про нас контакти наші автори листування

Інтернет-часопис про культуру

31 березня, 2018
Головна Афіша Арт Книжки Кіно та театр Музика Цікаве


архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

МАНЕВРИ У МАЛОМУ СВІТІ
Євген ПОВЄТКІН

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань — "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку — молода українська письменниця Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.
докладніше тут

ТЕКСТ-ЗІЛЛЯ
Олександер КРАСЮК

Звідки сучасні юні авторки беруть снагу для викроювання текстів у середньовічному стилі visio? Саме так, із повним на те правом, позначила жанр своєї запаморочливої "Історії" Ксеня Харченко. Де вона підчепила це почуття часу, яке безперервно омиває світ від мертвотної закам'янілості? Заразилася через читання в підлітковому віці лірико-епічних хронік Маркеса? Так, у Ксені поки що нема великого людського досвіду сходжень, знахідок, падінь і втрат, як у того покійного латиноамериканського мудреця.
докладніше тут

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії — жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

ЗНАЙОМИЙ ЗНАК КАТАСТРОФИ
Пьотр Кофта (Piotr KOFTA),
переклад з польської Євгена ПОВЄТКІНА.

Адам Бодор, (Adam Bodor) угорський письменник родом з Шедмогрода, доводить своєю збіркою "Повертаючись до вухатої сови" ("Z powrotem do uszatej sowy"), що він є одним із найдовершеніших сучасних новелістів..
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
 Щасливі жертви таємних бажань

Ксенія ВЛАДИМИРОВА, Київ.
Квітень 23, 2007 р., понеділок.

Євгенія Кононенко написала новий роман "Жертва забутого майстра". Ця книжечка, подібно до інших творів письменниці, маленька, кишенькового формат, після її прочитання починаєш сприймати текст як старовинну дерев'яну скриньку, майстерно інкрустовану — та обов'язково з подвійним дном. Чому так? Читач сам здогадається, прочитавши роман.

Обкладинку книжки прикрашає фотографія однієї з скульптур майстра Іоанна Георга Пінзеля, головного героя розказаної письменницею історії, хоча жодного разу, так би мовити, не з'являється в кадрі. Виявилося, що одного разу Пінзель передав одного загадкового листа, написаного старовинним готичним шрифтом, одному аптекарю — ребе Нухе. Цей рукопис успадкували його діти і після довгих пригод під час другої світової війни згорток потрапив до рук німецького солдата. І хоча на цьому пергаменті містився тільки один сонет, але саме він є ключем до таємниці великого скульптора. Можливо, одна з знахідок роману — елегантна спроба відтворити життя Пінзеля. Це зроблено вельми майстерно: перед читачем з туману історії поступово матеріалізується тендітна, трохи розпорошена та невротична постать художника, який творив для церков в Бучачі та Львові цілком модерні скульптури.

Загалом дія роману відбувається у сучасному Львові, куди приїжджає жінка середнього віку Леся Касовська зі своїм клієнтом, французьким поцінувачем творчості галицького Мікелянжело Мішелем Арбріє. Вони блукають старовинним містом Лева у пошуках місць, де міг би жити Пінзель у XVIII столітті.

Головною героїні, цілком передбачувано для пані Євгенії Кононенко, стає жінка середнього віку, освічена, розлучена, замордована побутовими злиднями, вона — що також для творів письменниці є доволі звичним — сама виховує сина та шукає роботу. Вона розлучилася з поетом-чоловіком, тому що він скоріше нагадував її ще одну дитину, а вона, навпаки, хотіла відчувати себе біля чоловіка дівчинкою. Одно слово, фірмова жінка Євгенії Кононенко, котра мігрує з однієї до іншої новели авторки. Але тепер Леся Касовська працює в дивній агенції, яка має назву "Таємне бажання". Ні-ні, жодного сексу, все пристойно, дуже інтелектуально, це дійсно справжня пор'ядна київська пані. Тим паче, інтимні сцени, судячи з текстів збірок , геть не вдаються письменниці (наприклад, новела "Земляки на чужині").

В анотації видавництво вирішило зробити рекламний хід, та зауважує, що "зацікавлений читач, прочитавши роман і наукові додатки, напевне, згадає "Код да Вінчі"... Може, трошки і згадає, але тільки зовсім трошки, тому що інтрига будь-якого інтелектуального трилеру — жанру, народженого знаменитим романом Умберто Еко "Ім'я рози", — це ланцюг подій, які розгортаються логічно, а головний герой — це майстер дедуктивного методу. Чи то герої пані Євгенії уособлюють загадкову слов'янську душу, чи то письменниця, незважаючи на ремарки видавців, і не думала наслідувати італійського професора, але тим, що Леся і Мішель взагалі щось знайшли, а не просто прогаяли час, подорожуючи Україною, вони зобов'язані... ДОЛІ.

Отже, в тексті є те, чого зазвичай не вистачає романам жанру "інтелектуальний бестселер" або "мистецтвознавчий детектив" — психологічної глибини. Важко назвати головних герої чи то чи багатьох інших — ім'я яким легіон — майстрами психологічної прози. Їxні герої скоріше є механізмами для розповіді про якусь жахливу таємницю. Від них письменники вимагають не переживань, а тверезої голови та здатності швидко бігати.

Виявляється, що для героїв пані Кононенко (і це вони теж із подивом усвідомлюють тільки в кінці подорожі) головним є не таємниця скульптора Пінзеля, якийсь багато років тому щось сховав у череві жертви, а взаємовідносини один з одним. Пінзель стає для Лесі та Мікаеля чимось подібним до чистого неба, величезну блакить якого побачив Андрій Болконський і зрозумів, заради чого він живе. Хоча і через підступного митця-скульптора вони не уникли страждань, але, подібно до Юнга, вони можуть вигукнути: "Слава Богу, ми стали невротиками", розуміючи під цим отой самий "початок духовного росту".

Ця психологічна глибина створюється сповідальною жанровою формою. Три чверті тексту роману — зауважимо, три найкращі чверті — є сповіддю Лесі Касовської, яка за порадою психіаторки спробувала описати, що з нею відбулося, щоб у такий спосіб виявити, що ж насправді пригнічує психіку і як цього позбутися. З'ясувалося, Леся хвора на так званий "ефект незакінченої дії", як називає Євгенія Кононенко прагнення забути події, котрі спричиняють психологічний розлад, а не розібратися в них.

І насамкінець, зазначимо: книжки Євгенії Кононенко завжди вирізняються вишуканим літературним смаком. Можна сказати, що її стиль бездоганний. Авторка пише невеличкими ритмічними реченнями та вміє чітко та динамічно побудувати сюжет, чому вона завдячує багатьма роками удосконалення в жанрі новели.

P.S. На презентації книжки було зауважено, що після прочитання кількох розділів роману Євгенії Кононенко Володимир Єшкілєв почав писати свій роман про Пінзеля. А це уже стає цікаво. Знаючи, що Єшкілєв експериментує з апокрифами, створюючи альтернативну історію Галичини в книжці "Інше гроно проникнень і свідчень", ми, безперечно, побачимо геть іншого Пінзеля — вже не нервового хлопчиська, а демонічного інтелектуала. Що ж, чекаємо на продовження несподіваної "пінзеліани".

Євгенія Кононенко. Жертва забутого майстра. — Київ: Грані-Т, 2007. — 174 с.
© 2005–2018. kut.org.ua
Інтернет-часопис про культуру
Усі права застережено
Редакція може не поділяти думки авторів.
При використанні наших матеріалів посилання на інтернет-часопис "kut.org.ua" обов'язкове
Скринька для листування: [email protected]