивши скульптуру ворони на антені, можливо символу її минулих блукань і обману, вона накладає на себе руки. Тому що джокер — її суть, і жити, як людина вона не може. Вона потрапляє у відбій.

Лола закохується по вуха в Езопа, повертається до тієї простої дівчини, якою вона є. І все ніби чудово, але Езоп — блазень, і їх стосунки досить хиткі й побудовані на брехні. Лола не назвала свого справжнього імені чи професії. На що перетвориться згодом її нещодавно знайдена чирвова масть — невідомо.

Езоп має живе й пульсуюче дитинство, що не відпускало його серце. І на чолі його дитинства стояла Гренні, його бабця. Дитячі спогади повсякчас переслідують Езопа, вносячи корективи в його доросле життя. Але він так і не відпустив його, він так і не зміг віднайти і пофарбувати хрест бабці на кладовищі.

Карл мав живу помсту в серці. Його теж не відпустило дитинство, але не солодке, як у Езопа, а жорстоке й болюче, коли над ним поглузували хлопці, коли він пережив сильне приниження. Саме ота дитяча образа підштовхула вбивати гомосексуалістів і просто людей, що не подобалися Карлу.

Тонка авторська гра деталями змушує задумуватися над книгою, розгадувати її, прораховувати карти і ходи.

Блазні — люди, з яких зняли маску масті, вони мусять усвідомити себе в цьому світі, в цій грі. Але це не так просто. Тому вони заплутавшись і заплутавши інших, вибувають із гри, виконуючи чужу роль або потрапляючи у відбій, блазнюючи з картами, гравцями і собою.

Марія Штельмах. Блазні. — Харків: Фоліо, 2007
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]