про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

01 квітня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

СТРАТЕГІЯ ПРОЩАННЯ З ДИТИНСТВОМ
Євген ПОВЄТКІН.

Оповідачі нової книжки Тані Малярчук "Говорити" не стільки прагнуть передати слухачеві (читачеві) свої або чужі історії — не полишає враження, що всі вони насамперед прагнуть виговоритися, позбутися, звільнитися від того, що вони мають висловити.
докладніше тут

ПЕТЛІ Й МЕРЕЖИВА ЧАСУ
Євген ПОВЄТКІН

Якщо спробувати відповісти в двох словах, про що йдеться в повісті Тані Малярчук "Згори вниз", то я сказав би так — мова про те, чи зможе відбутися людина, яка не має сил не тільки для боротьби за щось у житті, а й навіть просто для того, щоб бути собою.
докладніше тут

НІЧОГО ЗАЙВОГО — ТІЛЬКИ ЖАХИ!
Марина РУДСЬКА.

В українській сучасній літературі, на жаль, ще багато не розвинутих жанрів. Серед них, так званий, хорор, "книги жахів". Більшість авторів не сприймають цей жанр всерйоз, вважаючи, що зобразити гору трупів, ріки крові, відгризені руки і мутантів-тарганів може кожен — і тому беруться за інші жанри. Насправді жахи — це значно тонше й складніше. Подружжя письменників — Наталка та Олександр Шевченки спробували знайти ці потаємні двері у своїй новій книзі "Бранці мороку".
докладніше тут



ХОЗАРСЬКИЙ ГЛОСАРІЙ
Олек ВЕРЕМКО-БЕРЕЖНИЙ.

В першій же сцені свого нового роману "Втеча майстра Пінзеля", де нащадок Мазаріні наказує харцизяці вполювати скульптора-єретика Пінзеля, Єшкілєв вчиняє зле. Він жбурляє кістку неофітам, що боялися стріти бліду тінь Дена Брауна, і водночас сипле невтішний бісер під ноги адептам, які виглядали доказів реінкарнації Желязни. Тут на мить стає дуже прикро через нашу загальмовану, але вперту гонитву за імпортними жанрами, які вже мали б себе вичерпати на сьогоднішньому своєму витку.
докладніше тут

Проект "ЛІВИЙ БЕРЕГ"

Андрухович, Жадан та Дереш презентують проект "ЛІВИЙ БЕРЕГ". Безпрецедентний тур трьох провідних українських авторів на схід України (суспільна акція видавництв "Фоліо" та "Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля").Отже, 5-11 жовтня 2007 року відбудеться прямий контакт з публікою Східної України трьох найяскравіших та найвідоміших (не тільки в нашій країні, але й у всьому світі) представників сучасної української літератури.
докладніше тут

СІМ МІШКІВ ГРЕЧАНОЇ ВОВНИ
Григорій ХАЛИМОНЕНКО.

Переклад Олеся Кульчинського роману Орхана Памука "Сніг" викликав неабиякий резонанс в українській пресі — на шпальтах газети "Дзеркало тижня", а такоє журналу "Всесвіт" читач міг спостерігати цілу дискусію з цього приводу. Однак, одна з статей — професора-тюрколога Григорія Халимоменка, — на превеликий жаль, все ж таки не була надрукована. Отже, подаємо її на віртуальних сторінках нашого часопису.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Drifters Катерини Хінкулової,
або Чоловічий погляд на жіночу прозу

Максим СУЩУК, Київ.
Грудень 03, 2007 р., понеділок.

Прочитавши анонс нової книжки пані Хінкулової "Drifters", наступного ж дня придбав її у книгарні на Пушкінській і в неподалік розташованому арт-кафе "Антресоль" зручно вмостився читати з бокалом Еспресо Пін Матта.

Поки читаєш текст, складається враження, що авторка писала його за одну ніч. Як і в "36 піснях про життя", вона не використовує екстраординарних літературних вивертів, не прикрашає реальність гармонією оточуючої природи чи зображенням якихось зовнішніх особливостей персонажів, деталей інтер'єрів тощо. Натомість у книжці часто зустрічаються друкарські помилки — надто часто, аби їх не помічати.

Роман "Drifters" — насправді про непрості (підкреслюю) стосунки Любомира, Касі, Федора, Юлі, Вероніки, Кості та ще десятка осіб. Якщо читати уважно, то вже після сотої сторінки маєш потребу щоразу секунд на 15 замислюватись, коли згадується якесь нове (чи то пак старе) ім'я. Проте ця заплутаність насправді виявляється досить життєвою, якщо зважити, що в кожного з нас так само є коло спілкування з аналогічними проблемами.

Але попри всю досить реалістичну меланхолійність твору, ти наче занурюєшся в інший вимір. Можливо, це викликано тим, що до кінця не можна зрозуміти, про що конкретно йдеться. Відсутня чітка постановка проблеми. Одна річ, коли, захоплюючись такими видатними особистостями, як Уїнстон Черчілль чи Наполеон Бонапарт, читаєш їхні щоденники, аби спробувати доторкнутись до розуму генія, та зовсім інше — видуманий персонаж, а тим паче, коли їх десять.

Схоже, сама пані Катерина цього не приховує, і другу частину книжки пише як сценарій [мильного] серіалу. Однак це нічого не змінює. Незважаючи на явно виражене ядро сюжету — класичний любовний трикутник, ми також маємо нагоду познайомитися із забитими життям менеджерами американських мотелів, нещасливими гомосексуалами, дівчинкою з дитячого будинку та іншими на перший погляд недоречними героями. Їх не можна назвати зайвими, адже друга назва книжки — "Любомир Касин, Кася Бон та їхні знайомства".

Власне, Хінкулова — майстер відвертого роману; оскільки багатогранністю зображуваної ситуації дає можливість вибрати серед усіх персонажів фаворита, чию думку, тобі здається, поділятимеш за будь-яких обставин. Таким чином, авторка винайшла власну формулу успіху — зобразити достатньо героїв, аби читач знайшов серед них свого. І тоді ніхто не зможе сказати, що герої некомпетентні, недалекоглядні або просто примітивні у поглядах — серед них же є і твій прототип.

Але інколи надмірна вульгарність подробиць інтимного життя вражає. І якщо секс із трансвеститом на паризькому мості ("36 пісень...") ще видається досить оригінальним та інтригуючим ходом, то конкретний опис поз, в яких персонажі займаються коханням, ще й на самому початку книги, є винятково зайвим. Це не збуджує й не захоплює, коли ти ще не знаєш учасників статевого акту. А якщо це і є знайомство "за Хінкуловою", то хіба так важливі особисті фантазії персонажа?

Сторінка за сторінкою, і ти стаєш повноцінним глядачем дії, що відбувається перед тобою. Вік героїв — близько 30 років, тому мимоволі починаєш розуміти всю повільну плинність життя в цей період. Ти вибрав, ким ти хочеш стати, ти ним став, і все, що залишається, — це просто жити. Раптове усвідомлення цього унеможливлює передбачення подальшого розвитку сюжету. Задаєш собі питання — а чи взагалі має щось відбуватись? Формально книжка може в будь-який момент закінчитись — після одруження, після розставання, однак авторка завзято відкидає всі можливі хеппіенди, начебто роблячи твір ще життєвішим.

Проте сама життєвість у книзі трошки викривлена. Я розумію, що це викликано особистими обставинами авторки, адже вона мешкає у Великобританії, працюючи в Українській службі новин. Тому, читаючи, не можна зрозуміти, де відбуваються події — чи то в Лондоні, чи в Києві. Усі підказки — це назви вулиць Києва, які зустрічаються буквально двічі. Натомість герої почасти розмовляють англійською, а в українській їм не вистачає слів, тому й доводиться звертатись до погано перекладних "in fact", "however", "somehow". А в авторських посиланнях тим часом "Are you OK?" перекладається як "Ти О*Кей?".

Ось так і зустрічаєш зовсім іншу Україну. Україну, виражену в лондонській діаспорі, Україну, якій не вистачає власної мови і місця, аби виразити всі почуття. Але це є стиль Хінкулової, в який неможливо не закохатись з кожною новою книжкою. Її твори — це один великий роман тривалістю в життя.

P.S. Допиваючи свій напій, я знаходжу несподівану схожість останнього з книгою — такий же каламутний, незнайомий, він, однак, залишив таке ж приємне тепле почуття десь в грудях та трохи нижче.

Інтерв'ю з Катериною Хінкуловою можна прочитати тут,.
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]