про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

31 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ТРИ ВИМІРИ САМОТНОСТІ
Євген ПОВЄТКІН

У випадку з "Екстрактом самотності", заголовним твором однойменної прозової книжки молодої львівської письменниці Ольги Криворучко, питання "для чого людині потрібна самотність" можна конкретизувати в трьох напрямах. У результаті вийде тривимірне представлення, вісями якого суть: "для чого самотність мистцеві", "для чого самотність мандрівникові" та "для чого самотність жінці".
докладніше тут

КНИГА ПРО (ДЛЯ?) БЛАЗНІВ
Марина РУДСЬКА

В колоді карт існують джокери. Вони, сідаючи за гральний стіл, гадають, що грають всіма іншими картами, але тим часом доля грає ними. Спочатку джокери були нормальними людьми, що мали краще чи гірше дитинство, мрії, прагнення… А тепер вони просто джокери, гральні карти, що блазнюють всім чим лише можна, що загубилися в світі та в собі. Отже, колода карт для читання "Блазні" від Марії Штельмах під твердою обкладинкою
докладніше тут

АРТЕМ ЧЕХ. ЦЕ ВИ ЗНАЙДЕТЕ ТУТ
Іра ЦІЛИК

Це не рецензія й не анотаційка. Це звичайна дрібна помста. Але про те потім. Спочатку, фактажу заради, маю вам розповісти про книгу (а точніше, перспективу книги) Артема Чеха, що виборов 1 місце на конкурсі "Міський молодіжний роман" від видавництва "Фоліо" зі своїм романом "Цього ви не знайдете в Яндексі".
докладніше тут

НАРИСИ НА БЕРЕГАХ ВІЗІОНЕРСЬКОЇ КНИГИ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Цю статтю варто було б назвати "нотатками на берегах книги Юрія Андруховича "Таємниця". Вони з'являлися під час читання тексту, як відгук на якесь речення, образ чи... просто тому, що саме у цей момент щось пригадалося. Тому розділи статті переважно не пов'язані логічно, а можуть сприйматися як ремарки.
докладніше тут

СТАРТОВИЙ МАЙДАНЧИК ДЛЯ ЧИТАННЯ
Інтерв'ю підготував Євген ПОВЄТКІН

Саме в шкільному віці формується ставлення до читання, літературні смаки та уподобання. Інтернет-видання KUT.ORG.UA подає до певної міри унікальне інтерв'ю, завдяки якому ми спробуємо подати погляд учнів, що нині вивчають літературу на уроках у школі. Отже, до уваги читачів — інтерв'ю з ученицею 10 класу однієї із шкіл Києва, журналісткою, що пише про сучасну українську літературу Мариною Рудською.
докладніше тут

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії — жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

МАНЕВРИ У МАЛОМУ СВІТІ
Євген ПОВЄТКІН

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань — "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку — молода українська письменниця Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.
докладніше тут

DON'T EAT MY FOOD
ігор дефолт

Нещодавно в Ірпіні відбувся конкурс творчої молоді під егідою "Смолоскип". Однією з родзинок поетичного читання стала відеопоезія молодої львівської художниці Гриці Ерде Don't eat my food. За словами авторки, основною ідею відеопостановки є роздвоєння особистості молодої жінки.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Евакуація пам'яті

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Червень 11, 2007 р., понеділок.

В квітневому за 2007 рік номері журналу "Київська Русь" було надруковано повість Любові Голоти "Епізодична пам'ять". Винесене в заголовок словосполучення з'явилося невипадково — це психологічний термін, який визначає форму і суть особистої пам'яті людини про її власне минуле, яка насправді є не прокресленою кимось лінією, а підбіркою спогадів про яскраві та емоційно забарвлені події. Пам'ять, яка вибудовує події в безперервну, без прогалин, лінію, можлива, але вона перестає бути особистою, така пам'ять легко надається для різноманітних маніпуляцій. Відтак ота епізодична особиста пам'ять, минуле в індивідуальній, неповторній формі, і є однією з двох відправних точок повісті.

Другий вихідний момент твору письменниці — це реальні й водночас архетипічні образи того, навколо чого обертається пам'ять. У героїні Любові Голоти внутрішній духовний світ, як і світ довколишній, має свої Сонце, Місяць і зорі. Сонце — це Рід, земне вираження неперевності й незнищенності такого величного Божого дару, як Життя. Місяць — це архетипічний образ Дому, що ввесь немовби наповнюється світлом Роду. А зорі — це люди та події, власне, оті епізоди пам'яті, що міцно тримаються в ній.

Фабульний час повісті сповнений драматизму — це сорок днів після смерті матері головної героїні, термін, що вона вирішила прожити самотою в батьківській хаті, попрощатися з нею. Власне, в житті післявоєнного покоління, що народилося, виросло й закінчило школу в українському радянському селі, а потім вирушило до міста здобувати вищу освіту й починати життєву кар'єру, неминуче настає момент неповернення. Він зазвичай настає тоді, коли помирають батьки й залишається пусткою батьківська хата, коли розпадається ілюзія того, що в твоєму житті є Дім, не в побутовому, а в метафізичному розумінні. Ілюзія того, що після тижнів циклічного та профанного часу, сповненого невдячної роботи, тривоги та інтриг для тебе знайдеться місце у вечірньому автобусі, що перемістить у зовсім інший час та інший, тепліший та рідніший світ.

Те, що в Україні стоять пустками велике множество хатин у колись багатолюдних селах, давно вже не новина. Але все одно не вдається осягнути розумом, чому найбільше ця напасть зачепила здавалося б найбагатші й економічно найперспективніші області, з розвиненою й прибутковою промисловістю — Східну Україну, Донбас та Кривбас (в"Епізодичній пам'яті" описане село Любимівка неподалік Кривого Рогу, де видобувається майже вся українська залізна руда). Очевидно, що той індустріальний прорив, який здійснила Україна в радянський час, завдав непоправних втрат не тільки сільському ландшафту, а всьому українському буттю. Крім того, читаючи твір Любові Голоти, ще раз дістаєш нагоду замислитися над тим, що ХХ століття стало для України періодом "втраченого часу", причому не тільки в глобальних, а й домашніх, родинних, особистих вимірах. Все в житті немов фатально, непоправно спізнилося: почесті ветеранам війни після десятиліть знущання тими сумнозвісними колгоспними трудоднями, достаток продуктів після черг у сільському магазині за малесеньким шматочком масла, якого так і не вистачило всім, житлові зручності й модний одяг після молодості в куфайках та гумаках. Власне, і ті сорок днів, що їх проживає головна героїня у батьківській хаті після того, як обоє батьків назавжди покинули її, теж безповоротно спізнилися…

Декому з читачів "Епізодичної пам'яті" може здатися, що героїня Любові Голоти повернулася до батьківської хати в Любимівку саме за тим: щоб, повернувшись назад у минуле, знайти спосіб компенсувати розрив у часі. Найпростіше — і це немов саме собою спадає на думку під час читання — самою стати на місце матері, жити якщо не так само, то там само, де прожила своє життя вона. А проте це означає для героїні ледве чи не монашеський подвиг, що вимагає від неї відходу як від близьких людей, так і від амбіцій, реалізація яких тісно пов'язана із столичним мегаполісом. Причому вже зовсім без радості, притаманної монашеському служінню: повсюди, і в степовому ланшафті, і серед людей все більше проявляється занепад, руйнування, деградація — зрештою, поразка. "Любимівка — знак нашої поразки" — пише брат героїні, що втомився від своєї нереалізованості в Україні й уже давно виїхав за кордон. Він не розуміє вчинку сестри, не розуміє, чому вона засиділася в сільській хаті, яка тепер їй невідомо для чого.

Але завдання її сорокаденного перебування інше, і його можна описати військовим терміном — "евакуація". Евакуція тієї самої епізодичної пам'яті з місця, яке ось-ось має захопити ворог. Для того, щоб евакуювати спогади, їх треба звільнити із стін хати і знайомих до болю речей, з тієї самої строкатої материної ковдри, яка шилася з клаптів зношеного одягу її блудних дітей. Для того, щоб звільнити спогади, їх, як виявилося, треба ще раз пережити, отже, в героїні вийшло "коротке" сорокаденне життя, що дивовижним чином вмістило в себе життя "довге".

З цього погляду фінал повісті — знищення батьківської хати під час грози кульовою блискавкою — виглядає не таким уже натягнутим і випадковим. З одного боку, це може бути закономірне завершення евакуації — знищення того, що не вдалося забрати з собою. З іншого — це може бути акт "переселення" хати зі "світу речей" в інший світ, що існує над усіма нами. Вийшло, що батько, який помер першим, невдовзі покликав до себе матір, а потім вони обоє разом покликали до себе свій Дім, уже нащадкам не потрібний. У цьому є подібність з одним із сюжетів повісті Тані Малярчук "Згори вниз"- в день смерті до баби приходить смерч, який забирає її на небо разом із хатою. Очевидно, що на небі ніхто не почуватиметься бездомним…

Хоча "Епізодична пам'ять" — твір, не позбавлений літературних недоліків, зокрема, він слабує місцями на надмірну багатослівність описів і на схематичність, "публіцистичність" деяких діалогів. Але все ж це твір, достойний уважного й вдумливого прочитання, він являє світ ще майже непрописаний українською сучасною літературою — світ українського села після всього, що з ним відбувалося в ХХ столітті…
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]