архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії — жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

ТЕКСТ-ЗІЛЛЯ
Олександер КРАСЮК

Звідки сучасні юні авторки беруть снагу для викроювання текстів у середньовічному стилі visio? Саме так, із повним на те правом, позначила жанр своєї запаморочливої "Історії" Ксеня Харченко. Де вона підчепила це почуття часу, яке безперервно омиває світ від мертвотної закам'янілості? Заразилася через читання в підлітковому віці лірико-епічних хронік Маркеса? Так, у Ксені поки що нема великого людського досвіду сходжень, знахідок, падінь і втрат, як у того покійного латиноамериканського мудреця.
докладніше тут

ЩАСЛИВІ ЖЕРТВИ ТАЄМНИХ БАЖАНЬ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Євгенія Кононенко написала новий роман "Жертва забутого майстра". Ця книжечка, подібно до інших творів письменниці, маленька, кишенькового формату, після її прочитання починаєш сприймати текст як старовинну дерев'яну скриньку, майстерно інкрустовану — та обов'язково з подвійним дном. Чому так? Читач сам здогадається, прочитавши роман.
докладніше тут

ЗНАЙОМИЙ ЗНАК КАТАСТРОФИ
Пьотр Кофта (Piotr KOFTA),
переклад з польської Євгена ПОВЄТКІНА.

Адам Бодор, (Adam Bodor) угорський письменник родом з Шедмогрода, доводить своєю збіркою "Повертаючись до вухатої сови" ("Z powrotem do uszatej sowy"), що він є одним із найдовершеніших сучасних новелістів..
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Маневри у малому світі

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Квітень 23, 2007 р., понеділок.

Нещодавно видавництво "Факт" випустило дебютну прозову книжку вінницької поетки та письменниці Катерини Калитко, що має назву "М.Істерія". Переважній більшості читачів укрсучліту її ім'я поки що невідоме, хоча дехто може пригадати, що Катерина була лауреатом поетичної премії "Гранослов" у 1999 році, а також була удостоєна другої премії видавництва "Смолоскип" за 2003 рік. Проте саме перехід до писання оповідної прози, а також вихід книжки в серії "Exceptis exscepiendis" відомого українського видавництва дає шанс авторці таки пробитися до свого читача.

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань — "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку — Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.

Втім, сконцентрованість й часопростора обмеженість в прозі вінницької авторки все одно збереглися: як правило, це одне, судячи з усього, невелике місто, причому навіть не весь міський ландшафт, а дуже невелика його частина, що лежить в межах повсякденного маршруту героїв. Ярко з "Тут чи з собою", приміром, щодня ходить на роботу в ресторан "МакДональдс", головна героїня "Спадку білої крові" рідко виходить з винайманого помешкання, такої собі селянської хати посеред міста, і то лишень в магазин або в художню академію, де вона навчається, Бранко з "М.Істерії" взагалі проклав собі маршрути прогулянок, за межі яких він панічно боїться виходити. Більше того, будь яка життєва драма або розпочинається, або має незворотним наслідком зміну повсякденного маршруту героїв. Бранко звернув зі звичного шляху, заблукав — і от уже зустрівся з доволі-таки непевною особою -"фотокореспондентом" Стівом, з якої уся каша з подальших неприємних подій (і духовного падіння головного героя) і заварилася. В оповіданні "Тут чи з собою" Ярко закохується, і от він уже іде на роботу іншою дорогою, ледве рятуючись від оскаженілих псів. Головна героїня оповідання "Бог у місті" мусить незабаром покинути звичний та обжитий світ, бо вона померла, і її безтілесна душа має ще тільки сорок днів, аби попрощатися із близькими (і не дуже близькими людьми) та зі світом, у якому вона жила. Які б радості чи прикрості, духовні прозріння й падіння не доводилося переживати героям письменниці, всі вони виявляються вписаними в дуже невеликий простір, може, хіба трохи більший за театральну сценографію.

Втім, саме ця обставина, напевно, і сприяє вибудовуванню драматичного конфлікту між людиною і світом, в якому вона живе. Герої Катерини Калитко, живучи в не надто прихильному до них світі, мають на вибір два розв'язання — або постійно пересотворювати дійсність, або відповідати на її провокації. Бранко може зробити навіть звичайне документальне фото "для паспорту" для когось пам'ятним на все життя, а може так само захоплено фотографувати огидну секс-оргію, підглядаючи за нею у вікно, а потім підкидати фотокартки її учасникам. Звичайно, тема кофлікту між двома техніками відтворення дійсності стосується насамперед мистецтва, але ним не вичерпується — бо стосується духовного життя як такого. Катерина Калитко показує, що провокації та ворогування з навколишнім світом, так само як і плин за течією — згубні, заганяють у залежність, руйнують усе по-справжньому цінне в житті. Адже ганяючи по місту із "пікантними" фотографіями і намагаючись напакостити людям, які його так довго дратували, Бранко розминається-таки з Ганною, стосунки з якою були напрочуд справжніми, бо вони — світлі й незбагненні…

Авторка не прагне якихось штучних чи навіть просто яскравих принад для свого письма, вона терпляче занурюються в побутописання, і все що, має статися, в неї стається немов саме по собі, без пафосу і без надриву. В житті немає нічого неважливого — після прочитання книжки Катерини Калитко у це легко повірити…

Катерина Калитко М.Істерія: Повість, оповідання. — К.: Факт, 2006. — 184 с. — (Сер. "Exceptis excipiendis").