про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

01 квітня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

ВОЛЯ. МАХНО. АВАНГАРД

От і відбулася нарешті незвична зустріч двох культур — музичного і літературного авангарду, що здебільшого твориться (і споживається) великими містами, і невеликого містечка в приазовському степу, про яке, втім, чули хоч раз майже всі — Гуляйполя. Два дні — 24 і 25 серпня 2006 року в місті Гуляйполі Запорізької області тривав фестиваль мистецького авангарду "День незалежності з Махном".
докладніше тут

КНИЖКОВИЙ СЕКС

Новий роман Люби Клименко "Великий секс у Малих Підгуляївцях" можна назвати постмодерністським літературним експериментом, кодом для розшифровки якого може стати дослідження М.Бахтіна "Творчість Франсуа Рабле та народна культура середньовіччя та ренесансу". В цю ігрову систему вписується й суржик книги — адже в святковому свавіллі можна все.
докладніше тут

ПОЛЬСЬКІ ЛОЛІТИ

Повісті М.Гретковської "Беладонна" та П.Петуха "Самі для себе", які складають книжку "Сцена з позашлюбного життя", поєднані єдиною тематикою — темою адюльтеру. Попри винахідливість та еротичність описів інтимного життя, автори розповідають про адюльтер традиційно — це любовний трикутник, який руйнує сімейні узи.
докладніше тут

ВАЖКА РОБОТА ІДІОТА

За останні кілька десятків років у світовій літературі романів на кшталт "герой нашого часу" з'явилося більше, ніж протягом попередніх кількох століть. Книжка Мартена Пажа "Як я став ідіотом" (2001 р.), — чергова у серії оповідань про покоління ХYZ. У ньому розповідається, як сучасним французьких молодикам заважає жити інтелект.
докладніше тут

ВОГОНЬ МОЇХ ЧРЕСЕЛ

Весь "станіславський феномен" — це не "туга за несправжнім", як вважає Іздрик, а "лихо з ненашим", себто споконвічний спротив шовінізмові пролетарських столиць, що має позалітературну природу. Це чудова школа цілком стоїчного протиборства: якщо не можна відмінити окупаційно-спілчанський час як фізичну величину, то вільно буде заборонити його відлік у своєму творі й писати про капці та піжами якого-небудь Фріца Ріттена фон Герцмановського-Орляндо.
докладніше тут

ВСІ ЛЮДИ — СЕСТРИ?

Як відомо, будь-яке статеве розмежування у нестатевій сфері свідчить про комплекс неповноцінності. Певно, саме з цим зітнувся Василь Габор, укладаючи грубезний фоліант під назвою "Незнайома. Антологія української "жіночої" прози та есеїстики другої пол.. ХХ — поч. ХХІ ст."
докладніше тут

ДІЯҐНОСТИКА ВІД ПРОЦЮКА

Коротше, на прикладі Степана Процюка як безперечного учасника "станиславівського феномену", дається спостерегти наступне. Провінційні топоси сьогодення, як правило, не завжди мають свій власний розгалужений літературний текст. Тому коли автор винаходить персональну мітологію, то виходить деміюргія, воццекургія й безперечний феномен із плевритом на ранок. А якщо в нього не стає сили на опис метафізики місця з нуля (а не з соціяльно заповіданої топографії, як у "харківського" Жадана чи "донецького" Солов'я), то варто вступати в АУП.
докладніше тут

ЧОРНИЙ БЛАЗЕНЬ

Будь-яка культура повсякчас усвідомлює свій кризовий стан, проте справжня небезпека виникає не за ситуації, коли не видно нічого глибшого за шаровари та конкурентоспроможнішого за писанку. Рівень розвитку падає лишень за відсутності бунтівника, трікстера, Чорного блазня, який споглядає повсюдну ентропію, сміючись. Тож безкомпромісність і безапеляційність Подерв'янського робить його саме тим дефіцитним альтернативним продуктом, необхідним для споживання нашій гіпотетичній КОНТРкультурі.
докладніше тут

ВПАДІННЯ В МЕЙНСТРЬОМ

Самовизначення Світлани Поваляєвої "гламурний панк" — не помилка. В час, коли контркультура перетворюється на культуру клубну і кожен true gop може приєднатися до травестії скінотеатру, це — мімікрія, самоіронічне признання в штучності задля рятування своєї інакшості.
докладніше тут



САКРАМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ

Сюжет роману "Сакрал" Ірини Хомин доволі банальний, але книга цілком приємна, можна сказати, добротно "зроблена" і для того, щоб розігнати нудьгу на якихось вечір — два, цілком придатна.
докладніше тут

ОТКУДА ЕСТЬ ПОШЕЛ ПЕЛЕВИН...

В книге Relics. Раннее и неизданное Виктор Пелевин все так же умело балансирует на грани гротеска, и порой не понимаешь, что же перед тобой — нагловатый стёб или тонкое психологическое повествование? В этом-то и вся прелесть автора — он играет с читателем в своеобразную психологическую игру.
докладніше тут

ІРЕНА КАРПА: "ЖИВУ ЗАРАДИ СПАЛАХІВ СВІТЛА"

Ірена Карпа — людина відома й доволі публічна, тому читати й чути про неї доводилося чимало. Мій досвід особистого спілкування показав, що вона є вдумливою натурою, яка ладна швидко прийти на допомогу. Сподіваюсь, це зможуть відчути й усі читачі "Культурного тренажера".
докладніше тут

НДР І НОСТАЛЬГІЯ У КИШЕНЬКОВОМУ ФОРМАТІ

23 січня 2006 року відбулась презентація книги Томаса Бруссіґа "Сонячна алея", виданої Львівською "Кальварією" за сприяння міжнародного фонду "Відродження" та Ґете-інституту. Події ж роману відбуваються на межі між західною та східною Німеччиною, на нічийній території біля Берлінської стіни.
докладніше тут

РАПТОМ ВИРОСТАЄ ЦІЛА ЗАКІНЧЕНА ІСТОРІЯ,

якою я починаю "хворіти" доти, доки не поставлю останню крапку".
Інтерв'ю з письменницею Ірен Роздобудько.

Есть затейники мастерить кукол, есть любители рукописать книжки. Кого-то прельщает произвол формы, кого-то эксперименты с материалом или игры с текстом в непривычных для чтения условиях.
полный текст здесь

архів статей

можна подивитися тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Навернені, або Люди-трава

Олена КАГАНЕЦЬ, Київ.
Вересень 04, 2006 р., понеділок.

Колись давно (а, може, це й недавно), коли ще не було персональних комп'ютерів і тим більше Інтернету з його форумами і чатами, а книги, що не були зараховані до соцреалізму або шкільної програми і не грали виховну роль в комуністичному вихованні молоді, були в дефіциті і їх "діставали" — десь по-знайомству купляли або брали почитати, люди писали.

Вони писали один одному листи, дехто вів власний щоденник, молоді вразливі та сентиментальні дівчата обов'язково мали так звані "відверті щоденники" ("откровенники"), з якими вони ділилися найпотаємнішими переживаннями, думками і мріями. А у деяких був "цитатник", в який вони записували рядки з прочитаних книг, що справили на них особливе враження.

В мене також був цитатник у вигляді декількох блокнотів. Їх я давала читати людям, яким довіряла і вважала близькими мені, або зачитувала чи переказувала деякі думки і фрази з прочитаних книг зацікавленому товариству. Отже показником гарної книги тоді було те, що прочитаним в ній — якимось уривком або реченням, що містило якусь цікаву або мудру думку, — хотілося поділитися.

Минали роки, але звичка записувати деякі рядки чи уривки з прочитаних книг, що справили враження, залишилася. От тільки дуже поменшало часу, щоб дозволити собі в повній мірі записувати все, що справило враження. Та й емоційне сприйняття притупилося.

З часом і віком стаєш прагматичним, скептичним, покриваєшся якоюсь додатковою шкірою, яка оберігає тебе від різних вражень і емоцій. Все рідше і рідше смієшся досхочу, "до сліз", від щирої душі, коли тобі дійсно смішно і ти не можеш зупинитися. Пригадайте й ви, коли останній раз ви так сміялися?

Помічаєш, що в цьому панцирі респектабельності і в загальному потоці, коли ти вже нічим не відрізняєшся від інших, твоя справжня сутність, закута в цьому панцирі, страждає і хиріє, бо все справжнє замінили сурогатним. "Справжнє — душило, лякало безсонням, сурогатне — смакувало, як подвійний чизбургер у "Макдональдсі"...

"Це означає, що ти вже нічим не відрізняєшся від інших, що система прийняла тебе і починає методично поглинати, затягувати у свою пащеку, як будь-який інший людський матеріал. І все НОРМАЛЬНО. Немає нічого нормального. Немає нічого страшнішого за цю нормальність. Тому що починаєш пильнувати за собою, щоб не зірватися і не покотитися навспак загальному руху".

Це цитати з книжки Ірен Роздобудько "Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя", які я щойно записала. Цікаво, що останні цитати в моєму блокноті — з книжок Пауло Коельо, з якими мимоволі я порівняла останню книжку письменниці. Звичайно, не варто порівнювати книжки між собою, тим більше авторів, які живуть в різних країнах, пишуть на різних мовах, мають різний досвід, різну стилістику і таке інше. Але ж, читаючи "Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя", мозок видав щось на кшталт: "Ну от! Український Коельо!" Цікава форма викладу.

Свій твір авторка назвала романом-алюзією, і подала в такому вигляді, що кожний читач має шанс вчасно зупинитися — спочатку йдуть розповіді пацієнтів психодиспансеру, в якому почала працювати головна героїня. Вона була своєрідним провідником у замкнений світ цих пацієнтів, маючи посаду "психоспікера". Але функція її полягала в тому, щоб їх просто вислуховувати.

Оповіді пацієнтів були різні — деякі спонукали до того, аби закрити книжку і не читати далі. Найцікавіше почалося в другій частині книги. Може, письменниця і розраховувала, що частина читачів не дійде до неї — бо в ній і в третій частині було те, що зачепило і потрапило в мій "Цитатник":

"Звідтоді як я почала бачити внутрішній стан речей, усе зовнішнє викликало в мене лише сум або сміх. Я навіть не знала, якому з цих двох станів надати перевагу. Особливо ця суть оголялася на великих заходах, на яких я провела першу (вважаю її безглуздою) частину життя.

Під час таких заходів — презентацій, фуршетів, party, прийомів, фестивалів тощо — я шаленіла, й мені спадало на думку, що натовп — це бидло, біомаса. Спітніла, червонопика, безсоромна, не здатна поглянути на себе з боку.

Перезріла тітка із судомним рум'янцем і пухнастим боа на шиї, тлустий молодик із виряченими під час танцю очима, дівчина із задертою спідничкою, багатій-стариган, що хапає її за сідниці, дама-вамп, що розкурює сигаретку, вставляючи її в претензійно довгий мундштук , і випиває чергову порцію коктейлю "Манхеттен" (Господи, це ж — я! )... Будь-яка вулична сука має більш виразний погляд, бігаючи в пошуках хліба насущного!

Бидло регоче, бидло спостерігає за стриптизом, бидло грає в дурнуваті застільні ігри, розв'язує брутальні загадки й отримує призи від іншого, більш заможного бидла. І всі ці веселощі заради... заради того, аби якась істота чоловічої чи жіночої статі придбала пральну машину, холодильник, авто, меблі іи купила за 900 баксів квиток на попсовий концерт у перший ряд.

Як вирватися із цього кола, як розірвати його? А точніше — як не бути бидлом? Найпростіший спосіб: відчути під собою землю, за собою — націю чи хоча б спільноту однодумців, а над собою — Бога... Але ця мить прозріння настає для веселої спільноти споживачів у останню хвилину існування на Землі.

Нова формація, яку я встигла запізнати, формація так званих "ділових людей", — інопланетяни. Орієнтуючись на своїх європейських родичів, вони поступово перетворюються на роботів. Вони не п'ють, не палять, відвідують фітнес-клуби, курси іноземних мов, мають завчені, запрограмовані рухи й вирази облич на всі випадки життя і за столом зазвичай несуть банальщину. Вони, ця новітня формація, приречені контролювати себе — завжди і всюди. Програма їхнього життя працює в режимі "middle": важіль чи кнопка зафіксована між "on" і "off".

А тих, хто намагається лишитися собою, вони вважають, у ліпшому разі, "білими воронами", у гіршому — просто божевільними..."

До речі, про божевільних. Розповіді божевільних в книжці, гадаю, декому може видатися не тільки цікавими, а й корисними — як метафоричний матеріал. Хоча що таке божевілля? Люди з психічними розладами, знаходячись тілом в нашому матеріальному світі, сприймають інший, нереалізований в цьому світі варіант дійсності. У них просто конфлікт души і розуму, причому настільки сильний, що їхня змучена душа вже не в стані терпіти ту дійсність, яка її не влаштовує — і її настройки сприйняття потрапляють в інший нереалізований світ.

В книжці вживається термін "навернення", яке за визначенням одного з десяти "божевільних" героїв книги, з психологічної точки зору є пробудженням душі. Цей герой каже таке, що просто хочеться виписати його слова в блокнот:

"Людина, а точніше, її особистість народжується і обертається в колі вузького власного світу. Протягом всього життя ми існуємо в ньому й керуємося кількома інстинктами — їсти, пити, захищатися, продовжувати рід... Більшість із нас живе так, ніби є центром всесвіту. Це — щасливці, вони живуть, як трава. Але є інші. Ті, хто внаслідок якоїсь події виходить за рамки індивідуальної свідомості й приєднується до всесвітнього розуму. З маленького вузького кола вони раптово потрапляють у безмежний світ буття. І це безмежжя поглинає їхнє мізерне індивідуальне існування! Майже непомітно для себе людина прослизає зі старого всесвіту в новий".

Цитуємо слова ще одного героя: "Це те саме, що стояти близько біля велетенського полотна роботи Мікеланджело або Леонардо, й бачити лише кольорові плями та борозни від волосинок пензля, й не знати, що становить вся картина. — Так. Їсти, спати і продовжувати рід — це ще не все, щоб мати право називатися людиною... Бачити світ у цілому — ось головний результат навернення".

А тепер про людей-траву. В них ритуальні сварки є способом життя і мислення, у вихідні — пиятика, це "рупь до получки", картопля зі шкварками, закручування огірків на зиму, які потім стоять на балконі чи під ліжками, гості на свята, жовті від цигаркового диму фіранки. А їхні діти бігають вулицями, стукають у двері, за якими "гуляють" дорослі, виманюють копійки у хмільних гостей на морозиво.

В цьому контексті як не згадати роздуми авторки, що "деякі батьки народжуються на світ одразу дорослими негідниками лише для того, щоб мучити своїх дітей, їм невідомі потаємні рухи дитячої душі, вони кричать на них і дають ляпасів, смикають за руку і забороняють плакати..."

А ось як описується в книзі субота, вихідний день: "У цьому робочому кварталі всі жінки — огрядні, всі чоловіки — в подібних картатих сорочках та спортивних штанях. Поки жінки ходять базаром, чоловіки скупчуються біля кіосків, купують горілку в білих пластикових склянках, стають щільним колом, затуляючись спинами друзів від прискіпливих очей дружин, і вже зранку набувають свого звичайного повсякденного стану. Стану трави..."

Дещо, звичайно, подібне в романі на мильну оперу, але ж, читаємо: "Життя — взагалі мило. Спочатку запашне, "Полуничне", а потім — жалюгідний обмилок сподівань, утрачених можливостей, надій, сил, розуму, здорового глузду, пам'яті". Цей ряд можна продовжити, і кожний може вибирати з нього те, що для нього більш актуальне.

"Мало хто витримує напруження, коли переходить межу своєї мрії. Хтось — зупиняється й повертає назад, хтось — вважає, що вхопив Бога за бороду і деградує, не помічаючи цього, хтось — просто спивається, хтось перетворюється на клоуна... Не метушись. Просто живи своїм життям і не приміряй чуже. Розумієш, кожен має прожити СВОЄ життя. Брехня, коли, скажімо, жінка офірує собою заради родини — чоловіка, дітей. Хоча в традиційному розумінні це вважається "великим жіночим подвигом". Чинячи так, вона не тільки грішить тим, що нехтує своєю дорогою, своїм покликанням і своєю, нехай маленькою, місією на землі — вона підсвідомо, під маскою цієї жертовності руйнує життя тих, у кому розчиняється.

Кожен на цій землі п'є свою чашу. І ніхто зі сторонніх не знає — не може знати! — що в неї налив Бог.

Тисячі і мільйони людей ніколи не замислюються над своїм призначенням. Хіба може бути призначенням посада, статус чи амбіції? Чи є місією, скажімо, телевізійних босів ошукувати людей ідіотськими серіалами? І при цьому з гордістю говорити про рейтинги? Це — рейтинги людського глупства, яке вони множать. Це не призначення, а злочин на кшталт злочину наркомана зі стажем, що підсажує на голку новачків.

Чим складніша людина — тим заплутанішим і незрозумілішим стає для неї її призначення. Найзрозуміліші місії — вирощувати хліб, народжувати дітей. Решта потребує величезного напруження розуму..."

Отже, не зупиняйтесь, шукайте своє призначення! Дозвольте собі займатись тим, що вам по душі. І душа не буде конфліктувати з розумом!
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]