про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

03 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії — жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

МАНЕВРИ У МАЛОМУ СВІТІ
Євген ПОВЄТКІН

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань — "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку — молода українська письменниця Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.
докладніше тут

ЩАСЛИВІ ЖЕРТВИ ТАЄМНИХ БАЖАНЬ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Євгенія Кононенко написала новий роман "Жертва забутого майстра". Ця книжечка, подібно до інших творів письменниці, маленька, кишенькового формату, після її прочитання починаєш сприймати текст як старовинну дерев'яну скриньку, майстерно інкрустовану — та обов'язково з подвійним дном. Чому так? Читач сам здогадається, прочитавши роман.
докладніше тут

ТЕКСТ-ЗІЛЛЯ
Олександер КРАСЮК

Звідки сучасні юні авторки беруть снагу для викроювання текстів у середньовічному стилі visio? Саме так, із повним на те правом, позначила жанр своєї запаморочливої "Історії" Ксеня Харченко. Де вона підчепила це почуття часу, яке безперервно омиває світ від мертвотної закам'янілості? Заразилася через читання в підлітковому віці лірико-епічних хронік Маркеса? Так, у Ксені поки що нема великого людського досвіду сходжень, знахідок, падінь і втрат, як у того покійного латиноамериканського мудреця.
докладніше тут

Я — ЗАНУДА?
Оксана ПАШКО

Мабуть, вже треба літературознавцям ввести новий жанр — сцени з життя самотніх-тридцятирічних. Саме про це знов йдеться в новій книжці польської письменниці Моніки Шваї "Я — зануда", перекладеній нещодавно російською видавництвом "Фоліо".


докладніше тут

ДЕВ'ЯТЬ ІЗ ДЕСЯТИ МОЖЛИВИХ
Олександер КРАСЮК

Традиційно на адресу Шевченківського комітету лунають критичні голоси. Проте, на відміну від попередніх років, творчий доробок кожного з них настільки беззаперечно якісний і значимий для української культури, що право лауреатів нести на собі відблиск імені національного генія майже не викликає сумнівів. Центральним пунктом критики залишається процедура добору переможців з-поміж претендентів. Себто — закритість процесу обговорень на всіх етапах.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Танцювальними кроками по дорозі життя

Євген ПОВЄТКІН, , Київ.
Квітень 30, 2007 р., понеділок.

Стосунки автора літературного твору та створеного ним героя, напевне, можна уподібнити до відцентрового прискорення, що його демонструють на шкільних уроках фізики. В центрі — автор, а його герої немов би сидять у кріслах каруселі, що розкручується під невидимою дією законів літературного жанру. Найчастіше автор, закінчуючи писання свого тексту, вимикає двигун каруселі, дає героям ще хвильку покружляти, зсаджує їх усіх та організовано виводить з метафоричного парку атракціонів. Але ж трапляються — ніде вже правди діти — такі безвідповідальні літературні особи, які замість цього розкручують коліщата щонайдужче і, не маючи сили справитися із шаленим темпом, тікають, а тоді дивуються, яким чином пасажири їхньої каруселі могли позалітати в такі далекі-предалекі краї.

Подібне трапилося з головним героєм роману Ріо Кундера Освальдо Панікоффскі, українцем, що виїхав до Британії і навчає тамтешніх мешканців і мешканок латиноамериканським танцям. Звівши цього тридцяти(з лишком)літнього парубка, ласого до жінок, музики, танців і різноманітних пригод, з усім тим пов'язаних, із пристрасною бразилійською джазовою співачкою Фабіаною де Роберто, автор, здається, і сам щиро здивований, що в результаті він опинився аж у Аргентині. Не обійшлося, звісно, й без містифікацій: ми, читачі, маємо повірити в те, що в основу твору покладено рукопис самого Освальдо, а Ріо Кундер — новий псевдонім українського поета і письменника, який раніше виступав під псевдонімом Семен Либонь — тільки надає пояснення і коментує, часом доволі уїдливо, і Освальдо Панікоффскі, і розказану ним історію, і написаний ним текст. В рукописі, що про нього мова, Ріо Кундер згадується як персонаж, навіть цілий розділ другої частини містить, приміром, розповідь про те, як Освальдо разом з Ріо Кундером відвідують бразилійський карнавал. Це все — елемент гри Ріо Кундера (Семена Либоня? Освальдо Панікоффські?) як із читачем, так і з традиційною для прозових творів "розповідддю від автора". Причому ця гра дуже нагадує гротескний маскарад: адже насправді, якщо пильно придивитися, Освальдо Панікоффскі дуже вже схожий на Ріо Кундера, а вони обоє мабуть що дуже схожі на Семена Либоня. Ріо Кундер й справді не від того, щоб погратися в маскарад, і то не тільки зі своєю особою: польський президент і лідер профспілки "Солідарність" Лех Валенса в нього став Болеславом Паленсою, а Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв — просто Вєнжербом. А проте все ж ця маскарадно-карнавальна гра — не найголовніше й найцікавіше в книзі. Звісно, що найцікавіше — це її герої, Освальдо Панікоффскі та Фабіана де Роберто, та ще чимало постатей другого плану, до яких можна зарахувати й самого Ріо Кундера, якщо повірити розповіді...

Так от, і Освальдо, і Фабіана, незважаючи на те, що час їх повноліття минув уже далеко не вчора, все одно ще не подорослішали, вони — немов підлітки-переростки, яким їхнє життя все ще здається нескінченним і їм здається, що вони ще не раз і не два зможуть почати його наново, все в ньому поміняти — країну проживання, захоплення, партнерів для танцю і партнерів для ліжка... Освальдо, здається, все ніяк не посерйознішає, навіть незважаючи на досвід сімейного життя — а проте мірою серйозності ставлення до свого одруження було те, що із своєю дружиною Нікі він розлучився через її несприйняття орального сексу... Втім, стосунки Панікоффскі з жінками, одним із епізодів яких є одруження з англійкою і виїзд до Британського Королівства — окрема велика і цікава тема. Складається враження, що дитинство, шкільна та інститутська юність в умовах пізнього СРСР істотно здеформували його чоловічу життєву програму. Система воліла мати хлопчиків-переростків, а не спражніх незалежних і сильних чоловіків. Показовими в цьому плані є розмови з дядечком "Володею" із "органів", який хотів схилити Освальдо до "стуку" на своїх університетських одногрупників, приміром, дуже промовистою є форма відмови від такого роду "співробітництва": "Я посовєтувався з папой, і він мені категорічеськи запретив" .

Радянська дійсність перекривала майже всі сфери, де люди на зразок Освальдо могли почуватися "справжніми чоловіками": політичне й громадське життя, заробляння грошей, навіть захоплення, можливості подорожувати й бачити світ. Панікоффскі прагне віднайти сфери не те щоб відкриті, але не зовсім закриті, і таки утвердити себе "справжнім чоловіком". Неважко здогадатися, що його увагу привернули свого часу секс, рок-н-ролл і позаофіційне мистецтво загалом, футбол і танці. Тривале і дошкульне пригнічення "чоловічості", втім, вдалося взнаки, і потрібен був немалий час, і не тільки час, а осмислення і проговорення, щоб перестати домішувати у кохання й подорожі запас злоби і помсти Системі. Тільки переваливши за тридцять років, Освальдо готовий нарешті відволіктися від шаленого надолуженння недоотриманого свого часу від сексу, танців і розваг, від усього західного способу життя, і зайнятися серйозними, по-справжньому дорослими речами. Наприклад, впізнати в тій, що в неї закохався, жінку всього свого життя, і полюбити її, усвідомлюючи, що розставання неминуче. Змінити легку і святково-карнавальну сальсу на чорну меланхолію танго — і то вже до кінця, до скону…

Зрештою, історія Освальдо Панікоффскі доволі сумна — життя виявилося змарнованим, бо зі своєю любов'ю і зі своїм щастям він таки розминувся. Тільки й лишається, що перебирати численні яскраві спогади і ностальгувати…

А проте все ж не забуваймо, що Освальдо Панікоффскі — це також персонаж карнавалу, коліщата каруселі продовжують крутитися, і ще трохи часу — і маска сумного і меланхолійного танцівника танго полетить геть!

Кундер, Ріо. Panicoffski. Роман. — К.: Гамазин, 2006. — 208 с. — (Сер. "Майбутні класики").
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]