про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

17 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ІРОНІЧНА МОРАЛІСТКА

Замість скандалу маємо невеселу любовну історію з життя сучасного покоління сорокарічних. "Жінка і чоловіки" Мануели Гретковської — то зразок непоганого побутописання в класичній манері. Подаємо рецензію на нову книжку відомої в Україні польської письменниці.
докладніше тут

"ВОСКРЕШАЮ ТРУП ЄВРОПИ"

Інтерв'ю з польським письменником Анджеєм Стасюком.

Центральна Європа — то є концепт двох мрійників, а до того — політичний задум німецького романтизму, задум німецької домінації в цьому регіоні. Німецьке мрійництво, німецький романтизм: домінувати в регіоні, якого не існує — говорить в інтерв'ю письменник Анджей Стасюк. Власне, про це говориться і в його новій п'єсі — "Темний ліс" ("Ciemny las").
докладніше тут

НОВА З(Б)ІРКА: ВИБРАНЕ З ЧИТАЦЬКИХ РЕФЛЕКСІЙ

Третя книжка Тані Малярчук "Як я стала святою" ставить остаточну крапку (якщо кому те не було зрозумілим і після попередньої Тетяниної роботи) у зазначенні двох тез щодо сучукрліту. По-перше, можна з полегшенням зітхнути: надія є, всі ті балачки про молодь, яка активно творить нову українську культуру, подекуди все ж інкрустовані істиною.
докладніше тут

ПРО ОДИН ЗАГАДКОВИЙ ВІРШ В.СВІДЗІНСЬКОГО

У статті досліджено взаємодію літературного слова і фольклорних семантичних структур. Вірш В.Свідзінського "Сарай" розглянуто як зразок "семантичної поетики". Проаналізовано також інтертекст Клюєва у тексті Свідзінського.
докладніше тут

САДОМАЗО I SEEK YOU

У 2006 році видавництво "Нора-Друк" випустило книжку лауреата конкурсу "Коронація слова" Ярослави Литвин "Ігри". Книжка виявилася досить парадоксальною. Складається враження, що авторка хотіла написати геть інший твір.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Постмодерна ультранеоромантика

Ксенія ВЛАДИМИРОВА, Київ.
Березень 26, 2007 р., понеділок.

Сучліт Ірени Карпи, або Bitches get everything

"Якби її не було, її довелося б вигадати..." — так написано на обкладинці нової книжки Ірени Карпи Bitches get everything. І з цим важко не погодитися. Дійсно, сучасній українській літературі вкрай необхідна була поява enfant terrible в жіночому обличчі. Мабуть, якби не з'явилася українська Вірджині Депант, критики почувалися б непевно, наче не вистачало б такого собі маркера часу в нашому літературному процесі. А так — все у нас є, справжній сучліт, зі всіма надбаннями та поразками.

Ми спробуємо зосередитися на двох аспектах нової книжки. По-перше, автобіографічність роману. По-друге, андрогінності головної героїні, її вербальна та сексуальна розкутості, завдяки чому Ірена Карпа намагається створити свій міт про Ukrainian Bitch.



Ірена Карпа

Ще один довколалітературний контекст, поза яким сприйняття книжок Ірени Карпи не є адекватним — сама авторка. Поки особистість Карпи не сприймається як текст, то й саме її письмо не сприймається як щось літературне. Вона, безумовно, харизматична та артистична, що неодноразово демонструвала на презентаціях. І те, що на обкладинці книжки зображена Карпа власною персоною, не тільки не сприймається як рекламний трюк (кажу це, тому що чула, як закидали Скрябіну, що він погодився розмістити своє фото на книжці ), а, навпаки, налаштовує оцінювати книжку за іншими мірками, ніж звичайний літературний твір, впізнавати в книзі інтонації Карпи, закривши очі на стилістичну та композиційну вправність та інші складові, що зазвичай визначають належність до літературного мистецтва.

Enfant terrible...

Тепер щодо славнозвісного автобіографізму твору, на якому авторка наголошує. "Зал регоче. Знову думають, що я бавлюся в реальне життя. Так само, як у фільмах я бавлюся в нереальне, підсовуючи насправді автобіографічні шматки". Дійсно, автобіографізм є, і його немало. Але краще, щоб його було ще більше. Тому що alter ego письменниці, яка цього разу перевтілюється в епатажну українську режисерку Трішу Торнберг, що зняла фільм "Перламутрове порно" (мабуть, за однойменним романом самої Карпи), — здається не дуже вдалим задумом. В романі геть не відчувається, так би мовити, кіноантуражу — ніхто не обговорює професіональних кінопроблем, а знання режисеркою кіно не сягає вище рівня звичайної людини, яка інколи вмикає ТВ або крутить DVD. Я вже не кажу про "вищий пілотаж" — мову кінорежисерки! Ні, не йдеться про матюки, яких якраз вистачає, мова йде про доречне використання професіоналізмів та професійний акцент, завдяки якому можна "викупити", ким насправді є людина. Це все одно, що відтворювати спілкування в ICQ синтаксично та граматично вивіреними реченнями, як, наприклад, це робить молода авторка .

(Хоча, зазначимо, саме наратив роману Карпи дуже сучасний та різнобарвний — тут не тільки англійські, французькі вислови, новояз SMS, мейли, але навіть сценарій.)

Тому, як на мене, все ж таки ліпше було б залишити героїню — літераторкою, яка — за сюжетом — зустрічається зі . Одне слово — всім, хто цікавиться життям-буттям укрсучліттусівки, роман Bitches get everything рекомендується.

...та femme fatale

Отже, про славнозвісну андрогінність та бісексуальність Тріші. , і у Bitches get everything любовні трикутники перетворюються в багатокутники, навіть із латентними лесбійство задіяне) зустрічається у жінок часто, наприклад, цій темі російський письменник Ігор Єфімов присвятив роман "Невірна". А ось притаманні скоріше представницям жіночої статі особливості поведінки, що описані в будь-якому підручнику з психоаналізу — істерія та мазохізм — від героїні роману просто-таки невід'ємні, та ще й сама письменниця на цьому неодноразово наголошує.

"Страждання — наш брутальний друг", "хоча нормальна жінка навряд чи буде сильно напружуватися, якщо поряд є чоловік. Це ідіотки-феміністки зі своєю емансипацією геть-чисто попсували бідних західних чоловіків. Хіба ж і так не ясно, що ми не менш сильні чи кмітливі?", "Ось тут, у цій пісні, я завжди думаю про Бога. Про те, що Він найчастіше торкається до мене якраз у певний момент фази " Найболючіше страждання — найвища радість". А я, дурна, шукаю баланс".

У авторки навіть не виникає бажання створити персонаж на кшталт "венери у хутрі" (за ) із садистською чоловічою поведінкою, або вдатися в іншу крайність — змалювати Bitch-Барбі — глямурну тупувату лялечку. Навпаки, вона всіх любить: "Ви можете вчергове здивуватися, як мені вдається вміщати в собі справжню любов до кількох персон одночасно... Ну, в людей же багатокамерне серце?" Мрією героїні є бажання знайти тепле, затишне місце, де коло неї буде мудрий та гарний чоловік, який знає та скаже їй, як правильно робити та як вірно жити. Тому начебто несподіваний поворот сюжету, — одруження з підлітком після його замаху на її життя (апофеоз чолового садизму та жіночого мазохізму), переїзд на берег моря та народження дитини — цілком логічний перемога саме патріархально жіночого у особі головної героїні.

Тому хепі-енд Bitches get everything у дусі жіночих романтичних романів цілком логічний, але для читача — попри все — сумний. Тому що, на превеликий жаль, демонструє слабкий сюжет самого роману, в якому використовуються типові кліше масової літератури. Такий роман можна назвати "постмодерним", але не в сенсі — "експериментальний", а в сенсі — вже поставлений на потік в письменницькому конвейєрі. І зараз — поки в українській літературі не з'явилася друга Вірджині Депант із своєю версією "Дресированих сучок" або "Трахни мене!", — все, що пише Карпа, добре.

.

.
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]