про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

17 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

СІМ МІШКІВ ГРЕЧАНОЇ ВОВНИ
Григорій ХАЛИМОНЕНКО.

Переклад Олеся Кульчинського роману Орхана Памука "Сніг" викликав неабиякий резонанс в українській пресі — на шпальтах газети "Дзеркало тижня", а такоє журналу "Всесвіт" читач міг спостерігати цілу дискусію з цього приводу. Однак, одна з статей — професора-тюрколога Григорія Халимоменка, — на превеликий жаль, все ж таки не була надрукована. Отже, подаємо її на віртуальних сторінках нашого часопису.
докладніше тут

МАГІЧНО-КАРПАТСЬКА СУМІШ
Євген ПОВЄТКІН

Чим є книжка Громовиці Бердник "Знаки карпатської магії"? Складається враження, що це — науково-популярна розвідка, точніше — щось схоже на жанр шкільної "книги для читання" — белетризований та ілюстрований додаток до основного підручника (враження посилює оформлення та шрифт тексту). Проте я волів говорити про "Знаки карпатської магії" не як про дидактичну літературу з уявного курсу "Основи мольфарської справи", а як про піар-проект.
докладніше тут

З ЦЬОГО МОЖНА ПОЧАТИ ТВОРЕННЯ
Євген ПОВЄТКІН

На жаль, деякі речі в житті стаються не так швидко, як хотілося б. Наприклад, прочитання книжки Тараса Прохаська "З цього можна зробити кілька оповідань", що вийшла в світ у івано-франківському видавництві "Лілея-НВ" іще в 2005 році.
докладніше тут

ДОНЕЦЬК. ЕКСКУРСІЯ В СТИЛІ "ЛИХОМ ОБ ЗЕМЛЮ"
Євген ПОВЄТКІН

Що є Донецьк? Коротко — місто, повністю побудоване за радянським зразком. От вам, кияни, харків'яни, львів'яни, одесити — живий, втілений у часі й просторі, приклад, що могло б стати з вашими містами за більшої наполегливості Радянської влади. Ваше місто також могло б бути повністю поглинуте різними пластами новочасної архітектури — конструктивізмом двадцятих, сталінським ампіром, величезним масивом "хрущовок" й ще більшим — панельних дев'ятиповерхівок "брежнєвського" часу.
докладніше тут

ГАМЛЕТ ТА БЖД
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Дебютний роман Сашка Ушкалова "БЖД" можна назвати одним із найвдаліших в ланцюгу "українського молодіжного роману". Про те, що Ушкалов — талановитий прозаїк, першим зауважив Сергій Жадан, і виявилося, був правий. Дійсно, 'явився гарний молодий письменник зі своїм стилем, який він вдало вливає і в старі бурдюки "абсурдистських п'єс", і в нові — прозаїчну форму.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Дорога, що веде до письма

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Вересень 24, 2007 р., понеділок.

У видавництві "Критика" вийшла в українському перекладі книжка польського письменника Анджея Стасюка "Дорогою на Бадабаг". Твір, що був опублікований у Польщі 2004 року, цілком витриманий у жанрі "нон-фікшн", тобто лірично-суб'єктивної прози, що вибудовується на міцному фундаменті документальності та біографічності, у випадку "Дороги на Бадабаг" — автобіографічного опису поїздок східноєвропейськими країнами.

Якщо спробувати провести жанрові паралелі із українською літературою, то перш за все на пам'ять приходить "Anarchy in the Ukr" Сергія Жадана, між іншим, теж написана 2004 року. Особливо чітко аналогії з книжкою Анджея Стасюка можна простежити в першій частині книжки харківського поета та письменника, в якій він описує свою поїздку місцями "махновської слави", тобто Донбасом та Гуляйпіллям.

Хоча в рефлексіях Анджея Стасюка з приводу мандрування просторами Східної Європи — колишньої Австро-Угорської імперії — більше світоглядних узагальнень та філософських побудов, а Сергій Жадан натомість раз по раз відволікається на сентиментальні спогади та не менш щемливі й сентиментальні етюди-замальовки, в одному обидва автори сходяться — вони обоє пишуть про Ніщо. Ні, не в смислі нищівного визначення недолугої писанини, коли кажуть — "та воно взагалі ні про що, товчуть воду в ступі тільки", а таки про Ніщо як про культурну, історичну і в якомусь розумінні навіть побутово-повсякденну категорію.

Сергій Жадан пише про виникнення Ніщо як про таку собі порожнину, "чорну діру" в реальності, яка виникла внаслідок обвалу радянської історії та ідеології, в значній мірі замішаних на неправді. Виходячи з цієї логіки, ця порожнина — наслідок стрімкого руху історії, коли за час одного людського життя встигли витворити та зламати цілком нову реальність. Якби її поява та занепад розтяглися на кілька століть, встигли дати життя ще кільком новим міфам і новим реальностям, то цілком можливо, що ніяких "чорних дір", про які пише Сергій Жадан, і не було б.

В Анджея Стасюка інша історія, інші швидкості та інші "чорні діри". Реальність, побачена та описана ним, цілком може уміститися в термін з ядерної фізики — напіврозпад. Саме феномен напіврозпаду може зробити розпад (вибачайте за тавтологію) практично нескінченним, дає можливість існувати світові, що тільки занепадає і не має жодного — анінайменшого! -натяку на творення. Як і Сергій Жадан, Анджей Стасюк не бачить у своїх подорожах одноманітне біле, сіре чи чорне тло — навпаки, пересотворений ним у "Дорогою на Бадабаг" світ надзвичайно щільно, майже по вінця переповнений предметністю — це й тисячі бункерів, побудованих в комуністичній Албанії, нескінченні рівнини Угорщини, магазини та вокзали, митниці та базари — з усім необхідним набором предметів та інших об'єктів у полі зору. Річ лишень у тому, що внаслідок отого самого напіврозпаду буття в отому всьому залишилося набагато менше, ніж небуття. Анджей Стасюк концентрує увагу на свого роду буттєвому розриві — речі і люди виникають, але не існують, а "напіврозпадаються". На його думку, цей феномен характеризує суть життя в Східній Європі, яке Анджеєві Стасюку мислиться як околиця, край, задвірки чогось, що твориться та існує за її межами.

Але якби письменникові йшлося лишень про це, то з "Дорогою на Бадабаг" вийшов би не твір літератури, а радше філософський трактат з елементами туристичного путівника. На художню книжку це писання перетворюється завдяки авторським рефлексіям, погляду автора-оповідача на себе немовби збоку, з перспективи своїх подорожей. Не можна стверджувати напевне, але цілком можливо, що коли Аджей Стасюк писав про своє власне особисте сприймання всього баченого й чутого, йому б хотілося витворити враження, що то не тільки і не стільки він дивиться у світ, а насамперед світ дивиться у нього. Адже він має при собі, у своїх руках, розумі й серці унікальний інструмент, за допомогою якого можна почати творення і спричинитися до таки існування, а не напіврозпаду світу, й інструмент цей — письмо.

Зауважимо, маршрут автора книжки складений немовби зовсім навмання, крім того, враження випадкості його переміщень посилюється ще й від стрімкого переходу від спогаду про одну його мандрівку відразу до спогаду про іншу. Проекція випадковості переміщень на випадковість спогадів у підсумку покликане навіяти враження про Творчий Дух, який згідно із старозавітньою Книгою Буття вільно ширяв у Хаосі до початку Сотворення Світу… Цим "Дорогою на Бадабаг" перегукується з іншою книгою іншого українського автора — "З цього можна зробити кілька оповідань" Тараса Прохаська.

Свої мандри письменник продовжуватиме доти, доки не виснажаться запаси його письма, тому є враження, що його книжка немовби спинилася на півдорозі — як автомобіль, у якому скінчилося пальне. Але, видно, мине небагато часу, автор поповнить запаси — і почне мандрувати, творити й писати далі. Здається, ми майже точно знаємо, що саме цим він зараз, у цей власне момент і займається…
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]