архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ЛІТЕРАТУРНІ ПАЗЗЛИ

Наше інтернет-видання вже писало про нову книжку письменниці Катерини Хінкулової "36 пісень про життя". Наше інтернет-видання вже писало про нову книжку письменниці Катерини Хінкулової "36 пісень про життя". Під час різдвяних канікул, які Катерина мала в Українській службі радіостанції Бі-Бі-Сі, де вона працює продюсером, у нас трапилася нагода поговорити з авторкою про нову книжку. Отже, запрошуємо читати інтерв'ю.
докладніше тут



ОТАР ДОВЖЕНКО: "Я РЕШИЛ ПУСТИТЬ ГЕЙЗЕР ЧУВСТВ И ВПЕЧАТЛЕНИЙ В ПОЛЕЗНОЕ РУСЛО"

Уже дебютная книга Отара Довженко "Квітослава", включающая в себя одноименную повесть и четыре рассказа, свидетельствует о том, что современная украинская литература пополнилась интересным молодым автором. Он пишет в основном о любви незрелых еще юношей и девушек. Но делает это ярко, тонко и со знанием дела. Корреспондент kut.org.ua выяснил у Отара Довженко, что подтолкнуло его стать писателем и как рождались его повесть и рассказы.
докладніше тут

ДИВАКАМ ПІД СИЛУ ВСЕ!

Лариса Денисенко випустила новий роман "24:33:42". Євгенові ПОВЄТКІНУ випала нагода поговорити з письменницею про її нову книжку, а також про деякі філософські теми, приміром, про безперервний плин часу. Залежно від ділянки русла ріка часу рухається з різною швидкістю, і саме про це йдеться у творі. Отже, інтерв'ю з пані Ларисою читайте далі.
докладніше тут

ПСИХОАНАЛІЗ У ДІЇ

7 грудня в літературному кнайп-клубі "Купідон" був не просто собі літературний "четвер", а справжній сеанс психоаналізу. Хоча насправді кушетки, на яку хтось мав би лягти і виповідати свої страхи і комплекси, не було. Літературознавець Ніла Зборовська просто скористалася психоаналізом як одним з методів дослідження психології героїв на прикладі нової книжки Володимира Даниленка "Сон із дзьоба стрижа".
докладніше тут

КАМУФЛЯЖ В ПОМАДІ

30 листопада в київському кнайп-клубі "Купідон" письменниця Світлана Поваляєва підбивала підсумки свого десятилітнього життя у літературі. Літературний доробок письменниці складається з п'яти книг: чотирьох прозових — "Ексгумація міста", "Орігамі-блюз", "Замість крові", "Сімург" — та однієї збірки поезій "Камуфляж в помаді".
докладніше тут

ГЕРОЇ ОДВІЧНОЇ ПАРТИЗАНЩИНИ

26 жовтня виповнилось 118 років з дня народження одного з найвідоміших повстанців доби української Отаманщини 1918-1921 років — Нестора Івановича Махна.

Політолог й культуролог Андрій Окара вважає, що "самокерований Хаос є основною матрицєю української політичної культури". "Самокерований хаос" — це феномен, циклічно повторюваний в українській історії, коли несподіване вивільнення від чужого ворожого порядку кличе до життя ту чи іншу форму громадської самоорганізації.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Психологічний етюд: "Я. Романтика" Миколи Хвильового

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Січень 29, 2007 р., понеділок.

Сьогодні знову буду писати про літературну класику — про новелу Миколи Хвильового "Я. Романтика". Цей твір є нині хрестоматійним, його вивчають студенти-філологи й навіть учні старших класів. Але чи розуміють його насправді, чи не заважає політико-революційна складова сприймати його? Отже, ще один психологічний нарис в нашому інтернет-виданні.



Микола Хвильовий
"Я. Романтика" має присвяту іншому творові — імпресіоністській новелі Михайла Коцюбинського "Цвіт яблуні". Й у творі Миколи Хвильового теж є сильний імресіоністський первень — створений ним світ постійно міняється від зміни освітлення, дня і ночі, від грози, що насувається, і від тьмяного сонячного світла в пеленах пилу останнього описаного в новелі дня; світ також міняється від зміни звуків: то звичні шуми вітру й трави в степу й щоденний, буденний гудок на цегельні, то звуки, що поступово наростають і стають драматичними: військовий телефон, канонада, гуркіт тачанок, постріли гвинтівок й маузера головного героя, сигнали тривоги, що їх подає броньовик на оборонній позиції. Врешті-решт, у фіналі, коли настає ніч розстрілу останньої групи заручників й відступу, немовби налітає шквал — вогняного світла, вибухів і громів, розірваних почуттів і спогадів.

Імпресіонізм, тобто миттєва фіксація враження, виявся дуже відповідною формою для зображення того, що робиться у душі головного героя. Таке записування вражень спрацьовує, як кінокамера документаліста-хронікера: без глибинних роздумів, аналізу, осмислення. Герой-оповідач просто описує боротьбу своєї хиткої й непевної свідомості й колосальної, несамовито величезної, чорної та волохатої маси несвідомого. Ця маса, зрештою, настільки велика, що навіть реальність, ця зазвичай усвідомлена людиною сфера, видається й сприймається головним героєм як галюцінація, марення. Це останній, так би мовити, "аварійний" захист душі від руйнування, та він, зрештою, не допомагає: реальність, незважаючи на форму тяжкої галюцінації, вимагає швидкої рішучої й страшенно ганебної дії, головний герой мусить розстріляти разом з групою черниць-заручниць свою матір. Причому примус виключно внутрішній, психологічний: адже доктор Тагабат, чорного сарказму якого головний герой несвідомо боїться, дозволяє робити, "що хочете". Масу несвідомого головний герой нарощує після кожного свого наказу, після кожного кинутого свого — "Розстрілять", і воно вже майже знищило його свідомість і волю, словом — особистість. Герой спробував був учинити бунт проти диктатури несвідомого, що його в певні моменти уособлює доктор Тагабат. І от чим скінчилося:

Тоді я не витримую й шаленію.

— Докторе Тагабат! Останній раз попереджаю: не жартуйте зі мною! Але голос мій зривається, і мені булькає в горлі. Я пориваюся схопити мавзера й тут же прикінчити з доктором, але я раптом почуваю себе жалким, нікчемним і пізнаю, що від мене відходять рештки волі. Я сідаю на канапу й жалібно, як побитий безсилий пес, дивлюся на Тагабата.


Хоча ближче до початку твору герой говорить гордо: — я — чекіст, але і людина — до фіналу виявляється, що з цього самовизначення залишається тільки "чекіст", а "я" та "людина" зазнають ніщивної поразки. Зрештою, розстріл героєм своєї матері — це вже наслідок програного душевного поєдинку із своїм несвідомим.

"Чека" для героя — це метафізичне поняття, яке заступило в душі героя Бога, він докоряє приведеним на розстріл учасникам теософського гуртка: "- Так якого ж ви чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месію з "чека"?" Відтак настав неминучий момент, коли чорний рукотворний бог зажадав кривавої жертви.

Головний герой мріє про образ раю — "загірню комуну". В самому кінці новели герой бачить духовним зором свою мрію: "...Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі, озера загірної комуни " — але й усвідомлює те, що туди, до мрії, йому вже більше немає дороги...