про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

17 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії — жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

МАНЕВРИ У МАЛОМУ СВІТІ
Євген ПОВЄТКІН

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань — "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку — молода українська письменниця Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.
докладніше тут

ЩАСЛИВІ ЖЕРТВИ ТАЄМНИХ БАЖАНЬ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Євгенія Кононенко написала новий роман "Жертва забутого майстра". Ця книжечка, подібно до інших творів письменниці, маленька, кишенькового формату, після її прочитання починаєш сприймати текст як старовинну дерев'яну скриньку, майстерно інкрустовану — та обов'язково з подвійним дном. Чому так? Читач сам здогадається, прочитавши роман.
докладніше тут

ТЕКСТ-ЗІЛЛЯ
Олександер КРАСЮК

Звідки сучасні юні авторки беруть снагу для викроювання текстів у середньовічному стилі visio? Саме так, із повним на те правом, позначила жанр своєї запаморочливої "Історії" Ксеня Харченко. Де вона підчепила це почуття часу, яке безперервно омиває світ від мертвотної закам'янілості? Заразилася через читання в підлітковому віці лірико-епічних хронік Маркеса? Так, у Ксені поки що нема великого людського досвіду сходжень, знахідок, падінь і втрат, як у того покійного латиноамериканського мудреця.
докладніше тут

Я — ЗАНУДА?
Оксана ПАШКО

Мабуть, вже треба літературознавцям ввести новий жанр — сцени з життя самотніх-тридцятирічних. Саме про це знов йдеться в новій книжці польської письменниці Моніки Шваї "Я — зануда", перекладеній нещодавно російською видавництвом "Фоліо".


докладніше тут

ТАНЦЮВАЛЬНИМИ КРОКАМИ ПО ДОРОЗІ ЖИТТЯ
Євген ПОВЄТКІН

Не обійшлося, звісно, й без містифікацій: ми, читачі, маємо повірити в те, що в основу твору покладено рукопис самого Освальдо Панікоффскі, а Ріо Кундер — новий псевдонім українського поета і письменника, який раніше виступав під псевдонімом Семен Либонь — тільки надає пояснення і коментує, часом доволі уїдливо, і Освальдо Панікоффскі, і розказану ним історію, і написаний ним текст.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Дев'ять із десяти можливих

Олександер КРАСЮК, Київ.
Травень 02, 2007 р., середа.

Сьомого дня після народження чергового місяця-молодика — або 16 лютого, за григоріанським календарем, чи за добу до настання року Свині, за стародавнім літочисленням китайців, — на закрите засідання зібрався комітет достойників, щоб таємним голосуванням із тридцяти восьми зосталих після триразового просіювання кандидатів остаточно дібрати десять найкращих. Але на десять зарезервованих місць таких знайшлося тільки дев'ять...

Це не початок готичного роману. Ідеться про роботу Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка 2007 року. Імена лауреатів уже обнародувано. Проте формально указ про нагородження переможців головного державного конкурсу в галузі культури й мистецтва ще має підписати Президент. Він же в день народження Поета, 9 березня, в Оперному театрі має вручити лауреатам офіційні нагороди: диплом і почесний знак. Грошову частину премії (кожного разу її конкретну суму за поданням комітету затверджує Президент, минулого року вона становила 100 тисяч гривень) видають буденно та в іншому місці. Схожа практика є традиційною в усьому світі в царині державних премій.

Так само традиційно в деяких друкованих та інтернет-виданнях на адресу Шевченківського комітету лунають критичні голоси. Проте, на відміну від попередніх років, найзапекліші з антикомітетських публікацій майже не містять натяків щодо неадекватності високому званню когось із цьогорічних лауреатів. Творчий доробок кожного з них настільки беззаперечно якісний і значимий для української культури, що право лауреатів нести на собі відблиск імені національного генія майже не викликає сумнівів. Центральним пунктом критики залишається процедура добору переможців з-поміж претендентів. Себто — закритість процесу обговорень на всіх етапах, секретність аргументації членів комітету й недоступність інформації про те, хто з них "за" чи "проти" кого з номінантів голосував. Однак положенням про премію таємне голосування обумовлено тільки в третьому турі й під час визначення лауреатів. Із другого боку, хоча імена членів комітету добре відомі й навряд чи хтось має сумніви у фаховості кожного з них у своїй галузі, громадськість продовжує цікавити питання: "Цукерка кругла, дірки нема, а як туди повидло потрапляє?" Тобто за якими критеріями та кого добирають самі комітетники до замкнутого кола втаємничених?

Проте замкнутим колом радше можна назвати весь цей щороку повторюваний ажіотажний танок навкруг Національної премії. Зайвими видаються пропозиції щодо її переформатування. Наразі ані малоймовірні відкритість розмислів і дій членів комітету, ні всенародне голосування за претендентів на лауреатство не змогли б принести оновлення цьому 45-річному дереву. Уперше Шевченківську премію було вручено 1962 року за "високоідейні та високохудожні твори", що, звісно, напряму сприяли побудові комунізму. Той будівничий проект начебто згорнули. Але посутніх культурних змін у суспільстві не відбулося. В останній редакції Положення про Національну премію імені Тараса Шевченка написано, що вона "є найбільш престижною творчою відзнакою". Мовби рівень престижності можна нав'язати указом або купити за гроші.

Сьогодні претензії до Комітету з Національної премії — це сублімація претензій до держави Україна. До її імітаційної сутності, неспроможності захистити культурні інтереси й прагнення тих, чиїм ім'ям її легітимізовано, — українців. Українців не лише в суто етнічному сенсі, а всіх тих, котрі усвідомлюють себе громадянами саме України, а не просто жителями цієї тимчасово незалежної території. Великою мірою критика на адресу Шевченківського комітету — це реакція на майже тотальне панування в нашій державі чужинської культури. То хіба про якийсь національний престиж може йти мова?

Список лауреатів 2007 року

•  Микола Гобдич (художній керівник камерного хору "Київ"), мистецький проект "Тисяча років української духовної музики"

•  Остап Лапський (Республіка Польща), книжки "Себе: розшукую?!", "Обабіч: істини?!"

•  Михайло Мельник (режисер, актор), вистава "Гріх" (2004) Дніпропетровського українського театру одного актора "Крик"

•  Іван Остафійчук (художник), живописні цикли "Моя Україна", "Подорож до Батурина", "Бойківська сага"

•  Борис Плаксій (художник), живописні цикли "Агонія зла", "Творці незалежності"

•  Раймонд Турконяк (богослов, Велика Британія), переклад Острозької Біблії XVII сторіччя сучасною українською мовою

• Дмитро Стус (літературознавець), книжка "Василь Стус: життя як творчість"

•  Тарас Федюк (поет), книжка "Обличчя пустелі"

•  Андрій Чебикін (президент Академії мистецтв України), цикли художніх робіт "Кримські мотиви", "Жіночі образи", "Зів'яле листя"

Джерело:
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]