про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

17 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

НОВИЙ КАМЕНЯР?
Марина РУДСЬКА

З каміння можна будувати фортеці та класти бруківку, камінням можна цілити в горобців та у вікна, а ще каменюкам можна давати імена, вигадувати характери та біографії, як це й зробив Любко Дереш в своїй останній книзі "Трохи пітьми".
докладніше тут

З ЦЬОГО МОЖНА ПОЧАТИ ТВОРЕННЯ
Євген ПОВЄТКІН

На жаль, деякі речі в житті стаються не так швидко, як хотілося б. Наприклад, прочитання книжки Тараса Прохаська "З цього можна зробити кілька оповідань", що вийшла в світ у івано-франківському видавництві "Лілея-НВ" іще в 2005 році.
докладніше тут

ДОНЕЦЬК. ЕКСКУРСІЯ В СТИЛІ "ЛИХОМ ОБ ЗЕМЛЮ"
Євген ПОВЄТКІН

Що є Донецьк? Коротко — місто, повністю побудоване за радянським зразком. От вам, кияни, харків'яни, львів'яни, одесити — живий, втілений у часі й просторі, приклад, що могло б стати з вашими містами за більшої наполегливості Радянської влади. Ваше місто також могло б бути повністю поглинуте різними пластами новочасної архітектури — конструктивізмом двадцятих, сталінським ампіром, величезним масивом "хрущовок" й ще більшим — панельних дев'ятиповерхівок "брежнєвського" часу.
докладніше тут

ГАМЛЕТ ТА БЖД
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Дебютний роман Сашка Ушкалова "БЖД" можна назвати одним із найвдаліших в ланцюгу "українського молодіжного роману". Про те, що Ушкалов — талановитий прозаїк, першим зауважив Сергій Жадан, і виявилося, був правий. Дійсно, 'явився гарний молодий письменник зі своїм стилем, який він вдало вливає і в старі бурдюки "абсурдистських п'єс", і в нові — прозаїчну форму.
докладніше тут

СПОСІБ СТВОРИТИ РОДИННЕ ПЕКЛО
Марина РУДСЬКА

"Гівнюк" — книга польського автора, наймолодшого призера престижної польської премії "NIKE" Войцеха Кучока. Переклад з польської зробила Наталя Чорпіта. Перекладений текст має польський смак і навіть запах. Перекладачка дбайливо посипала його полонізмами. У зв'язку з цим виникають сумніви, чи буде зрозумілим текст всім (!) українцям?
докладніше тут

ТРИ ВИМІРИ САМОТНОСТІ
Євген ПОВЄТКІН

У випадку з "Екстрактом самотності", заголовним твором однойменної прозової книжки молодої львівської письменниці Ольги Криворучко, питання "для чого людині потрібна самотність" можна конкретизувати в трьох напрямах. У результаті вийде тривимірне представлення, вісями якого суть: "для чого самотність мистцеві", "для чого самотність мандрівникові" та "для чого самотність жінці".
докладніше тут

КНИГА ПРО (ДЛЯ?) БЛАЗНІВ
Марина РУДСЬКА

В колоді карт існують джокери. Вони, сідаючи за гральний стіл, гадають, що грають всіма іншими картами, але тим часом доля грає ними. Спочатку джокери були нормальними людьми, що мали краще чи гірше дитинство, мрії, прагнення… А тепер вони просто джокери, гральні карти, що блазнюють всім чим лише можна, що загубилися в світі та в собі. Отже, колода карт для читання "Блазні" від Марії Штельмах під твердою обкладинкою
докладніше тут

НАРИСИ НА БЕРЕГАХ ВІЗІОНЕРСЬКОЇ КНИГИ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Цю статтю варто було б назвати "нотатками на берегах книги Юрія Андруховича "Таємниця". Вони з'являлися під час читання тексту, як відгук на якесь речення, образ чи... просто тому, що саме у цей момент щось пригадалося. Тому розділи статті переважно не пов'язані логічно, а можуть сприйматися як ремарки.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Магічно-карпатська суміш

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Серпень 16, 2007 р., четвер.

Певна річ, що цікавість художньої літератури до фольклору, народної міфології, демонології та інших традицій не виникає нізвідки. Приклад історії української літератури, починаючи з часу романтизму початку ХІХ століття, показує, що здебільшого красне письменство починало активно дошукуватися своїх фольклорних коренів далеко не тільки через природню цікавість до них. Дуже часто поштовхом стає те, що хтось у світі теж починає докопуватися до своїх джерел, і тоді вже розпочинається своєрідне міжнародне змагання — хто більше і старанніше, цікавіше, краще накопає. Так було і в час романтизму, коли слов'янський фольклор уперше вступив немовби в "академічне змагання" з фольклором германських та кельтських народів, і в час модернізму, коли Леся Українка писала свою "Лісову пісню" не останню чергу як свого роду українську "відповідь" "Затопленому дзвонові" німця Герхарта Гауптмана. Зрештою, в цьому змаганні немає нічого поганого — саме завдяки йому постала академічна фольклористика, чималими зусиллями ентузіастів було записано усну народну творчість, навіть мода на той самий стиль "етно" в музиці, одязі та дизайні мусить завдячувати своєю появою загальноєвропейському прикладу.

Очевидно, що книжка Громовиці Бердник "Знаки карпатської магії" теж з'явилася завдяки цьому. В ній авторка намагається реконструювати традицію магії, чаклунства та ворожіння, а крім того — підвести під це доволі солідну теоретичну "базу". Громовиця Бердник залучає такі культурні явища, як алтайський та чукотський шаманізм, кельтський героїчний епос, хасидське передання, твори та ідеї Карлоса Кастанеди, відомості з історії, географії та етнології Карпат, ну й, звісно — увесь комплекс спадщини праслов'янського язичництва, логічним продовженням якого є описане в книжці карпатське мольфарство.

Чим є книжка "Знаки карпатської магії"? Складається враження, що це — науково-популярна розвідка, точніше — щось схоже на жанр шкільної "книги для читання" — белетризований та ілюстрований додаток до основного підручника (враження посилює оформлення та шрифт тексту). Проте я волів говорити про "Знаки карпатської магії" не як про дидактичну літературу з уявного курсу "Основи мольфарської справи", а як про піар-проект. Стає все більш очевидним, що нинішня західна цивілізація все більше й більше відходить від християнства й повертається у бік магії, чаклування, дохристиянських язичницьких вірувань. Про це свідчать і нинішній ажіотаж навколо завершальної книжки про Гаррі Поттера, і нещодавня поява та стрімка популярність того ж "Коду да Вінчі". І те, і друге можна розглядати, між іншим, не тільки як явища літературного життя, а також і як приклади вдалих піар-проектів. "Знаки карпатської магії" в цьому контексті виглядає, звісно, набагато менш масштабно, але — цілком природно й доречно. Дійсно, чому б не зробити із праслов'янського язичництва, різних магічних практик, народних забобонів та повір'їв, карпатської незайманої природи привабливий та "смачний" продукт? Можливо, у такий спосіб вдасться перемкнути увагу тих, хто нині читає Гаррі Поттера, також і на свої, рідні традиції магії. Затія, зрештою, не така вже безнадійна, якщо враховувати, що так би мовити, "Карпатський магічний проект" нині активно присутній також у художній літературі — пригадати можна найновіший твір Любка Дереша "Трохи пітьми", повість Тані Малярчук "Згори вниз"; ще про мольфарство пише — аж надто по-сороміцькому — Юрій Покальчук у "Заборонених іграх"...

Звісно, піар свого, рідного, прадавнього — справа непогана, але я категорично проти двох речей, які стверджує Громовиця Бердник у своїй книжці. Перша — твердження про те, що християнство в Київській Русі було насаджене князем Володимиром силоміць, і тому "правовірні" язичники з території його держави всі помандрували в Карпати. Чому не допускається навіть думки, що люди могли прийняти Христа як Бога тому, що вони й справді вірили, що Він має набагато більшу силу, ніж місцеві боги кожного окремого племені? Адже такий хід думки більше притаманний для раннього середньовіччя, ніж прагнення за будь яку ціну зберегти своє, національне, традиційне, задеклароване вже в час романтизму. Друге доволі сумнівне твердження — про те, що прийняття християнства призвело до розбрату та міжусобних воєн у Київській Русі, та й узагалі, завдало великої шкоди всій подальшій долі нашої землі. А як же перші святі України — князі Борис та Гліб, які жертовно поклали життя своє на те, аби зупинити насилля? А як же тоді Запорізьке січове козацтво? Звісно, що можуть бути різні погляди на ці факти нашої історії, але в будь-якому разі вони не надають підстав для спрощення, перед спокусою якого Громовиця Бердник все ж не встояла. Чи це навмисні антихристиянські випади для посилення піар-ефекту, створення атмосфери певної скандальності довкола тексту? Що ж, коли це так, у такому разі рівень книги ризикує виявитися набагато нижчим, ніж міг би бути. "Знаки карпатської магії" могли вийти за межі "піар-проекту", але не вийшли, що позбавляє текст самодостатньої цінності.

Книга Громовиці Бердник витворює мольфарство як складну, часами аж надто переускладнену систему очевидного, тобто цілком підвладного людині духовного знання, яким є магія, чим навмисне чи ненавмисне протиставляє себе духовному знанню простому, але водночас й неочевидному, незбагненному, яким є християнство. Звісно, що занадто складне й закрите (справжній мольфар може стати таким лише в десятому поколінні — пише авторка) знання дуже далеко стоїть від сучасної людини, але в той же час може стати дуже зручним для споживання, набувши властивостей товару або послуги: оберега, прочитаного замовляння, відведеного пристріту, приворотного чи відворотного зілля. Так, в такому вже начебто не потрібні такі "незручні" речі, як піст, покаяння та молитва, що є складовими християнської духовної практики. Кожен сам може вибрати собі шлях і напрямок пошуків та отримати відповідний результат.
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]