про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

17 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

КНИЖКОВИЙ СЕКС

Новий роман Люби Клименко "Великий секс у Малих Підгуляївцях" можна назвати постмодерністським літературним експериментом, кодом для розшифровки якого може стати дослідження М.Бахтіна "Творчість Франсуа Рабле та народна культура середньовіччя та ренесансу". В цю ігрову систему вписується й суржик книги — адже в святковому свавіллі можна все.
докладніше тут

ПОЛЬСЬКІ ЛОЛІТИ

Повісті М.Гретковської "Беладонна" та П.Петуха "Самі для себе", які складають книжку "Сцена з позашлюбного життя", поєднані єдиною тематикою — темою адюльтеру. Попри винахідливість та еротичність описів інтимного життя, автори розповідають про адюльтер традиційно — це любовний трикутник, який руйнує сімейні узи.
докладніше тут

ВАЖКА РОБОТА ІДІОТА

За останні кілька десятків років у світовій літературі романів на кшталт "герой нашого часу" з'явилося більше, ніж протягом попередніх кількох століть. Книжка Мартена Пажа "Як я став ідіотом" (2001 р.), — чергова у серії оповідань про покоління ХYZ. У ньому розповідається, як сучасним французьких молодикам заважає жити інтелект.
докладніше тут

ВСІ ЛЮДИ — СЕСТРИ?

Як відомо, будь-яке статеве розмежування у нестатевій сфері свідчить про комплекс неповноцінності. Певно, саме з цим зітнувся Василь Габор, укладаючи грубезний фоліант під назвою "Незнайома. Антологія української "жіночої" прози та есеїстики другої пол.. ХХ — поч. ХХІ ст."
докладніше тут

ДІЯҐНОСТИКА ВІД ПРОЦЮКА

Коротше, на прикладі Степана Процюка як безперечного учасника "станиславівського феномену", дається спостерегти наступне. Провінційні топоси сьогодення, як правило, не завжди мають свій власний розгалужений літературний текст. Тому коли автор винаходить персональну мітологію, то виходить деміюргія, воццекургія й безперечний феномен із плевритом на ранок. А якщо в нього не стає сили на опис метафізики місця з нуля (а не з соціяльно заповіданої топографії, як у "харківського" Жадана чи "донецького" Солов'я), то варто вступати в АУП.
докладніше тут

ДИТЯЧІ ІЛЮЗІЇ

У книзі Тетяна Винокурова-Садиченко. Жарт. Із життя психів вимальовуються картини життя підлітків у школі та долі дорослих людей. Магія надає книзі чарівністі — герої вміють матеріалізувати свої ідеї, а вдома у шафі у головної героїні живе фантастична істота гремлін. Навіть у впізнаванні копій штампів фентезійній літератури в прозі дівчини є щось приємне та хвилююче.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Вогонь моїх чресел

Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО.
Серпень 14, 2006 р., понеділок.

З дебютом "Культа" Дереша насправді страшно, панове, як сказав би Гоголь. Це ж до чого може дійти містифіційний захват читацтва, щоби підозрювати в авторстві цього роману самого разом з Єшкілєвим, останній з яких інтригує у львівському "Форма(р)ті" (ч.3 за 2002 р.). Мовляв, дедуктивний Кожелянко йому закидав у розмові під сто Nemiroff: "Ну Влодко, ну зізнайся, що "Культ" ви з Іздриком написали..." Насправді ж які тільки хомські-млинарські-перфецькі не ночували в цій прозі!

Лавина літературних алюзій і конотацій, зринаючи вже з перших сторінок "Культу" Дереша, надає дедуктивному читачеві широкий вибір у виборі предтеч сього феноменального тексту. Втім, попри кошмари зі сновидінь По, Желязни і Лавкрафта, варто пірнути в найближчі інтертекстуальні безодні. Скажімо: що саме видає гіпотетичну присутність у романі Дереша того ж Іздрика? Попри старомодні музичні вподобання головного героя на кшталт музики Van Der Graaf Generator чи King Crimson і суто "воццеківських" знаків на стінах наративу, де замість босого Маккартні з плякату "Бітлз" леґендарною Abbey Road чомусь крокує Леннон, у романі присутнить малозрозуміла ніжність до жінки. Так у сучасній прозі не люблять, повірте.

Ніжність головного героя в "Культі" якась ніби жертовна, вибачальна, чи що. "Дякую", — ледь чутно каже йому неповнолітня коханка, чию делікатну лютню в серці він так і не зачепив на першому побаченні. Не обійняв мандоліну, не дав заграти на флейті. "Вона була єдиною жінкою, з котрою мені подобалося спати. Ну просто спати, розумієш?" — прохоплювався Іздрик у своєму давньому "Острові КРК". Але хто вже сьогодні в цьому признається?

Неоковирні стилістичні конструкції, притаманні здебільшого теоретичному Єшкілєву, і малопривабливі лексичні покручі типу "кругозір", "поступок", "всесторонньо розвинута", "тато, як звично, був на роботі" все одно не відіб'ють гурманського апетиту в споживача чергового станіславського делікатесу. Справжнього танцюристу, чи пак філолога, виказують гіпертрофовані яйця уваги до власного стилю. І поруч з камуфляжними конструкціями на кшталт "гори, як завжди, випромінювали вічність, а змінювалося тільки місто", присутні суто батхедівські концепти-заготівки лябораторного походження на зразок "в класі розпухала, мов "Тампакс" в унітазі, задушна тиша" або "потяг, який зупиняється біля кожного стовпа, наче пес спанієль". Що не згірш, повірте, стогівського "неба, голубого, как Элтон Джон".



Любко Дереш,
запозичено з
http://artvertep.dp.ua
Окрім самої стильности, авторові "Культу" не бракує також прагнення оної в сенсі підбивання її під попсові зразки таки російської словесности. Ось читання "Культу" застерігається ремаркою на першій сторінці: "Не рекомендується дітям, вагітним та людям із серцево-судинними захворюваннями". Мовляв, це з напису на платівці The Rolling Stones. А ось застереження перед текстом "Мачо не плачут" голосить про те, що його роман, навпаки, розрахований на прочитання з одночасним прослуховуванням The Prodigy, інакше, мовляв, "может не торкнуть".

А взагалі, мало хто із "станіславського феномену" тягне на "феномен" у сенсі сьогоднішньої прикладної дидактики. Тамтешні тексти з-під пера !). В "серединній" фазі "станіславського феномену", себто у вирослих авторів старшого віку цього вже нема. Веселий і безапеляційний ідеалізм, як і безпохмільний алкоголізм, помирає надто швидко, відступаючи перед екзеґезою серйозніших явищ назвою хоч би й "зріле життя". Питання "і ким же ми будемо сьогодні?" виникає тільки замолоду. Себто тоді, коли по-станіславськи ретельне надавання химерним речам глузду і значення, яких вони не мають, ще не сприймається за безглузде заняття. І називається літературою.



Юрко Іздрик.
Автор фото: Наталя Машарова.
Запозичена з http://proza.com.ua
Втім, щодо одного в такому непевному дискурсі, як сучасна галицька проза, можна погодитись: безперечна літпедофілія таки притаманна словесності "станіславського феномену". Наприклад, педагог Аристид Михайлович Корват зазіхає на молоденьких студенточок у "Пафосі" В.Єшкілєва. Вчитель історії Северин Іванович закохується у студентку-лолітку Дарцю в "анатомії одного кохання" під назвою "Крапля Береша" С.Процюка. Викладач біології Юрко Банзай "дружить" з власною ученицею на ім'я, знову ж таки, Дарця. Повна тавтологія стилістично-жанрового характеру. Що це? Переріст? Перебір? Пересит? "Це єдине, що даю тобі / через стіл, як через перелаз. / Прошу, не згуби. О.К.? О.В./ Друга чверть і восьмий наче клас", — віршує Банзай. "О, Лолита! Огонь моих чресел", — відгукується Набоков. "Лолита, десять лет тебе, / Но ты привыкла ко всему", — підсумовує Барто. Важко передбачити, в якому місці сей дискурс буде склеєно солодкою слинцею чергової цитати. Звичайно, можна, струснувши із себе зачарування ситуацією, дошукатися витоків первісного колективного почуття щодо прикарпатської модерни в інцестуального Ґеорґе чи мазохістичного Шульга.

Однак, споживання такого коктейлю іноді спонукає розглянутись на безкінечне розмаїття вже сучасних варіянтів злуки Ероса з Лоґосом. Наприклад, по-станіславськи збочена "любов" у перерахованих тут творах вже відомих літератів. Хоча, чому власне збочена? Від педології, як знати, недалеко до педофілії. А в педагогів типу Іздрика, Єшкілєва чи Процюка любовні пригоди-страждання в їхніх текстах приходять лише ходженими шляхами "виробничого" характеру, а щось нове, навіть велике і тепле, вони вже не в змозі відчути. Це вже, мабуть, професійне.

І потім, хто ще так зберігатиме таємницю кохання під партою, на лябораторнім столі чи в підсобні, як не шкільна німфетка чи ще який херувимчик, які ще не звикли пліткувати про самих себе? З іншого, суто письменницького боку, розбещення неповнолірних птушниць є, власне, рід обнаження літературного прийому, це своєрідне насолодження без особливого мотивування. Жар чресел моїх — і все.



Володимир Єшкілєв.
Автор фото: Наталя Машарова.
Запозичено з http://proza.com.ua
А може, це своєрідна увертюра до новітнього відстороненого психологізму в літературі? Згадаймо "підлітковий" маньєризм Кухарука з Покальчуком. А може, й інше. Може, така "література" — це відгомін невиграного ліберального дитинства у станик-славному Івано-Франківську, який і породив з часом явище патологічного "феномену"?

Ліберальне ж дитинство, як знати, погано закінчується, а герої ліберального дитинства кінчають ще гірше. Тож одні письмаки-переростки ґрунтівського заквасу кінчають там у вибивані штани патріярхально-педоложної ідеї, а інші, деміюрґійно стурбовані, солодко розчавлюють свій орґазм об сідниці ризоматичного плевриту повсякденности. Щоб самим не бути розчавленими, ті літерати іноді обирають собі еротичні псевда: Дереш, Коштич, Немирич. А втрачений рай свого ліберального дитинства відроджують у самому творчому акті, що породжує чуттєво-ностальґійну фактуру їхньої прози, в якій креденси, бонбоньєрки та всякі інші "скриньки лона" важливіші за будь-які Великі Ідеї. За Літературу, АУП чи Андруховича.

Повторюю ж: весь "станіславський феномен" — це не "туга за несправжнім", як вважає Іздрик, а "лихо з ненашим", себто споконвічний спротив шовінізмові пролетарських столиць, що має позалітературну природу. Це чудова школа цілком стоїчного протиборства: якщо не можна відмінити окупаційно-спілчанський час як фізичну величину, то вільно буде заборонити його відлік у своєму творі й писати про капці та піжами якого-небудь Фріца Ріттена фон Герцмановського-Орляндо.
2004 р.

Любко ДЕРЕШ. Культ. — Л.: Кальварія, К.: Книжник, 2004.

Статтю запозичено з часопису
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]