про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

31 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ПОЛІТИЧНА РИТОРИКА В ОЛЕНЯЧІЙ ШКІРІ
Євген ПОВЄТКІН

Незабаром видавництво "Фоліо" випустить нову книжку відомої української письменниці Ірен Роздобудько , що має назву "Оленіум". Поклоніння риториці, а також марнославству та матеріальним благам визначає реальність, в якій живуть описані письменницею люди. Поставити в центр твору не героїв, не інтригу, не події чи враження, а саме риторику — манеру послуговуватися мовою для досягнення своїх (зазвичай прихованих і ницих) цілей — безумовне творче досягнення письменниці.
докладніше тут

СПОСІБ СТВОРИТИ РОДИННЕ ПЕКЛО
Марина РУДСЬКА

"Гівнюк" — книга польського автора, наймолодшого призера престижної польської премії "NIKE" Войцеха Кучока. Переклад з польської зробила Наталя Чорпіта. Перекладений текст має польський смак і навіть запах. Перекладачка дбайливо посипала його полонізмами. У зв'язку з цим виникають сумніви, чи буде зрозумілим текст всім (!) українцям?
докладніше тут

ТРИ ВИМІРИ САМОТНОСТІ
Євген ПОВЄТКІН

У випадку з "Екстрактом самотності", заголовним твором однойменної прозової книжки молодої львівської письменниці Ольги Криворучко, питання "для чого людині потрібна самотність" можна конкретизувати в трьох напрямах. У результаті вийде тривимірне представлення, вісями якого суть: "для чого самотність мистцеві", "для чого самотність мандрівникові" та "для чого самотність жінці".
докладніше тут

КНИГА ПРО (ДЛЯ?) БЛАЗНІВ
Марина РУДСЬКА

В колоді карт існують джокери. Вони, сідаючи за гральний стіл, гадають, що грають всіма іншими картами, але тим часом доля грає ними. Спочатку джокери були нормальними людьми, що мали краще чи гірше дитинство, мрії, прагнення… А тепер вони просто джокери, гральні карти, що блазнюють всім чим лише можна, що загубилися в світі та в собі. Отже, колода карт для читання "Блазні" від Марії Штельмах під твердою обкладинкою
докладніше тут

АРТЕМ ЧЕХ. ЦЕ ВИ ЗНАЙДЕТЕ ТУТ
Іра ЦІЛИК

Це не рецензія й не анотаційка. Це звичайна дрібна помста. Але про те потім. Спочатку, фактажу заради, маю вам розповісти про книгу (а точніше, перспективу книги) Артема Чеха, що виборов 1 місце на конкурсі "Міський молодіжний роман" від видавництва "Фоліо" зі своїм романом "Цього ви не знайдете в Яндексі".
докладніше тут

НАРИСИ НА БЕРЕГАХ ВІЗІОНЕРСЬКОЇ КНИГИ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Цю статтю варто було б назвати "нотатками на берегах книги Юрія Андруховича "Таємниця". Вони з'являлися під час читання тексту, як відгук на якесь речення, образ чи... просто тому, що саме у цей момент щось пригадалося. Тому розділи статті переважно не пов'язані логічно, а можуть сприйматися як ремарки.
докладніше тут

СТАРТОВИЙ МАЙДАНЧИК ДЛЯ ЧИТАННЯ
Інтерв'ю підготував Євген ПОВЄТКІН

Саме в шкільному віці формується ставлення до читання, літературні смаки та уподобання. Інтернет-видання KUT.ORG.UA подає до певної міри унікальне інтерв'ю, завдяки якому ми спробуємо подати погляд учнів, що нині вивчають літературу на уроках у школі. Отже, до уваги читачів — інтерв'ю з ученицею 10 класу однієї із шкіл Києва, журналісткою, що пише про сучасну українську літературу Мариною Рудською.
докладніше тут

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії — жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

МАНЕВРИ У МАЛОМУ СВІТІ
Євген ПОВЄТКІН

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань — "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку — молода українська письменниця Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.
докладніше тут

DON'T EAT MY FOOD
ігор дефолт

Нещодавно в Ірпіні відбувся конкурс творчої молоді під егідою "Смолоскип". Однією з родзинок поетичного читання стала відеопоезія молодої львівської художниці Гриці Ерде Don't eat my food. За словами авторки, основною ідею відеопостановки є роздвоєння особистості молодої жінки.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Гамлет та БЖД

Ксенія ВЛАДИМИРОВА, Київ
Червень 20, 2007 р., четвер.

У ТІНІ УШКАЛОВА

Дебютний роман Сашка Ушкалова "БЖД" можна назвати одним із найвдаліших в ланцюгу "українського молодіжного роману" (називаємо так окремий жанр так званої сповідальної прози-маніфестів покоління). Цей твір з'явився практично одночасно з новим романом Любка Дереша "Трохи пітьми". Начебто, конкурувати молодому авторові Ушкалову також з молодим, але вже "кумиром молоді" Дерешем, буде важко, але — виявилося навпаки: "БЖД" — роман набагато кращий за Дерешевий твір.

По-перше, на відміну від Дерешева творіння, яке можна було б безболіcно скоротити десь на чверть, і де сюжет розвивається так повільно, що не кожен птах долетить до його середини, "БЖД" має динамічну композицію та захоплюючу фабулу. По-друге, на відміну від суцільно серйозного Дереша (хоча раніше почуття гумору було завжди запорукою його успіху), Ушкалов "відв'язується", як хоче та може, і заворожує читача віртуозною дотепністю. По-третє, на відміну від Дерешевих спроб увести у твір поетичні порівняння (від фраз "стовбури сосен руді, лускаті. Високо над головою погляд натикається на їхні всохлі оцупки. Сосни хизуються своїм розкішними кронами хіба перед вітрами та птахами, але не звертають уваги на мешканців найнижчого ярусу", "далеко знизу чути дзеленькання й голос, мене облягають ілюзії", "з жахом усвідомлюю, що біля мене справді сидить вовк у людській подобі, а в його лапах блищить на сонці стара гітара", "типовий приклад зомбування" -віє графоманством, нічим дихати у такій прозі), Сашко Ушкалов ніколи не помиляється у поетичних метафорах — вони завжди дотепні, вдалі та виразні.

"НЕВЕСЕЛА БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ"

Про те, що Ушкалов — талановитий прозаїк, першим зауважив Сергій Жадан у передмові до збірки абсурдистських п'єс молодого харків'янина ESC:

"Саме існування цього театру, знов ж таки — як на мене, є скоріше натяком на появу в майбутньому з-під авторської клавіатури цілком інакшого наративу, можливо, менш подрібненого, можливо більш абсурдного, у всякому разі — просто більшого. Чомусь мені здається, що це буде проза, принаймні ця зміна оптики, з поетичної на, скажімо так, — непоетичну. Час від часу виливається в драйвові словесні ескапади, котрі автор вкладає в уста, дзьоби та зябра свого персонального бестіарію" ("Голомозий співак").

Виявилося, поет був правий, чи то, може, саме Жадан спонукав такими заявами Ушкалова спробувати писати роман, — тепер це неважливо. Очевидно одне: з'явився гарний молодий письменник зі своїм стилем, який він вдало вливає і в старі бурдюки "абсурдистських п'єс", і в нові — прозаїчну форму. Правильним виявилося перше припущення Жадана: Ушкалов написав "менш подрібнений" текст, з добре вибудованою фабулою роману-подорожі.

У кожного автора є попередники, для Ушкалова, логічно, таким попередником став Сергій Жадан. Не маємо жодних сумнівів, автор "БЖД" не просто читав твори автора "Депеш Мод", він їх добре читав, тому харківські мандри героїв "БЖД" нагадують добре знайому читачам "безпритульність" (і тут вже можна говорити про специфіку "харківського тексту", але зараз не про те). Але... у Ушкалова вона не є веселою, а навпаки — ця безпритульність депресивна. Ось про це і поговоримо...

ФАХОВА ПІДЛІТКОВІСТЬ, АБО ШЛЯХАМИ ШТИРЛИЦЯ

"Власне, мені зовсім не хотілося дорослішати. Увесь цей бестіарій, увесь цей цирк, уся ця божевільні — усе це мене влаштовувало. Більше того, я все це любив. Хтось інший на моєму місці неодмінно б попустився й почав би пропускати банки у свої ворота. Хтось би почувався незатишно..."
(Сашко Ушкалов. БЖД)

Будь-який молодіжний роман демонструє читачеві credo покоління, здебільшого це кредо є однаковим для будь-якої молодої людини з будь-якого континенту.

Ось деякі гасла: "ми хочемо жити, а не виживати", "все оточення живе в неправді". Далі — відбуваються пошуки справжнього кохання, об'єкт любові потерпає від несправедливого насильства (у випадку "БЖД" дівчина Анжелік — жертва батька). Обов'язкове знайомство з друзями-аутсайдерами з великим негативним досвідом життя (у "БЖД" це Ікарус, який хотів накласти на себе руки, але вижив, та товариш-крішнаїт, колишня проститутка, який заробляв гроші на ліки для хворої матері та собі на водяру). З'являються й уособлення негативу — у Ушкалова це педагогічна система, вчителі, роботодавці та... рекламні агенти, на яких у героя гостра алергія. Малоймовірно, що Ушкалов колись напише щось на кшталт "виробничого роману", але так само навряд чи в його творах з'являться герої, які не просто усвідомлюють "продажність світу", але намагаються кардинально змінити його або просто зруйнувати. Герой Ушкалова виявилися сучасною реінкарнацією хіппі, але реінкарнацією песимістичною.

Повторимо, спроби вирватися з реальності-чорнухи життя (хоча автора і переслідує передчуття власної непотрібності) досить помірні. Начебто герой хоче хоча б пройти шляхами партизанщини ("По закінченні 11 класу я свідомо вступив у педагогічний і вирішив знищувати ворожу систему, ставши її частиною й проводячи підривну роботу зсередени"), але боротьбу за власну ойкумену замінює втеча та рефлексія. "Нульовий градус агресії" навіть не підвищує усвідомлення, що світ є великий супермаркет, герої Ушкалова не збиралися ставати його терористами, їм достатньо поматюкатися, посміятися, заховатися та відволинити... від іспитів. Незважаючи на постріли та братків, з всіх героїв постраждали тільки креветки з великими очами, які виблював головний герой, та старий кіт Мяудзедун, та ще препод з БЖД, котрий в бейсбольці з написом USA пішов купатися та не повернувся, але про цього препода поговоримо окремо.

Отже, перед нами light-набір молодіжного роману. Це нова версія універсального гасла "sex, drug, rock-n-roll", яке харківські мандрівники розтлумачують таким чином. Sex — одна дівчина з "психологічної служби довіри", drug — водяра та кіт, які успішно замінюють їм drug (якого, до речі, у творах Світлани Поваляєвої набагато більше), rock-n-roll — твори Канта.

ГАМЛЕТИЗМ, АБО ДУПОУСВІДОМЛЕННЯ

"Під рукою в мене був Мяудзедун, всередині мене перегар, а на душі порожнеча"
(Сашко Ушкалов. БЖД)

Отже, спробуємо реконструювати психологічний портрет покоління, який вимальовується з книжки Ушкалова.

фрагментарна картину світу:

"Я почуваю себе наче в дитинстві: півдня ліпиш із піску замок, а потім приходять старші уєбани й за три хвилини знову обертають його на звичайнісенький пісок. Отак і зараз. Ти вже цілих півгодини намагаєшся зліпити бодай щось із якихось гівняних фрагментів, зв'язуєш їх докупи, вигадуєш найнеймовірніші версії, щоб хоч якось пояснити все те, що з тобою відбувається…"

відчуття порожнечі:

"і в мою голову повзло безліч думок, так, наче в мозку утворилась чорна космічна діра, яка їх засмоктувала... порожнеча є, життя часом підкидає тобі такий вакуум, в якому, наче в глибокій воді, не зможе вижити жодна риба, навіть така хитра, як Кришна, — її просто розчавить на молекули, а всі її думки — на фрагменти, такі дрібні й гарячі, що вона сама не зможе нічого збагнути?..."

відчуття соціальної несправедливості, частково соціальна неадаптованість:

"світ починає здаватися мені геть шизанутим, і гадаю, що світ про мене приблизно тієї ж думки", "ох і хрінова ж штука, ця соціальна модель людства, — подумав я, — якщо навіть серед птахів починають з/являтися гопники", "ненавиджу менеджмент, маркетинг і весь цей, сука, сучасний бізнес, докупи взятий... Усіх цих ублюдків з бейджиками...", "моя робота була не меншою дупою"

критичний розум:

"ніякої порожнечі, там піонерські табори, багато піонерських таборів..."

залишається реалістом:

з роздумів над товчком: "час змінювати життя на краще". Взагалі, я завжди так роблю, коли мені галімо. "Ок, ок, — каже моє внутрішнє я, — гаразд, муділа, ти спочатку спробуй зведися, а потім уже будеш все змінювати", "расизм, як і решта негативних явищ усесвітньої історії, зазвичай починається через усілякі дрібниці — скажімо, через фак або через дивакуваті головні убори… Одним словом, те, з чого воно починається, зовсім не варте того, в що переростає… Чому це все так, ми тоді ще не знали…"

здорове почуття гумору:

"Це ж що, — жахаюсь я, — тепер щораз, як я відливатиму, мене перекидатиме в інший світ?"

здоровий пофігізм:

"нам були глибоко по цимбалах і капіталізм, і НАТО, і депутати, ну й президент так само…"

відсутність комплексів неповноцінності:

"ми просто кльово граємо — і за це нас пиздять?.. Так починалася наша школа виживання..."

відсутність мети:

"ми їхали невідомо куди, питатися про мету нашої подорожі чомусь не було жодного бажання. І чим більше я пив, тим сильнішим ставало відчуття, що, куди б ми не приїздили, на нас чекатиме сама лиш порожнеча... Спинитися в цій лісосмузі, пройтися травою й зрозуміти, що дерева — то насправді не дерева, а довбані фанерні декорації, які здаються деревами, коли ти пролітаєш повз них на швидкості за сотню"

комплекс "зайвого покоління"

"ми зайві на цілій планеті, на величезній ЗЕМЛІ, по якій снує купа ублюдків, а нам тут просто нема місця, жодного, блядь, квадратного метра, жодного кубометра повітря... І від думки про це ставало невимовно галімо"

нав'язливі думки, переважно філософські:

"Я... потрапляв у полон нав'язливих, зовсім непотрібних думок... Я боявся, що вони починають жити мною...", "ти працюєш, кожен вечір повертаєшся до своєї дружини, хоча того місця, де ти працюєш ніби як нема; нема, в принципі, і того, будинку, де ти мешкаєш, і самого тебе нема"

клаустрофобічні симптоми:

"Зате я стріляю жорстко!!!" — чується згори, і мій персональний окоп, перед яким спинився ангел у шузах за 800 єврів, затуляючи своєю дурнуватою американською посмішкою карієсне сонце, починають розстрілювати з кулемета…", "бо ми... ми, тіпа, не здохли... від клаустрофобії", "його фургон нагадав мені велетенського жука, що сховався в якусь шпарину, з надією, що життя не розмаже його галімою газетою, на зразок тієї, де я працював"

манія переслідування:

"Два останні дні мене не покидає відчуття, що за мною хтось стежить, навіть тоді, коли я сплю... І от, щоб утекти від того, хто за мною стежить, я тікаю в спогади...", "Ти слідкуєш за мною. Нишпориш.. Ненавиджу все це, підірвати цей сраний супермаркет!!! Підірвати всі супермаркети!!!" я тут ховаюся... від уявного супротивника... мені ці метри й кубометри до одного місця, я не хочу їх обороняти, а тим більше завойовувати, я навіть думати про них не хочу, я не хочу думати про уявного супротивника... коли ти не думаєш про свого уявного супротивника, він продовжує думати про тебе... більше про тебе ніхто не подумає.. навіть батьківщина не подумає?"

Який діагноз можна поставити типовому представнику покоління? Це пасивні інтелектуали з пофігістським ставленням до життя, які прекрасно усвідомлюють всю недосконалість оточуючого світу; вони не втрачають почуття реальності, але вони песимістичні, їм притаманні періодично загострювані приступи клаустрофобії та манії переслідування.

Підсумуємо. Герої страждають від усвідомлення того, що життя є дупою. Отже, проблема героя полягає у здатності мислити та породженим цим набутком людської раси депресивним станом, який завжди пов'язаний із втратою. З втратою чого, запитаємо себе?

БОГ (СТРІЛКА НАГОРУ) 50 М, ПЕДАГОГІЧНА ПОЕМА, АБО "СВОБОДЄН"

"Хто тут господар, яке падло мене тероризує, хто режисер цього невдалого шоу?"
(Сашко Ушкалов. БЖД)

Запитаємо, що саме не влаштовує молодих героїв "БДЖ", чому весь світ виявився цілковитою дупою. Виявляється, винні в цьому не люди, претензії пред'являються до вищих субстанцій, самому Богові. "Все це жорстоко відлагоджений господній бізнес? І коли ти перестанеш вписуватися в його чіткі схеми, то тебе відразу ж приберуть". Зрозуміло, про якого спонсора йдеться у цьому уривку: "Наша зелена планета, на борту якої був логотип спонсора... мчала вперед... І якщо тверезо мислити, все населення нашої планети було приречене на вимирання... або п'єш, або в тебе починається капітальний зсув по фазі".

Чим саме не влаштовує світ, створений Богом, героя? Тим, що світ є система, матриця, тим, що в ньому немає свободи, а є тільки "свободєн". Ще тим, що герой не знає, що робити зі свободою: "ми з тобою повні лузери, що в нас є абсолютна свобода без усяких там глобальних чи більш вузьких обмежень чи більш вузьких сенсів, а ми просто не знаємо, що з нею робити...". Дійсно, світ від Бога для автора щось на кшталт матриці ("мені хотілося відповісти щось таке, що... нарешті дало б йому зрозуміти — не все у твоїх руках і далеко не все йде за твоїм планом"), але герой повісті — не Нео, він не герой-діяч, він — герой-мислитель.

З того, з якою пристрастю герой веде діалог з творцем, випливає, що саме Бог, а не молода дівчинка з служби довіри на ім'я Анжелік, чи будь-хто є його центром уваги, є дійсно тим, хто бентежить. Виговоритися не на сповіді, а "викричатися" — мета героя. Його бесіда з вчителем з БЖД, який і уособлює той вищий розум, який і винний у теперішній світобудові, більш емоційна, ніж розмови з будь-ким. Але здебільшого небесна комунікація не відбувається, "небеса його проігнорували", навіть коли він показує їм фак, "проте сів на асфальт, глянув у темні небеса й безпомічно показав їм фак...", крім того, героїв "БЖД" хтось починає переслідувати, і вони остаточно відчувають себе кинутим, не потрібним Йому: "ми перші люди... всевишній закинув нас на дах цієї висотки зі словами "ну, любі мої, ви собі розважайтеся", а сам пішов до найближчого пабу. І ось щойно він залишив нас без нагляду, ми вляпалися в усі можливі й неможливі халепи...", "у світі я загубився".

Дивно, але, незважаючи на уважне ставлення до побутових деталей і повсякденного життя, Ушкалов не може утриматися на горизонталі, навіть пласка найбільша площа в Європі — харківська площа, стає рибиною, яка виштовхує його угору, своїм хвостом спрямовуючи героя у вертикаль. Цей постійний діалог із Всевишнім і є нервом роману, хоча, дійсно, за фабулою текст залишається добре побудованим звичайним пригодницьким твором.

ЛІТАЮЧА РИБА

Як уже було зауважено, хто хворий на депресію, той неодмінно тужить за тим, що втратив. Що втратив герой Ушкалова? Відповідь може бути така: він втратив затишний світ, втратив своє дитинство (звідси, можливо, і така любов до риб та моря, які уособлюють материнське), втратив сенс життя, або цей сенс здається йому абсурдним: "весь сенс життя, відповідь на питання "на хєра ти живеш?" є, зрештою, доволі проста й очевидна — для того, щоб відвойовувати свої метри й кубометри повітря, відвойовувати їх у якогось невидомого супротивника, ворога, якого ти дійсно не бачиш і не відчуваєш, але який, проте, існує, й повільне-повільно бере тебе в оточення... І жодного перемир'я з ним не підпишеш. І посрати йому на твій білий прапор, зроблений з останньої футболки, і на твої пацифістські заморочки... Ось для чого в школі все-таки вчать кидати гранату..." Він втратив діалог та віру в Нього: "звідки можна було виїхати на велику трасу, яка давала шанси бодай на щось, скажімо, на кілька днів спокійного, нормального життя, хоча в нього, в спокійне життя, я потроху перестав вірити, як перестаєш вірити у свій футбольний клуб або ж у власного бога, коли вони кілька разів капітально облажаються".

Ще не менш велика проблема героїв Ушкалова, як і ще одного героя світової літератури Гамлета, — голова. Якщо б він втратив голову, йому б полегшало. Молоді люди з роману "БЖД" забагато думають: де діяч бачить єднаючу дві крапки лінію, там для Гамлета — безкінечність, і тому і кроку не може зробити. Звідси і депресивний емоційний стан, який пронизаний твір, і усвідомлення, що люди -це "речі у собі". Тому з'являються сонце — "вкручена невідомим електрична лампочка". До того ж, до цієї нерозважності так звикаєш, що поява сонця без плям наприкінці повісті виявляється несподіваною: "тонко-рожеве сонце, без жодних плям. Сонце було ВЕЛИКЕ й водночас дуже далеке, таке ДАЛЕКЕ, що якби воно зволило глянути на мене, то не побачило б нічого, окрім порожнього морського берега..." Хоча присмак депресії відчувається і в цьому незахмареному образі.



Сашко Ушкалов
фото: http://artvertep.dp.ua
Імовірно, що й рибна символика та символика моря, така улюблена Ушкаловим — від китів до акваріумних рибок — зв'язана з цим депресивним симптомом. Депресія вимагає від людини шукати закритого простору, де можна було б сховатися, де було б затишно та безпечно, як у материнському лоні, тому переслідуваному герою треба їхати саме до моря, де знаходиться його ойкумена, і вона належить йому тому, що апріорі не може комусь належати (як про це слушно зауважив О.Шапіро у своєму фільмі "Путівник"), і жодний рекламний агент не зможе це море продати.

Символом збезчещення та продажності стає рибина, зганьблена фекаліями, які дали можливість заробити грошей. Ось вона, рибина-майдан, наведемо цей чудовий уривок повністю: "Майдан — то гігантська рибина, що лягла на бік, даючи людям і автам рухатися по своїй втомленій лусці, а помаранчеві безрукавки кожен рік приходили, аби перетрусити її, почистити і повиганяти різних паразитів, що чіплялися до неї під час кожного дальнього плавання. Рибі це подобалося, можливо, її навіть перло від транзистора... А всіх, хто сидів на ній, на цій сумній, розумній рибині, залишалося тільки сподіватися, що одного чудового дня їй заманеться поміняти боки, перекинувши всіх, разом із автами, Лєніном і транзистором у чорну глибоку воду"

ВТЕЧА, АБО ЗАЙВІ ЛЮДИ

Несподіваний катарсис наприкінці книжки, хеппі-енд дає підстави вважати, що саме утроба моря може вилікувати та примирити героя зі світом та Всевишнім. Море — пречудовий лікувальний засіб. Дійсно, Ушкалов витворює в романі ідею другого народження: один з його героїв Ікарус впав з вікна та... переродився. Але що саме народжується у самому героєві після катарсису на морському березі — залишається таємницєю. Можливо, це сімейні цінності, можливо, якесь нове одкровення, можливо, про це мова піде в наступній книжці Ушкалова.

Імовірно, цей хеппі-енд все ж таки відбувся, тому що на морі герої зустрілися таки з преподом із БЖД, котрий все ж таки залишив паб та зайнявся улаштуванням долі молодої людини. Ця зустріч загоїла травму втрати, а все негативне було заховане морем на дні.

Хоча особисто мені здалося більш логічним інше завершення, адже героїв весь час переслідує передчуття сумної розв'язки — остаточне усвідомлення власної непотрібності, "зайвості" та приреченості перед лицем того іншого, більш практичного та агресивного, котрий вміє... вміє відвойовувати метри та кілометри простору.

Сашко Ушкалов. БЖД. — Київ: Факт, 2007.
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]