про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

17 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ДРЕЙФ ДО ПОЛЮСУ АБСУРДУ
Євген ПОВЄТКІН

Пишучи про Наталку Сняданко та її літературну творчість, хочу порівняти її писання з мореплаванням. У "Синдромі стерильності" — теж плавання. Отже за маршрутом і стратегією роман нагадує полярний дрейф, тільки замість криги дорогу морякові-читачеві заступає не менш щільний та масивний абсурд. Звідки береться стільки абсурду, що гостросюжетна подорож, що заповідалася на початку, дуже швидко застрягає на неозорих його просторах? Але питання краще поставити інакше: за яких умов цей абсурд виникає?
докладніше тут

ОСНОВИ МЕТАФІЗИЧНОЇ БУХГАЛТЕРІЇ
Євген ПОВЄТКІН

Письменниця Наталка Сняданко всіх своїх героїв примушує одного разу виявити, що вони займаються ще чимось, ніж "просто собі живуть", і те "щось" має те чи інше метафоричне вираження. Герої нової книжки "Чебрець в молоці" — не виняток, і цього разу їм випало робити таку незвичну для себе роботу, яку бухгалтери могли б назвати "зведенням балансу".
докладніше тут

DRIFTERS КАТЕРИНИ ХІНКУЛОВОЇ,
або Чоловічий погляд на жіночу прозу
Максим СУЩУК

Роман "Drifters" Катерини Хінкулової — насправді про непрості (підкреслюю) стосунки Любомира, Касі, Федора, Юлі, Вероніки, Кості та ще десятка осіб. Якщо читати уважно, то вже після сотої сторінки маєш потребу щоразу секунд на 15 замислюватись, коли згадується якесь нове (чи то пак старе) ім'я. Проте ця заплутаність насправді виявляється досить життєвою, якщо зважити, що в кожного з нас так само є коло спілкування з аналогічними проблемами.
докладніше тут

СТРАТЕГІЯ ПРОЩАННЯ З ДИТИНСТВОМ
Євген ПОВЄТКІН.

Оповідачі нової книжки Тані Малярчук "Говорити" не стільки прагнуть передати слухачеві (читачеві) свої або чужі історії — не полишає враження, що всі вони насамперед прагнуть виговоритися, позбутися, звільнитися від того, що вони мають висловити.
докладніше тут

ПЕТЛІ Й МЕРЕЖИВА ЧАСУ
Євген ПОВЄТКІН

Якщо спробувати відповісти в двох словах, про що йдеться в повісті Тані Малярчук "Згори вниз", то я сказав би так — мова про те, чи зможе відбутися людина, яка не має сил не тільки для боротьби за щось у житті, а й навіть просто для того, щоб бути собою.
докладніше тут

НІЧОГО ЗАЙВОГО — ТІЛЬКИ ЖАХИ!
Марина РУДСЬКА.

В українській сучасній літературі, на жаль, ще багато не розвинутих жанрів. Серед них, так званий, хорор, "книги жахів". Більшість авторів не сприймають цей жанр всерйоз, вважаючи, що зобразити гору трупів, ріки крові, відгризені руки і мутантів-тарганів може кожен — і тому беруться за інші жанри. Насправді жахи — це значно тонше й складніше. Подружжя письменників — Наталка та Олександр Шевченки спробували знайти ці потаємні двері у своїй новій книзі "Бранці мороку".
докладніше тут



ХОЗАРСЬКИЙ ГЛОСАРІЙ
Олек ВЕРЕМКО-БЕРЕЖНИЙ.

В першій же сцені свого нового роману "Втеча майстра Пінзеля", де нащадок Мазаріні наказує харцизяці вполювати скульптора-єретика Пінзеля, Єшкілєв вчиняє зле. Він жбурляє кістку неофітам, що боялися стріти бліду тінь Дена Брауна, і водночас сипле невтішний бісер під ноги адептам, які виглядали доказів реінкарнації Желязни. Тут на мить стає дуже прикро через нашу загальмовану, але вперту гонитву за імпортними жанрами, які вже мали б себе вичерпати на сьогоднішньому своєму витку.
докладніше тут

Проект "ЛІВИЙ БЕРЕГ"

Андрухович, Жадан та Дереш презентують проект "ЛІВИЙ БЕРЕГ". Безпрецедентний тур трьох провідних українських авторів на схід України (суспільна акція видавництв "Фоліо" та "Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля").Отже, 5-11 жовтня 2007 року відбудеться прямий контакт з публікою Східної України трьох найяскравіших та найвідоміших (не тільки в нашій країні, але й у всьому світі) представників сучасної української літератури.
докладніше тут

СІМ МІШКІВ ГРЕЧАНОЇ ВОВНИ
Григорій ХАЛИМОНЕНКО.

Переклад Олеся Кульчинського роману Орхана Памука "Сніг" викликав неабиякий резонанс в українській пресі — на шпальтах газети "Дзеркало тижня", а такоє журналу "Всесвіт" читач міг спостерігати цілу дискусію з цього приводу. Однак, одна з статей — професора-тюрколога Григорія Халимоменка, — на превеликий жаль, все ж таки не була надрукована. Отже, подаємо її на віртуальних сторінках нашого часопису.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Чисто слов'янський Кінг, або Влада Над-Я

Ксенія ВЛАДИМИРОВА, Київ.
Лютий 28, 2008 р., четвер.

Роман жахів подружньої пари з питомо українськими прізвищами Шевченко, незважаючи на подібність до творів короля хорора Стівена Кінга, демонструють залежність українських письменників від питомо слов'янського, консервативного, міфологічного сприйняття світу. Мораль та моральність перемагає закони жанру, а над-Я панує над Воно.

Як все починалось...

Щодо творів жанру хорор розповідати сюжет — значить не поважати читача. Такі рецензії книгам йдуть тільки на шкоду: той, хто знає, чим все закінчиться, може і не взяти книжку в руки; і дуже добре, коли в романі жахів є не тільки суцільний екшен, але й якийсь зміст. Тому тільки кілька слів про зав'язку.

У місті Київ живе подружня пара — він і вона. Він — піарщик, який багато років працює на телебаченні, чесний та кмітливий, вона — красуня, популярна белетристка. Він через інтриги залишається без роботи, вона — мріє втекти з Києва в сільський затишний будинок. Він вирішує зробити їй подарунок та купує за безцінь двоповерховий будиночок, вона — щаслива.

Але... він теж щасливий, одначе вже без неї, тому робить все можливе та неможливе, щоб залишитися в цьому будинкові сам на сам. А все тому, що з'являється старовинне дзеркало.

Чисто слов'янське не-вбивство

Є в романі ще один персонаж — котяра, який дуже агресивно реагує на новий втаємничений будинок і не погоджується навіть заходити туди. Цей кіт — свого роду лакмусовий папірець, він, немов датчик, сповіщає, чи залишилася нечиста сила в домі, чи її нарешті вже позбулися. До речі, на відміну від всіх інших персонажів, доля яких тримається на волосині, він напевне виживе, коли б автори задумали писати продовження "Бранців", як вижив протягом всього твору.

Отут доречне порівняти два романи. Пом'ятаєте іншого котяру — з роману С.Кінга "Історія Лізи"? Саме американський котик став першої та останньою жертвою маніяка, котрий полює на архів геніального щойно померлого письменника. Цей маніак вбиває котика та пхає його в поштову скриньку. Після цього Ліза, дружина небіжчика-письменника, зрозуміла, що всі погрози невідомого — це не жарт, вона дійсно в небезпеці.

Отже, американський король жахів, не вагаючись, вбиває котика, слов'янський письменник — захищає його попри все, попри, мабуть, логіку сюжету. Інакше слов'янин не може: він неодмінно має зробити з котика міфологічну істоту, Боже творіння, майже безгрішне тво(а)ріння. Слов'янський письменник неодмінно зробить з котика, навіть облізлого та подертого, медіатора, помічника, деміурга, культурного героя та спасителя.

Ні, я не жорстока, навіть навпаки, але доброму жанровому творові "Бранці мороку" не вистачає нервів, і якщо не крові, то хоча б паморочень та безкровних інфарктів, коли навіть нітрогліцерін не допомагає. Отже, не вистачає мені в "Бранцях" вбитого котика, щоб остаточно випхати з затишного місця над-Я. Хоча і люблю я котиків дуже!

Японські фільми, американські жахи, Гранже, Толкієн, білий шум та...

Шевченко дуже вдало використали сюжети попередників, більш досвідчених в жанрі хорор, наприклад, Кінга. Вже згадувався роман "Історія Лізи", де сюжет теж побудований на взаємовідносинах творчого подружжя та втручанні третьої сили.

Шевченки наслідують Кінга і в іншому. Як у романі "Сяйво", вміло створюють атмосферу невідомого та жахливого. В чомусь атмосфера безвихідності подібна не тільки до Кінга, але й до японських фільмів — всіх цих "Дзвінків", "Очей", рук, ніг та розчленованих трупів. Непереможність таємничого та жахливого, свідками якої ми стаємо в кінці роману, теж багато в чому схожа на фінал японських "жахів".

В епізодах, де описуються криваві розчленування дитячих тіл, "Бранці" нагадують криваві фантазії французького детектива Гранже, котрий марить виколотими очами та вирізаними серцями.

Є мотиви, які споріднюють "Бранців мороку" (епізоди зі стрибаючими клавіатурами) з фільмами, подібними до "Білого шуму", в якому комунікація з потойбічним світом відбувалася за допомогою хвиль сучасної апаратури.

Повторюся, Шевченки дуже добре засвоїли надбання могутньої світової традиції літератури жахів. Можна при бажанні порівнювати з їх текстом навіть готичні романи (приміщення, з якого немає виходу), які, до речі, в сучасній літературі знов набувають популярності, про що свідчить нещодавна хвиля цікавості до неоготичного та вікторіанського тексту Діани Сеттерфілд "13 казка".

…та слов'янські кола, озера та дзеркала

Невбитий котик — це перша м'якотілість слов'янина та перемога моралі над жанром. Ще один "винахід" — дзеркало. В кілька дзеркал ми вже дивилися! В "Бранцях" з його шпарин, непомітних для чоловіка, але добре видимих для жінки, виринає нематеріальне і хоче знайти для себе яке-небудь тіло. Із дзеркала виходить те ніщо (з великої літери), яке прискакало до роману на спинах коней Толкієнівських бранців мороку.

Ще один архаїчний слов'янський міф — кола. Але прийоми Хоми Брута — обвести коло і таким чином захиститися від темної сили — в сучасному хорорі, якщо він не фантастичний, виглядають досить архаїчними.

Не обійшлося без традиційної лазівки в інший світ — озеро, де, згідно з багатьма міфами, жила нечисть, і де за сюжетом роману втопився головний злодій. Хоча це і виглядає органічно та симпатично, але — особисто мені — хотілося б ще чогось.

Ще один міфічно-архаїчний мотив — віра в те, що саме поховання тіла змушує душу заспокоїтися та припинити робити пакості. У це вірять герої — тому намагаються самотужки витягнути з озера машину з вбивцею та якнайшвидше закопати його.

З'являється в "Бранцях" ще бабка, яка стояла на шляху та плювала в бік нових хазяїнів будинку. Теж уособлення міфічних героїнь — старої жінки-пророчиці.

Якщо б Кінг так багато уваги звертав на архаїку, він би став автором жахів про сучасного Гайвату. Хоча — чому б ні?

А який літературний ход особисто мені здається невдалим — так це поява однієї з сонма Джун, цілительок та відьом Мценського уїзду. Помічник (а саме це і є казковий помічник — слушно зауважує критик Марина Рудська), який мусить врятувати заблудні душі і який (вірніше, яка) погоджується домогти Аліні боротися за спасіння — не тіла, а душі! (ось воно, знов над-Я) чоловіка — виявилася екстрасенкою. Привіт з доби перебудови та драних колготок! До речі, у Кінга в романі "Історія Лізи" теж є помічниця, але вона виявляється божевільною сестрою дружини письменниці. Пожартував король. Боже(Вільний) проти злодія — теж боже(Вільного). Жодної моралі, тільки гра...

Гомосексульні бранці, або Психоаналітичний контекст
(заради жарту)

Попри всі жахи, в "Бранцях мороку" вимальовується ще один контекст — психоаналітичний (хоча, можливо, фахівці з цього питання й закинуть невдале вживання терміну). Боротьба між традиційною сім'єю (влада над-Я) та гомосексуальною. Отже, письменниця Аліна — сильна жінка, вона не тільки талановита, але й стійка духовно. Її характер загартувала і особиста трагедія — втрата дитини. Тому ще один мотив бажання усамітнитися — залишитися з чоловіком Михайлом на самоті, і тоді, можливою в спокої та тиші у них і вийде дитина. Аліна, за сюжетом, стає уособленням не традиційного темного демонічного жіночого начала, а подібної до янгола та Божої людини. Водночас — і Аліна є хранителькою родинного вогнища та зразком традиційних родинних цінностей, тим персонажем, який є символом патріархального та влади Над-Я.

Шлях Михайла не такий прямий. Ім'я "Михайло" в християнстві належить архістратигу і головному бранцю світла, яким наш герой насамкінець, після подолання всіх спокус, і стає, перетворюючись на зразок та ідеал лицаря та опори родини. Але спочатку він переживає страшний досвід — в нього поступово перевтілюється дух вбивці. Те, які розмови веде Михайло з Орестом більше нагадує розмову двох закоханих чоловіків, яким жінка заважає усамітнитися. Те жахливе, інфернальне, криваве виявляється втіленням гомосексуальних нахилів героя, простором його іншої свободи, яка в традиційному патріархальному світі оцінюється негативно. Цікаво, а якщо все ж таки вбивця остаточно вселився в Михайла, які потім вони вели один з одним розмови? Можливо, нас очікував сюжет гомосексуальних садо-мазохістських відносин?

P.S. Отже, потенціал книги "Бранці мороку", дія якої відбувається в провінціальному просторі на Житомирщині, великий. Можна написати за книжкою сценарій та відзняти добрий фільм. До речі, твір стилістично дуже якісний. Шевченки дуже вдало схрестили свої таланти. Зараз вони працюють над новим романом в опанованому жанрі. І не виключено, що коли-небудь, коли їх екранізують десь у Голівуді і знімуть кілька рімейків, вони, гріючись біля затишного вогнища каміну та попиваючи чай з чебрецом у двоповерховому будинку десь на Житомирщині, скажуть один одному: "А пам'ятаєш, як ми починали?"...

Також запрошуємо прочитати статтю про роман "Бранці мороку" Наталки та Олександра Шевченків, яку написала Марина Рудська.
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]