архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

КНИЖКОВИЙ СЕКС

Новий роман Люби Клименко "Великий секс у Малих Підгуляївцях" можна назвати постмодерністським літературним експериментом, кодом для розшифровки якого може стати дослідження М.Бахтіна "Творчість Франсуа Рабле та народна культура середньовіччя та ренесансу". В цю ігрову систему вписується й суржик книги — адже в святковому свавіллі можна все.
докладніше тут

ПОЛЬСЬКІ ЛОЛІТИ

Повісті М.Гретковської "Беладонна" та П.Петуха "Самі для себе", які складають книжку "Сцена з позашлюбного життя", поєднані єдиною тематикою — темою адюльтеру. Попри винахідливість та еротичність описів інтимного життя, автори розповідають про адюльтер традиційно — це любовний трикутник, який руйнує сімейні узи.
докладніше тут

ВАЖКА РОБОТА ІДІОТА

За останні кілька десятків років у світовій літературі романів на кшталт "герой нашого часу" з'явилося більше, ніж протягом попередніх кількох століть. Книжка Мартена Пажа "Як я став ідіотом" (2001 р.), — чергова у серії оповідань про покоління ХYZ. У ньому розповідається, як сучасним французьких молодикам заважає жити інтелект.
докладніше тут

ВОГОНЬ МОЇХ ЧРЕСЕЛ

Весь "станіславський феномен" — це не "туга за несправжнім", як вважає Іздрик, а "лихо з ненашим", себто споконвічний спротив шовінізмові пролетарських столиць, що має позалітературну природу. Це чудова школа цілком стоїчного протиборства: якщо не можна відмінити окупаційно-спілчанський час як фізичну величину, то вільно буде заборонити його відлік у своєму творі й писати про капці та піжами якого-небудь Фріца Ріттена фон Герцмановського-Орляндо.
докладніше тут

ВСІ ЛЮДИ — СЕСТРИ?

Як відомо, будь-яке статеве розмежування у нестатевій сфері свідчить про комплекс неповноцінності. Певно, саме з цим зітнувся Василь Габор, укладаючи грубезний фоліант під назвою "Незнайома. Антологія української "жіночої" прози та есеїстики другої пол.. ХХ — поч. ХХІ ст."
докладніше тут

ДІЯҐНОСТИКА ВІД ПРОЦЮКА

Коротше, на прикладі Степана Процюка як безперечного учасника "станиславівського феномену", дається спостерегти наступне. Провінційні топоси сьогодення, як правило, не завжди мають свій власний розгалужений літературний текст. Тому коли автор винаходить персональну мітологію, то виходить деміюргія, воццекургія й безперечний феномен із плевритом на ранок. А якщо в нього не стає сили на опис метафізики місця з нуля (а не з соціяльно заповіданої топографії, як у "харківського" Жадана чи "донецького" Солов'я), то варто вступати в АУП.
докладніше тут

ЧОРНИЙ БЛАЗЕНЬ

Будь-яка культура повсякчас усвідомлює свій кризовий стан, проте справжня небезпека виникає не за ситуації, коли не видно нічого глибшого за шаровари та конкурентоспроможнішого за писанку. Рівень розвитку падає лишень за відсутності бунтівника, трікстера, Чорного блазня, який споглядає повсюдну ентропію, сміючись. Тож безкомпромісність і безапеляційність Подерв'янського робить його саме тим дефіцитним альтернативним продуктом, необхідним для споживання нашій гіпотетичній КОНТРкультурі.
докладніше тут

ВПАДІННЯ В МЕЙНСТРЬОМ

Самовизначення Світлани Поваляєвої "гламурний панк" — не помилка. В час, коли контркультура перетворюється на культуру клубну і кожен true gop може приєднатися до травестії скінотеатру, це — мімікрія, самоіронічне признання в штучності задля рятування своєї інакшості.
докладніше тут



САКРАМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ

Сюжет роману "Сакрал" Ірини Хомин доволі банальний, але книга цілком приємна, можна сказати, добротно "зроблена" і для того, щоб розігнати нудьгу на якихось вечір — два, цілком придатна.
докладніше тут

ОТКУДА ЕСТЬ ПОШЕЛ ПЕЛЕВИН...

В книге Relics. Раннее и неизданное Виктор Пелевин все так же умело балансирует на грани гротеска, и порой не понимаешь, что же перед тобой — нагловатый стёб или тонкое психологическое повествование? В этом-то и вся прелесть автора — он играет с читателем в своеобразную психологическую игру.
докладніше тут

ІРЕНА КАРПА: "ЖИВУ ЗАРАДИ СПАЛАХІВ СВІТЛА"

Ірена Карпа — людина відома й доволі публічна, тому читати й чути про неї доводилося чимало. Мій досвід особистого спілкування показав, що вона є вдумливою натурою, яка ладна швидко прийти на допомогу. Сподіваюсь, це зможуть відчути й усі читачі "Культурного тренажера".
докладніше тут

НДР І НОСТАЛЬГІЯ У КИШЕНЬКОВОМУ ФОРМАТІ

23 січня 2006 року відбулась презентація книги Томаса Бруссіґа "Сонячна алея", виданої Львівською "Кальварією" за сприяння міжнародного фонду "Відродження" та Ґете-інституту. Події ж роману відбуваються на межі між західною та східною Німеччиною, на нічийній території біля Берлінської стіни.
докладніше тут

РАПТОМ ВИРОСТАЄ ЦІЛА ЗАКІНЧЕНА ІСТОРІЯ,

якою я починаю "хворіти" доти, доки не поставлю останню крапку".
Інтерв'ю з письменницею Ірен Роздобудько.


Есть затейники мастерить кукол, есть любители рукописать книжки. Кого-то прельщает произвол формы, кого-то эксперименты с материалом или игры с текстом в непривычных для чтения условиях.
полный текст здесь

архів статей

можна подивитися тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Воля. Махно. Авангард

Євген ПОВЕТКІН, Київ.
Серпень 30, 2006 р., середа.

На фестивалі "День Незалежності з Махном" святковий офіціоз вирішили замінити тачанками, укр.суч.літом і стріляниною помідорами.

От і відбулася нарешті незвична зустріч двох культур — музичного і літературного авангарду, що здебільшого твориться (і споживається) великими містами, і невеликого містечка в приазовському степу, про яке, втім, чули хоч раз майже всі — Гуляйполя. Два дні — 24 і 25 серпня 2006 року в місті Гуляйполі Запорізької області тривав фестиваль мистецького авангарду "День незалежності з Махном". Організатори — мистецьке об'єднання "Остання барикада" і громадська організація "Центр дослідження політичних цінностей" — постаралися використати святкування п'ятнадцятої річниці Незалежності України для того, щоб привернути увагу до такої безперечно яскравої історичної постаті, якою був Нестор Іванович Махно.

Причому не просто так протокольно згадати — от, мовляв, був такий, вчинив таке і таке — а зробити спробу влити нове життя у махновський міф України. І, як на мене, вдало. Цьому послужили не тільки піднесена атмосфера, виступ оркестру Міністерства внутрішніх справ із Дніпропетровська, чорні анархістські прапори, тачанки, кулемети і гвинтівки, костюми від знімальної групи дванадцятисерійного кінофільму "Дев'ять життів Нестора Махна", презентованого під час фестивалю, випущені спеціально до фестивалю "волі" — новітні реінкарнації махновських карбованців із отим знаменитим "Гоп, куме, не журись, в Махна гроші завелись", словом, не тільки антураж махновщини. Найбільше говорило про те, що батько Махно десь зовсім поруч із нами, несподіване щемливе відчуття того, що він — таки наш, не в розумінні того, що інші, зокрема його тодішні й пізніші противники — вороги, просто переживання особистої причетності до того, що Україна врешті признає Нестора Івановича та його незабутню Чорну гвардію своїми дітьми...



Приміщення першого гуляйпільського ревкому
Фестиваль поки що не претендував на, так би мовити, мистецьку всеосяжність і віддав данину в основному літературі й музиці. Втім, було вже згадане вище представлення фільму "Дев'ять життів Нестора Махна" режисера Миколи Каптана, невеличка художня виставка в приміщенні штабу фестивалю й театральний перформенс у виконанні харківської мистецької групи "Homo ludens" і Лали Багірової.

Якщо організатори не зрадять всезагальних очікувань і фестиваль відбудеться й наступного року, то з цих "бруньок" інших мистецтв при бажанні можна було б виростити гарні "пагони". Було б чудово, щоб приїхав колись в Гуляйполе Владислав Чабанюк, керівник самодіяльної кіностудії в селі Легедзине недалеко від Умані, і привіз із собою короткометражний фільм "Ойра", а ще б показали документальний стрічку про те, як "Ойра" знімалася (тобто фільм Ганни Яровенко "Кіноманія"). Як на мене, фінальна сцена картини — танець головного героя із шаблею і чорним прапором — ніби сама проситься на відеоемблему фестивалю, так влучно і ностальгійно вона явила, чим є для України махновська вольниця.



"Махновські" читання з тачанки:
Марина Брацило
Впевнений — вийшла б і чимала й цікава виставка з творів художників, присвячених Махнові та його армії. Словом, це далеко не той випадок, коли ідею можна вичерпати одноразовою акцією. Дуже хотілося б, щоб фестиваль наступного разу вийшов за межі стадіону "Сільмаш". Махновський штаб повинен буде "атакувати" як мінімум три "точки" — книжковий магазин, де вже нині можна купити книжки українських авторів, навіть декого із тих, хто приїздив цього разу (нетипово для Східної України!), кінотеатр "Космос" і краєзнавчий музей.

В музеї, на жаль, експозиція про Нестора Івановича, його родину та махновський рух, надто скромна: відвідувачі можуть побачити тільки тачанку (зате справжню, справді зроблену у десь у часі революції), шаблі та гвинтівки і карту боїв Революційної Повстанської Армії, а ще хрест у пам'ять 110 річчя з дня народження на подвір'ї... Проте це жодним чином не означає, що експозиція загалом не варта уваги.



"Махновські" читання з тачанки:
Світлана Поваляєва та Сергій Жадан
Сильне враження справила невелика добірка матеріалів про голод 1932-1933 років на Гуляйпіллі, особливо скупі спогади тих, хто вижив... А ще в музеї можна "розжитися" тими самими легендарними махновськими карбованцями, і за дуже вигідним курсом — 100 карбованців у день наших відвідин коштували всього 5 гривень. Йдеться, звичайно, про копії тих незвичайних грошей.

Що ж до літературної частини "Дня Незалежності з Махном", то вона виглядала дуже колоритно. Спочатку авангардна група літераторів, у якій ми помітили , Марину Брацило, Сергія Пантюка і Романа Скибу, несподівано пронеслася на тачанці з кулеметом і з чорним знаменом і зупинилася біля сцени. Тоді вони, як справжні досвідчені кулеметники, почали робити свою справу, тільки замість гашетки в їхніх руках був мікрофон, а замість кулеметної стрічки — поезія.

Потім підтягнулася решта гвардії, письменники і поети розділилися на три ударні загони, один із них у складі поетичного об'єднання "99" із м.Запоріжжя та області (як з'ясувалося, і корінних гуляйпільців у його складі було також чимало, мені особисто запам'яталися казочки Тетяни Савченко) та гостей з Білої Церкви, Житомира, Полтави та Ніжина під командуванням поетки Лади Хорти успішно завоював і утримував увагу та прихильність слухачів на майданчику перед головною сценою.

Ліву малу сцену міцно — не протовпитися було — окупував лірник Сашко (Олександр Власюк) із своїми відданими слухачами, дорослими і дітьми, які захоплено слухали його кумедні й добрі казочки. Справа розташувалися прихильники більш радикального авангарду в літературі, здається, ними верховодили Сергій Жадан і Юрій Покальчук.

Потім настав час такого незвичайного дійства, як поетичний боді-арт. Це означає, що до рук поетів і поеток потрапили акварельні фарби і... поетам — дівчата, поеткам — парубки, згодні замість паперу (який, як відомо, усе стерпить) прийняти на себе вогонь поезії. І ось поети та їх твори виходять на сцену, і від цього видовища вже точно не відірвати очей...

Під вечір після короткої перестрілки (щоправда, словесної) із звукорежисерами на головну сцену почали пробиватися бойові групи рок-музикантів. Першою прорвалася цікава запорізька команда "Хорта", особливо запам'ятався її небанальне, як на мене, спостереження: "Запоріжжя — це Україна, / а не якась інша країна". За нею народного колориту додала група "Русичі" з Білгород-Дністровського, вокалістку якої сміливо можна назвати найчарівнішою на фестивалі. Запам'яталися виступи груп "Перлина степу", "Vася Club" і полтавської команди "Арахнофобія", відродженої після кількарічного творчого затишшя.



поетичний боді-арт. Юрко Покальчук та Сергій Жадан
Завершили вечір найвідоміші групи — "Мертвий півень" і "Кому вниз". Глядачі фестивалю нарешті отримали нагоду пригадати, що, приміром, Роман Чайка — не лише ведучий уїдливих і політично стурбованих "5 копійок", а й цілком живий і навіть — не побоюся сказати цього вголос — придатний до бою, тобто до музики гітарист "Мертвого півня". Головнокомандуючий, точніше, головноспіваючий гурту — Михайло Барбара занурився в атмосферу махновщини, як риба у воду, від чого, приміром, пісня "Франсуа" вийшла значно відвертішою, ніж навіть у альбомі "Il testamento", не кажучи вже про першовиконання Ірини Білик... Концерт трохи затягнувся, тому "Кому вниз" довелося виступати за дещо скороченою програмою, проте навіть за цієї обставини їхній виступ справив дуже сильне враження. Як зізнався лідер гурту Андрій Середа, саме у день п'ятнадцятої річниці Незалежності справдилася його давня мрія — виступити в Гуляйполі.

Як "родзинкою" літературної частини першого фестивального дня, безумовно, був поетичний боді-арт, то другого глядачів більше всього привабив виступ, можна сказати, корифея вітчизняного бурлеску без цензурного й будь-якого іншого мовного обмеження . На жаль, його виступ ми майже пропустили, бо ходили в краєзнавчий музей (про це ми вже трохи розповіли вище).



Лесь Подерв'янський
Його п'єси, начитані на магнітофон і поширювані в час моєї студентської юності на касетах, мені подобалися не так майстерним використанням позацензурної лексики й інколи дуже дотепним словотворенням, як надзвичайно яскравою образністю — чого вартий хоча б образ Гамлета у вигляді звичайного алкаша, якого цілком можна зустріти перед гастрономом... Єдине але... Як на мене, можливо не варто було проводити його виступ на головній сцені — немалі кіловати і децибели звуку, а така смілива лексика не для всіх прийнятна... Думаю, і без того пан Лесь, між іншим, одягнений по-анархістському, у чорному, в чоботах і галіфе, був би почутий своїми прихильниками...

Після виступу Подерв'янського глядачів чекав, за словами ведучого, "сюрприз біля туалетів". Сюрприз називався "Рейтинг "Томатний лідер нації" і за суттю виявився доволі дотепним стьобом над всілякими "гламурняками" (слово, випадково почуте від письменниці Світлани Поваляєвої), тобто над всілякими "академічними рейтингами", "національними номінаціями" і подібними речами.

Суть рейтингування була по-махновському проста: узяти в руки побільше гнилих помідорів і кидати у намальовані на білих простирадлах портрети наших достойних політиків, до числа яких увійшли Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович, Петро Симоненко, Олександр Мороз. Боротьба точилася запекла, кажуть, в певний момент Янукович мав усі шанси вирватися вперед, але врешті-решт перемогла дружба.

Потім, поки Подерв'янський ходив стадіоном у щільному оточенні журналістів і прихильників, письменники та поети розділилися на два загони, тобто на дві малі сцени. Лірник Сашко (Олександр Власюк) розповідав казку "Про татар і Грицька Кобилячу Смерть", потім його змінила на посту харківська поетка Лала Багірова і театральна студія "Homo ludens"; а на правому фланзі опинилися Сергій Жадан, який читав про проповідників і наркодилерів і навіть виконав добре відомий шанувальникам його творчості "Лівий марш" — уривок з твору ; і Юрій Покальчук, котрий своїм незрівнянним хриплим голосом читав вірш про любов.

Потім і тут відбулася заміна, і місце чоловіків заступили жінки — письменниці Ірен Роздобудько та Лариса Денисенко. Між іншим, сталося так, що саме Гуляйпільський фестиваль був обраний видавництвами для дебюту нових книжок цих двох письменниць — "Танці у масках" Лариси Денисенко ("Нора-друк") та "Останній діамант міледі" Ірен Роздобудько ("Фоліо"), причому пані Ірен взагалі вперше побачила своє нове видання тільки в Гуляйполі, на стенді відомого інтернет-магазину "Арт-вертеп".



Томатний лідер нації
Ось тут і настав час сказати про "частини тилового забезпечення", тобто про книжкові розкладки видавництв. Згадавши про "Арт-вертеп", не можна не сказати також про самовіддану працю в літературному тилу літературно-махновської вольниці директора видавництва "Нора-друк" Елеонори Симонової (яка, здається, присутня майже на всіх великих українських мистецьких акціях), а ще міцно тримало позиції запорізьке видавництво "Дике поле" (до речі, саме воно здійснило "емісію" "воль", тобто новітніх реінкарнацій вже неодноразово згадуваних махновських карбованців), на стенді якого ми придбали чудову книжку про острів Хортицю.

Тим часом літературна акція невпинно наближалася до логічного завершення, востаннє до головної сцени під'їхала тачанка, з якої кожен з поетів мав нагоду сказати своє останнє слово (на першому мистецькому фестивалі "День Незалежності з Махном", звісно).



волюта
Аж тоді почалася музична частина, яку відкрило ціле з'єднання молодих харківських гуртів — "Ойра", "Монтаж", "Море снів", "Це — міцне".... Загалом концерт 25 серпня вийшов іще більш жвавим та енергійним завдяки групам "Перкалаба" і "От вінта", втім, не обійшлося без вишуканої містики і навіть краплі повстанської романтики від Дмитра Доброго Вечора, того ж таки Лірника Сашка, тільки вже в якості музиканта, і решти складу їхньої бойової музичної одиниці, відомої під назвою "Вій". До вечора, здається, гуляйпільці остаточно "відійшли" від шоку і несподіванки і почали із задоволенням слухати і танцювати разом із гостями. Особливо це стосувалося дітей. Всі разом під запальні ритми передусім "Перкалаби" і "От вінта" столочили просто-таки величезну хмару куряви, що й димова машина для спецефектів на сцені стала зайвою. Мабуть, такі хмари в степу здіймалися й від тачанок і кінноти...

Завдяки фестивалю здійснилося давнє бажання приїхати в Гуляйполе, в невеличке місто, з яким пов'язана доля дуже й дуже багатьох міст, містечок і сіл по всій Україні, і моє рідне — не виключення. І Гуляйполе нас не розчарувало, і ми б хотіли ще приїхати, і не раз...

Фестиваль вдався, і як на першу спробу, вдався просто чудово. Наступного разу можна буде щось підправити, наприклад, не продавати міцні напої просто на стадіоні і організувати збір сміття (от де досвід проведеної Олегом Скрипкою "Рок Січі" може знадобитися, там, наприклад, міняли торби із сміттям на пиво). Але, в усякому разі, хочеться продовження. Неодмінно!