про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

17 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ДОНЕЦЬК. ЕКСКУРСІЯ В СТИЛІ "ЛИХОМ ОБ ЗЕМЛЮ"
Євген ПОВЄТКІН

Що є Донецьк? Коротко — місто, повністю побудоване за радянським зразком. От вам, кияни, харків'яни, львів'яни, одесити — живий, втілений у часі й просторі, приклад, що могло б стати з вашими містами за більшої наполегливості Радянської влади. Ваше місто також могло б бути повністю поглинуте різними пластами новочасної архітектури — конструктивізмом двадцятих, сталінським ампіром, величезним масивом "хрущовок" й ще більшим — панельних дев'ятиповерхівок "брежнєвського" часу.
докладніше тут

ГАМЛЕТ ТА БЖД
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Дебютний роман Сашка Ушкалова "БЖД" можна назвати одним із найвдаліших в ланцюгу "українського молодіжного роману". Про те, що Ушкалов — талановитий прозаїк, першим зауважив Сергій Жадан, і виявилося, був правий. Дійсно, 'явився гарний молодий письменник зі своїм стилем, який він вдало вливає і в старі бурдюки "абсурдистських п'єс", і в нові — прозаїчну форму.
докладніше тут

СПОСІБ СТВОРИТИ РОДИННЕ ПЕКЛО
Марина РУДСЬКА

"Гівнюк" — книга польського автора, наймолодшого призера престижної польської премії "NIKE" Войцеха Кучока. Переклад з польської зробила Наталя Чорпіта. Перекладений текст має польський смак і навіть запах. Перекладачка дбайливо посипала його полонізмами. У зв'язку з цим виникають сумніви, чи буде зрозумілим текст всім (!) українцям?
докладніше тут

ТРИ ВИМІРИ САМОТНОСТІ
Євген ПОВЄТКІН

У випадку з "Екстрактом самотності", заголовним твором однойменної прозової книжки молодої львівської письменниці Ольги Криворучко, питання "для чого людині потрібна самотність" можна конкретизувати в трьох напрямах. У результаті вийде тривимірне представлення, вісями якого суть: "для чого самотність мистцеві", "для чого самотність мандрівникові" та "для чого самотність жінці".
докладніше тут

КНИГА ПРО (ДЛЯ?) БЛАЗНІВ
Марина РУДСЬКА

В колоді карт існують джокери. Вони, сідаючи за гральний стіл, гадають, що грають всіма іншими картами, але тим часом доля грає ними. Спочатку джокери були нормальними людьми, що мали краще чи гірше дитинство, мрії, прагнення… А тепер вони просто джокери, гральні карти, що блазнюють всім чим лише можна, що загубилися в світі та в собі. Отже, колода карт для читання "Блазні" від Марії Штельмах під твердою обкладинкою
докладніше тут

НАРИСИ НА БЕРЕГАХ ВІЗІОНЕРСЬКОЇ КНИГИ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Цю статтю варто було б назвати "нотатками на берегах книги Юрія Андруховича "Таємниця". Вони з'являлися під час читання тексту, як відгук на якесь речення, образ чи... просто тому, що саме у цей момент щось пригадалося. Тому розділи статті переважно не пов'язані логічно, а можуть сприйматися як ремарки.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 З цього можна почати творення

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Липень 16, 2007 р., понеділок.

На жаль, деякі речі в житті стаються не так швидко, як хотілося б. Наприклад, прочитання книжки Тараса Прохаська " З цього можна зробити кілька оповідань", що вийшла в світ у івано-франківському видавництві "Лілея-НВ" іще в 2005 році. А проте оскільки за винятком тонесенької книжечки есеїв "Порт Франківськ", що по суті є передруком матеріалів його авторської колонки в одній із тамтешніх газет, пан Тарас із того часу більше нічого не видавав, то "З цього можна зробити кілька оповідань" можна вважати останньою книжкою автора.

Звісно, що кожен письменник пише свої книжки по-своєму, але при всій неподібності в їхній роботі можна виділити певні етапи, що можуть нагадати немовби елементи промислової технології. Твір замислюється, для нього підбирається те, що прийнято зазвичай називати "життєвим матеріалом", потім зібране сортується, компонується, розповідається, записується, читається, редагується, друкується. Хоча багато хто вміє сполучати операції — приміром, замислювати, підбирати матеріал, компонувати, розповідати й записувати з мінімальним розривом у часі, просто за письмовим столом — послідовність все одно майже завжди дотримується.

З книжкою Тараса Прохаська вийшло інакше. Етапи письменницької технології переставлено місцями. "З цього можна зробити кілька оповідань" починається не із задуму і не з "життєвого матеріалу" — твір в нього починається з розповіді, яка в Прохаська немов би тече сама собою. Наступна стадія творення — композиція, до якої вже допасовуються події, предмети, краєвиди, люди. В книжці композиція дещо незвична: якщо порівнювати її з композицією картини, то вона буде немовби абстрактною. Як в абстрактному образотворчому мистецтві художникові вдаєтся позбутися влади предметності, так й Прохаськові у "З цього можна зробити кілька оповідань" вдається уникнути диктату сюжету, йому перш за все важить на тому, щоб створювати яскраві образи. Заради цього він безжально ламає не тільки причинно-наслідкові зв'язки, а й навіть часову послідовність подій, стрімко, без переходів переходячи від одного до іншого, ніби зовсім не пов'язаного із тим першим. Це вияв запеклої боротьби — боротьби оповіді за своє визволення від того, про що вона розповідає. Тарас Прохасько майже досяг ілюзії того, що це можливо. Проте до її повної незалежності автор книжки не прагне, іншими словами, про "автоматичне письмо" зовсім не йдеться. Просто Тарасові Прохаську залежить на встановленні прямого та якнайбільш безпосереднього зв'язку між розповіддю та творчістю, заради чого йому просто-таки необхідно відсунути всю літературно-технологічну "машинерію" на другий план. Він прагне того, щоб творчий дух міг вільно носитися над усім, так би мовити, ментальним ландшафтом: над реальністю і над спогадом, над вигадкою, сном, уявою і навіть над усіма іншими можливими оповідями, тобто в чомусь уподібнитися Богові на самому початку творення світу.

Подібне художнє завдання перед собою поставив польський письменник Анджей Стасюк у написаній приблизно в той самий час, що й "З цього можна зробити кілька оповідань", книжці "Дорогою на Бадабаг". З тією тільки різницею, що географічні межі простору в Тараса Прохаська вужчі: якщо Анджей Стасюк скеровує політ над декількома державами, від Дністра до Адріатики і від Карпат до Чорного моря, то Прохаськові майже стає Івано-Франківська, Делятина й вузької долини Прута, по якій прокладено залізницю через Карпатські гори. Так що для поглиблення ефекту від Прохаськової книги дуже бажано принаймні раз нею проїхати. Втім, ні це, ні навіть відвідини авторової хатини і споглядання описаних ним речей не дадуть відчуття повного проникнення в створений ним світ. Чому? Все дуже просто: творчий дух не знає перешкод не тільки в просторі, а й у часі.

А з моменту, як книжку було дописано й видано, прошло вже майже два роки…

Прохасько Т. З цього можна зробити кілька оповідань. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. — 128 с. — (Серія "Агресивна бібліофілія").
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]